Деякі учні із цієї групи (їх не більше 10%) пояснюють своє співчуття Гарасимові наприкінці оповідання інакше: не його доблестю, а його нещастям. («Мені Гарасим подобається наприкінці оповідання, тому що він втратив Муму, свою наречену Тетяну, і мені його шкода як би»).
Не можна вважати такого роду відповіді доконаним отхо-будинок від авторської думки. Адже, закінчуючи оповідання, Тургенєв фіксує увагу читача на тих гірких слідах, до-торие міське життя залишило в душі Гарасима: «И живе дотепер Гарасим бобирем у своїй самотній хаті; здоровий і могутній як і раніше, і працює за четверо як і раніше, і як і раніше важливий і статечний. Але сусіди помітили: із часу свого повернення з Москви він зовсім перестав водитися з жінками, навіть не дивиться на них, і ні одного собаки в себе не тримає». Відповіді на питання дозволяють виявити не тільки усвідомлення дітьми змісту оповідання Тургенєва, але й вихідні позиції оцінки ними героїв, «цінності орієнтації».