Дивний мир природи в лірику С. А. Єсеніна
Лірика чудового російського поета С. А. Єсеніна притягає своєю дивною щирістю, любов’ю до життя, до батьківщини, до всьому живого. Найбільше яскраво всі ці якості виражені у віршах, присвячених природі. Дитинство Єсеніна пройшло в селі Рязанської губернії, де його оточувала краса неяскравої, але заворожливої природи середньої смуги Росії
Єсенін малює природу різнобарвними фарбами, що сіяє, багатоликої:
Зайнявся світанок червона
У небі темно-блакитному,
Смуга з’явилася ясна
У своєму блиску золотому
Він створює неповторні, що запам’ятовуються образи, які дивують читачів своєю новизною. Це й гай золота, що говорить «березовою мовою», і осинки, що задивилися в «рожеву водь». Читаючи вірша Єсеніна, ми з подивом відзначаємо щось нове, незвичайне, його незвичний погляд на звичайні предмети. І от уже за вікном не просто обпадає осіннє листя, а «тихо ллється із кленів листів мідь»; у саду — не просте дерево, а «горить багаття горобини червоної». Все це підкреслює, з якою ніжністю й любов’ю ставиться поет до природи. Він наділяє її незвичайними ароматами, захоплено оспівує «царство вечірнє» весни й «блакитне сиянье дня», запашну черемшину, «зелень пряну» трави й «срібний струмок».
Одним із самих улюблених образів поета постійна береза. Автор з такою любов’ю малює «російську красуню», що й нам мимоволі стають близькі й дороги її розпатлані «шовкові селезінки», на які шелестять «зелені сережки» і кисті розпускаються «білою бахромою».
Природа в Єсеніна живе неповторної життям, постійно змінюючись і розвиваючись. Подібно людині, сумує й радується, співає й плаче. Ми бачимо, як береза «принакрилась снігом», як «хмара мереживо в гаї зв’язала», як «посміхнулася сонцю сонна земля», як «пливе задумливо місяць» і, «любуючись, шепотиться ріка».
Поет постійно олюднює природу: «дрімає порита дорога», «кучерявий сутінок за горою рукою махає білосніжної». Зима в нього співає й аукає, хуртовина «злиться всі сильней», «рудий місяць лошам» запрягається в сани, а «пташинки ніжні» дрімають під «сніжні вихри» і сниться їм
У посмішках сонця ясна
Красуня весна
Природа в Єсеніна невіддільна від людини, від його настрою, думок і емоцій. Так, автор звертається до зірок:
Зірки, які таять думки глибокі,
Силою какою ви душу зачаровуєте?
У віршах С. А. Єсеніна про природу знайшов відбиття складний і суперечливий мир почуттів і думок самого поета. У них виражається вічне прагнення до загальної гармонії, єдності всього існуючого на землі
Я знову тут, у сім’ї рідний,
Мій край, замислений і ніжний —
Захоплено викликує поет. Для нього люди, тварин і рослини — одна більша сім’я. Вони нерозривно зв’язані між собою, тому що всі вони — діти однієї матері-природи