Добро й зло в романі-епопеї Л. Н. Толстого «Війна й мир» Війна й мир Толстої Л. Н

Добро й зло в романі-епопеї Л. Н.Толстого «Війна й мир»
Так здраствує увесь світ!

Л. Н. Толстой

Якщо поставити питання про те, у чому полягає головна ідея творчості Лева Толстого, те, видимо, самою точною відповіддю буде наступний: твердження спілкування і єднання людей і заперечення роз'єднання й роз'єднання. Такі дві сторони єдиної й постійної думки письменника. В епопеї виявилися різко протипоставленими два табори тодішньої Росії - народний і антинародний

У підсумку розвитку роману протягом двох томів, до тої половини, що присвячена подіям тисяча вісімсот дванадцятого роки, головні герої залишаються обманутими дійсністю у всіх надіях. Процвітають лише незначності: Друбецкие, Берги, Курагини. Лише епоха 1812 року змогла вивести героїв з їхнього стану невір'я в життя. Андрій Болконский знайшов своє місце в житті, у героїчній загальнонародній дії. Князь Андрій - цей лицар без страху й докору - у підсумку болісних духовних пошуків приєднується до народу, тому що він відмовився від колишніх своїх мріянь, про командну наполеонівську роль щодо народу. Він прийшов до розуміння того, що історія робиться отут, на поле бою. Він говорить Пьеру: Французи розорили мій будинок і йдуть розорити Москву, скривдили й кривдять мене всяку секунду". Епоха 1812 року зруйнувала перешкоди між князем Андрієм і людьми. Немає більше в ньому зарозумілій гордості, аристократичній кастовості. Автор пише про героя: "Він був відданий справам свого полку, він був турботливий про своїх людей і офіцерів і ласкавому з ними. У полицю його називали "наш князь", ним пишалися і його любили". Подібно цьому, Пьера солдати назвуть "нашого пана". Все своє життя Андрій Болконский шукав можливості брати участь у сьогоденні, великій дії, важливому для життя, для людей, що зливає в собі "моє" і "загальне". І він прийшов до розуміння того, що можливість такої дії - тільки в єднанні з народом. Участь князя Андрія в народній війні зламало його аристократичну замкнутість, відкрило його душу для простого, природного, допомогло зрозуміти Наташу, зрозуміти свою любов до неї й неї кнему.

У Пьера, що випробовує ті ж думки й почуття, що й князь Андрій, саме в бородінських главах виникає особливо гостра свідомість того, що вони - солдати, ополченці, народ, - тільки вони і є щирими виразниками дії. Пьер захоплюється їхньою величчю й самопожертвою. "Солдатом бути, просто солдатом!" - думав Пьер, засипаючи",

В "Війні й миру" мова йде про таку епоху, коли людин перебуває на першому плані. Люди, самі безпосередньо відповідальні за розвиток дії, які створюють її (епоху), стають із ""маленьких" людей більшими людьми. Саме це й показано Толстим у картинах Бородінського бою. Про всіх людей можна буде - після народної перемоги - сказати те, що Наташа говорить про Пьере: всі вони, вся Росія "з моральної лазні" вийшла! Пьер - головний герой "Війни й миру", це доводиться й всім його положенням у романі. Саме над Пьером сходить зірка 1812 року, передвіщаючи й надзвичайні нещастя, і надзвичайне щастя. Його щастя, його торжество невідривно від торжества народного. З образом цієї зірки зливається й образ Наташи Ростовой.

На думку Толстого, Наташа - сама життя. Натура Наташи не терпить зупинки, порожнечі, незаповненості життя. Вона завжди почуває в собі - всіх

Пьер говорить князівні Марье про свою любов до Наташе: "Я не знаю, відколи я люблю її. Але я одну тільки її, одну любив у все життя й люблю так, що без її не можу представити життя". Товстої підкреслює щиросердечне поріднення Наташи й Пьера, їхні загальні якості: жадібність до життя, пристрасність, любов до гарного, простодушну довірливість. Роль образа Наташи в "Війні й миру" більша. Вона - сама душа радісного людського спілкування, у ній з'єднується спрага теперішнього, повного життя для себе з бажанням такого ж життя для всіх; душа її відкрита для всього миру

Я написала лише про три характери, які, безсумнівно, передають головну думку Толстого. Шлях Пьера й князя Андрія - це шлях помилок, оман, але все-таки шлях знаходження, чого не скажеш про долю Миколи Ростова, чий шлях - шлях втрат, коли він не зміг відстояти в епізоді з Телєгіним свою правоту, коли Телєгін украв гаманець у Ростова, "у свого брата украв", але це не тільки не заважає, але як би допомагає йому робити кар'єру. Ці епізоди зачіпають душу Миколи Ростова

Коли ветерани полку обвинуватили Ростова в тім, що він бреше й що серед павлоградцев немає злодіїв, то в Миколи були сльози на очах і він говорив: "Я винуватий". Хоча Ростова був прав. Потім тильзитские глави, торжество переговорів між імператорами - все це дивно сприймає Микола Ростова

У душі Миколи Ростова піднімається бунт, виникають "дивні думки". Але цей бунт закінчується повною його людською капітуляцією, коли він кричить на офіцерів, які засуджують цей сполучник: "Наша справа виконувати свій борг, рубатися й не думати". Цими словами завершується духовна еволюція Миколи Ростова. І цей герой відрізав собі шлях до Бородіно, буде з нього вірний аракчеєвський рубака, "коли накажуть".


Загрузка...