Чому Тетяна -«милий ідеал» А. С. Пушкіна? Євгеній Онєгін Пушкін

Чому Тетяна -«милий ідеал» А. С. Пушкіна? Багато критиків, зокрема Бєлінський задавалися питанням, чому пушкінський роман названий "Євгеній Онєгін", а не "Тетяна Ларіна", тому що поет не раз називає Тетяну своєю улюбленою героїнею, "милим ідеалом". Пушкіна ототожнює її зі своєю "ласкавою музою, що була йому в саду панянкою повітової із сумної думою в очах, із французької книжкою в руках". Саме ця героїня надихала поета, стала втіленням ідеального пушкінського жіночого образа. Пушкіна наділяє Тетяну багатьма властивими йому самому рисами: любов'ю до російської природи, особливу красу й поетичність якої Пушкін, як і його героїня, тонко почував, розуміючи свій духовний зв'язок із природою; марновірствами, інтересом до преданьям старовини, властивому поетові й переданим Тетяні... Щоб зрозуміти, чому вона стала ідеалом Пушкіна, необхідно розглянути особливості її особистості Тетяна - єдина героїня роману, що ідеально сполучить у собі близькість до російських національних традицій і вплив європейської культури. З одного боку, "їй рано подобалися романи, „они їй заміняли всі, вона влюблялася в обмани й Ричардсона, і Руссо". Мрійлива й романтичная, Тетяна жила у світі "незрівнянного Грандисона, Вольмаре, Юліи де Линара, Мален-Адели", мимоволі переймаючись своєрідною культурою французьких романів.

У той же час вона була дуже марновірна, " вірила преданьям простонародної старовини, і снам, і картковим гаданьям, і пророкуванням місяця". Однієї з її улюблених книг був сонник Мартина Задеки, "гадателя, глави халдейських мудреців". За словами Бєлінського, "це чудове сполучення грубих забобонів зі страстию до французьких книжок і з повагою до глибокого утвору Мартина Задеки можливо тільки в російській жінці". І, звичайно, тільки російській душі властиві Татьянина любов до природи, що є невід'ємною частиною образа Тетяни.

Прекрасні картини різних пір року, які нерідко даються очами Тетяни, що вміла, як ніхто іншої в романі, бачити неповторну красу російської природи, багато в чому втілюють тонкість і поетичність її власної душі. "Вона любила на балконі попереджати зорі схід, коли на блідому небокраї зірок зникає хоровод"; Тетяна любила російську зиму, "сиянье рожевих снігів і імлу водохресних вечорів", і навіть у сні Тетяни містичний зимовий пейзаж виконаний надзвичайної поетичності Героїня ця, безсумнівно, "істота виняткове", "натура глибока", неабияка. Вона явно не входить у мир повітових франтів Петушкових, радників Флянових, "пліткарів, ненажер і хабарників", подружжя Дріб'язкових, "щирих французів типу Трике" і інших представників помісного дворянства. Навіть "у сім'ї своєї рідної вона здавалася дівчинкою чужий". "Дика, сумна, мовчазна", Тетяна "у юрбі дітей грати й стрибати не хотіла", "ляльки в руки не брала", "у пальники не грала" і "часто цілий день одна сиділа мовчачи у вікна".

Її самітність обумовлена нестандартністю, нетиповістю Тетяни, високим рівнем розвитку її особистості. Очевидно, в Онєгіні, якого Тетяна жагуче полюбила, героїня відчула його глибокий розум, сильну натуру, неординарність, побачила єдину людину, здатного її зрозуміти, і відкрилася йому: "...я тут одна, ніхто мене не розуміє, розум мій знемагає, і мовчачи гинути я повинна". Будучи наділеної від природи "розумом, і волею живий, і норовливою головою, і серцем полум'яна й ніжним", Тетяна, "слухняна потягу почуття", любить Онєгіна щиро, "без мистецтва", вона вміє "любити не жартуючи", глибоко й сильно.

Закохана, вона проявляє рішучість і сміливість; відкрившись Онєгіну, Тетяна своїм щирим листом фактично кидає виклик світським умовностям (панянкам не личило першим визнаватися в любові). Відмова ж її у фіналі добутку, коли Онєгін закохується вже в Тетяну - світську даму, пояснюється її надзвичайною шляхетністю, високими моральними принципами, поняттями про честь і борг. Зберігаючи в душі любов до Онєгіна ("я вас люблю, до чого лукавити"), Тетяна "іншому віддана" і буде "століття йому вірна". Вона бажає відгородити від ганьби й страждань свого чоловіка, якого, безсумнівно, хоча не любить, але поважає, тому що він герой, "у сраженьях покалічений". Крім того, Тетяна не тільки не вірить у те, що Онєгін здатний на справжнє почуття, пам'ятаючи сформований для неї образ "москвича в Гарольдовом плащі", "пародії", але вона своєю відмовою рятує Онєгіна від безчесного вчинку стосовно його друга, своєму чоловікові. Як писав Достоєвський, "...

логіка відмови чисто російська - краще я буду страждати, чим загублю життя іншої людини". У відношенні Тетяни до життя проявляється цілісність її натури. Вона "створена начебто вся з одного цільного шматка, без усяких прироблень і домішок". Будучи вже світською дамою, Тетяна залишається по суті своєї все тої ж "простою дівою, із мріями, із серцем колишнім".

"...Без погляду нахабного для всіх, без домагань на успіх, без цих маленьких кривлянь, все тихо, просто було в ній" - знатній дамі, "законодавиці зал". Тетяна не змінила своїм прихильностям, високоморальним поняттям, духовним цінностям на догоду світському суспільству, зберегла у своїй прекрасній душі властиві їй щирість і чистоту. Світське життя вона вважає "блиском, мішурою, дрантям маскараду", які "рада віддати за полицю книг, за дикий сад", за "бідне житло"... Таким чином, Тетяна, у якій з'єднуються найбільш важливі, коштовні й знайомі для Пушкіна особистісні риси, є втіленням ідеального образа російської жінки, у якому відбиваються пушкінські поняття про моральність, шляхетність, честі. І роман названий "Євгеній Онєгін", а не "Тетяна Ларіна" лише тому, що Пушкіну важливо було показати тенденцію суспільного розвитку, виникнення "хвороби століття", явище незатребуваності розумних і яскравих людей, їхня бездіяльність як доказ соціального неблагополуччя, що поет і зробив за допомогою образа Онєгіна. Образ же Тетяни, що за рівнем духовного розвитку, безсумнівно, вище Онєгіна, образ цієї "небагатослівної, але глибокої й сильної" натури, "чиє життя перейняте цілісністю і єдністю", служить для розгляду не соціальних, тимчасових проблем, а моральних, вічних.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector