«Дні турбиних» — п’єса про інтелігенцію й революцію
Булгаков — войовничий архаик у своїх страстях, і патріархальність, тепл і мирна, служила йому опорою. Особлива чарівність роману повідомляє його романтичний особистий тон, тон спогаду й одночасно присутності, як буває в щасливому й тривожному сні. Книга подібний до стогону утомлені від війни, її нісенітниці, нахолодавшегося й наголодавшегося, змученого бездомьем людини
Провідною темою Твір постійна доля інтелігенції в обстановці Громадянської війни й загального здичавіння. Навколишньому хаосу тут, у цій п’єсі, протиставлялося завзяте прагнення зберегти нормальний побут, «бронзову лампу під абажуром», «білизну скатертини», «кремові штори».
Зупинимося докладніше на героях цієї безсмертної п’єси. Сім’я Турбиних, типова інтелігентна сім’я військових, де старший брат — полковник, молодший — юнкер, сестра — замужем за полковником Тальбергом. І всі друзі — військові
Олексій Турбін, на наш теперішній погляд, дуже молодої: у тридцять років — уже полковник. За його плечима тільки що що закінчилася війна з Німеччиною, а на війні талановиті офіцери висуваються швидко. Він — розумник, що думає командир. Булгакову вдалося в його особі дати узагальнений образ саме російського офіцера, продовжуючи лінію толстовських, чеховських, купринских офіцерів. Він служить Батьківщині й хоче їй служити, але приходить такий момент, коли йому здається, що Росія гине, — і тоді нема рації в його існуванні. У п’єсі дві сцени, коли Олексій Турбін проявляється як характер. Перша — у колі своїх друзів і близьких, за «кремовими шторами», які не можуть укрити від воєн і революцій. Турбін говорить про те, що його хвилює; незважаючи на » кра-мольность» мовлень, Турбін жалує, що раніше не міг передбачати, «що таке Петлюра?». Він говорить, що це «міф», «туман». У Росії, на думка Турбіна, дві сили: більшовики й колишні царські військові. Незабаром прийдуть більшовики, і Турбін схильний думати, що перемога буде за ними. У другій кульмінаційній сцені Турбін уже діє. Він командує. Турбін розпускає дивізіон, наказує всім зняти знаки відмінності й негайно зникнути по будинках. Турбін не може зіштовхувати однієї російської людини з іншим. Висновок такої: білому руху кінець, народ не з ним, він проти нього. Але ж як часто в літературі й кіно зображували білогвардійців садистами, із хворобливою похилістю до лиходійств. Олексій Турбін, зажадавши, щоб усі зняли погони, сам залишається до кінця в дивізіоні. Микола, брат, вірно розуміє, що командир «смерті від ганьби чекає». І командир дочекався її — він гине під снопами петлюрівців
Олексій Турбін — трагічний образ, цільний, вольовий, сильний, сміливий, гордий і гибнущий жертва обманів, зрадництва тих, за кого він боровся. Порядок звалився й погубив багатьох з тих, хто йому служив. Але, гинути, Турбін зрозумів, що був обманутий, що сила в ті, хто з народом. Булгаков мав більше історичне почуття й вірно розумів розміщення сил. Довго не могли простити Булгакову його любові до своїх героїв
В останній дії Мишлаевский кричать: «Більшовики? .. .Чудово! Мені набридло зображувати гній в ополонці… Нехай мобілізують. Принаймні буду знати, що буду служити в російської армії. Народ не з нами. Народ проти нас». Грубуватий, голосний, але чесний і прямій, гарний товариш і гарний солдат, Мишлаевский продовжує в літературі відомий тип російського військового — від Денис Давидова до наших днів, але він показаний у новій, небувалій ще війні — цивільної. Він продовжує й закінчує думка старшого Турбіна про кінець, загибель білого руху, думка важливу, провідну впьесе.
У будинку є «пацюк, що біжить із корабля», — полковник Тальберг. Він спочатку лякається, бреше про «відрядження» у Берлін, потім про відрядження на Дон, дає лицемірні обіцянки дружині, за які треба боягузлива втеча
Ми так звикли до назви «Дні Турбиних», що не замислюємося над тим, чому так названа п’єса. Слово «Дні» означає час, ті лічені дні, у які вирішувалася доля Турбиних, усього укладу життя цієї російської інтелігентної сім’ї. Це був кінець, але не обірване, погублене, знищене життя, а перехід до нового існування в нових революційних умовах, початок життя й роботи з більшовиками. Такі, як Мишлаевский, будуть добре служити й у Червоній Армії, співак Шервинский знайде вдячну аудиторію, а Николка, напевно, буде вчити. Фінал п’єси звучить мажорно. Нам хочеться вірити, що всі прекрасні герої булгаковської п’єси дійсно стануть щасливими, що пройде їхня доля інтелігентів страшних тридцятих — сорокових — п’ятидесятого років нашого непростого сторіччя