Цивільні мотиви в лірику М. Лермонтова Після розгрому повстання декабристів в 1825 році в Росії наступили часи чорної реакції. Новий імператор Микола I, наляканий виступом на Сенатській площі, прагнув придушити всякий прояв вільнодумства. Почалося теперішнє цькування передових людей Росії 29 січня 1837 року країну потрясла жахлива звістка: помер поранений на дуелі Пушкін. А через кілька днів уже звучали жагучі й гнівні рядки вірша «Смерть Поета». Його автор відкрито говорив про те, хто були щирі вбивці Пушкіна: Ви, жадною юрбою варті в трону, Волі, Генія й Слави кати!
Таїтеся ви під сению закону; Перед вами суд і правда — усе мовчи!.. Сміло виступивши проти тиранії самодержавства, молодий Лермонтов продовжував справу загиблого Пушкіна. Уже рання лірика Михайла Юрійовича (до 1837 року) представляє його як борця за волю. Вірш «Скарги турка» (1829 рік) Лермонтов написав у формі листа «до друга, іноземцеві», але ясно, що в цьому добутку мова йде про Росію, про ті порядки, які панують у країні: Там рано життя тяжке буває для людей, Там за втіхами несеться докір, Там стогне людина від рабства й ланцюгів Друг! Цей край… моя вітчизна! У тому ж році Лермонтовим був створений вірш «Монолог».
У ньому говориться про те, що розумна, щиросердечна й чесна людина не може жити у світському суспільстві: І задушливо здається на батьківщині, І серцю важко, і душа тужить У вірші «Провісник» поет говорить про очікувану їм революції в Росії: Настане рік, Росії чорний рік, Коли ланцюгів корона впаде Глибока незадоволеність сучасною дійсністю, протест проти самодержавства ріднять Лермонтова сдекабристами. Вірш «Вітрило» (1832 рік) стало для багатьох символом творчості поета. У ньому відчувається заколотний дух автора, жагуче заперечення їм спокою й глибокий смуток від свідомості своєї самітності Дотримуючись кращих традицій Пушкіна й поетів-декабристів, Лермонтов звертається до історії рідної землі. У вірші «Бородіно», що принесло йому першу славу, молодий поет зобразив Бородінську битву, одне з найголовніших подій Вітчизняної війни 1812 року. Були живі ще багато учасників цього героїчного бою. Серед них — родичі Лермонтова й селян з Тархан, маєтки його бабусі.
Їхні оповідання послужили основою добутку. Оповідання ведеться від імені старого солдата-артилериста. Уперше не цар або полководці, а простий росіянин народ був представлений автором як щирий герой, винесший на своїх плечах всю вагу війни. Вірш «Бородіно» стало гімном російським богатирям, завжди готовим «постояти головою за Батьківщину свою». Пізніше Лев Толстої скаже, що без цього добутку не було б «Війни й миру». Лермонтов гаряче любив свою Батьківщину, свій народ. Гнів і біль звучать у вірші «Прощай, немита Росія…»: Прощай, немита Росія, Країна рабів, країна панів, І ви, мундири блакитні, І ти, їм відданий народ Часто у віршах Лермонтова звучить тема самітності, внутрішньої туги, розпачу.
Бєлінський колись написав про себе, що життя поза Батьківщиною для нього неможлива. Здається, ці слова можна сміло віднести й Клермонтову. У вірші «Дума» Лермонтов міркує про сьогодення й майбутнє Росії. Він говорить про те, що нащадки не простять йому і його сучасникам бездіяльності: І порох наш, з гордістю судді й громадянина, Нащадок образить презирливим віршем Добролюбов писав: «Лермонтов, маючи величезний талант, зумівши рано осягти недоліки сучасного суспільства, зумів зрозуміти й те, що порятунок від цього помилкового шляху перебуває в народі». Кожний вірш Лермонтова ятрить душу, кожне слово звучить, як набатний дзенькіт у мертвій тиші російського царства.
Виступати на захист волі в роки реакції значило виявити велику громадянську мужність і сміливість. До кінця свого життя Михайло Юрійович Лермонтов був вірний своїй темі — темі боротьби за волю російського народу, за процвітання Батьківщини.