Доля російської інтелігенції в російській літературі 20-х років xx сторіччя

Доля російської інтелігенції в російській літературі 20-х років xx сторіччя
Інтелігенція - самий чутливий клас суспільства, верней, навіть не клас, а прошарок. Саме через те, що інтелігенцію представляють люди з різних суспільних класів, у часи будь-яких соціально-політичних криз страждає більше всіх вона. Жоден суспільний клас не визнає в інтелігенті своєї людини, навіть якщо ця людина живе в тім же кварталі, у тім же будинку, а його батьки працювали в тому самому цеху з вашими. Тому, що піднялися маси, які завжди страждають ксенофобією, у першу чергу винищують тих, хто нібито й свій, але однак, не схожий на інші по своєму способі життя, по стандартах, пропонованим до життя. Так було й під час революція 1917 року, і в громадянську війну. "Ти з киндербальзамов, і окуляри на носі. Який паршивенький! Шлють вас, не спросясь, а отут ріжуть за окуляри". "Марудь отут у нас із окулярами, і вгамувати не можна. Людина вищої відмінності - з нього тут душу ладь. А зіпсуй ви даму, саму чистеньку даму, тоді вам від бійців пещення..." (И. Бабель, "Мій перший гусак"). Так ставилися до інтелігенції революційні маси, низи, ті, "хто був нічим" і став "всім", основна сила, що зробила революцію

Була й інша оцінка інтелігенції з боку людей, які прийняли революцію. Так письменник А. Фадєєв, у двадцяті роки роман, що створив, "Розгром", що діють особи й сюжет якого дуже нагадують реальних людей і реальні події з життя партизана Фадєєва, ділив інтелігенцію на дві групи. До однієї він ставився вкрай негативно, до другого - позитивно, хоча із застереженнями. У його романі показані тільки два чоловіки, яких можна віднести до інтелігенції. Цих двох людей автор зіштовхує протягом усього роману, ці люди мають протилежні думки практично по будь-якому питанню. Причому автор щораз встає на сторону того самого героя. Ці два герої - Левинсон, командир партизанського загону, і Мечик, міський хлопчик, що вирішив податися в партизанський загін і воювати проти "білих".

Левинсон вийшов із дрібнобуржуазної сім'ї, одержав утворення, женився, мав дітей, але пішов у партизани. Уже в дитинстві відрізнявся "недитячою завзятістю". "Він нещадно задавив у собі бездіяльну, солодку тугу за ними (по пташках, які повинні звідкись вилетіти і яким багато хто безплідно очікують все своє життя) - усе, що залишилося в спадщину від затиснених поколінь, вихованих на брехливих байках про гарних пташок! Бачити всі так, як воно є, - для того щоб змінювати те, що є, наближати те, що народжується й повинне бути", от до якого - найпростіший і самої нелегкої мудрості прийшов Левинсон". Левинсон придушив у собі всі почуття й думки, які йому здавалися непотрібними, непрактичними, що заважають Справі, вона підкорив усе в собі розуму, що був заповнений тільки однією ідеєю його Справи, війною, загоном. Одержавши листа - одне від дружини, від якої він тривалий час не одержував ніяких звісток, друге - від начальника партизанських загонів по окрузі, Левинсон, не читаючи, поклав лист дружини в кишеню й майже забув про нього, цілком поринувши в зміст другого листа. Таким чином, Левин-Сон перетворив себе в надлюдину, в "силу, що коштує над загоном", що завжди повинен бути прав, що діє для людей, що допомагає людям

Мечик же "тільки хотів", а нічого не міг. Він пішов у загін, "смутно уявляючи собі, що його очікує". Мечик робить ряд зрадництв: спочатку віддає дівчину, фотографію якої зберігав, потім Варю, потім весь загін, свою ідею, себе самого. Мечик виявився розмазень, пустоцвітом, нічого не зміг зробити. І залишилася лише думка: "Що я наробив, як міг я це зробити, - я, такий гарн і чесний і нікому не бажав зла, - про-про-про... як міг я це зробити?" "А або не однаково?" Автор показує Мечика як нікчемної людини, що не вміє "знаходити під купою всяких добрих і жалісливих думок і відчуттів" "прямоту й тверезість". Автор зневажає Мечика за його індивідуалізм, за те, що він не зміг злитися із загоном, як це зробив Левинсон, за те, що він нічого не може зробити, а тільки хоче, причому сам не знає чого

Незважаючи на ті що Фадєєву подобається Левинсон, він веде в роман героя, чиї достоїнства висвечивают недоліки Левинсона, У романі є відверто вставна глава "Розвідка Метелиці", у якій командир взводу, готовий, гарний, фізично міцний Метелиця, своєю невгамовною енергією покоряюще діяв на ті, хто був з ним поруч. Сам командир "потай" любувався рвучкими діями його гнучкого тіла. Екс-інтелігент Левинсон, імовірно, беззвітно почував сам, що йому не вистачає фізичної сили й спритності, не вистачає молодецтва, властивому сміливому й тямущому пастуху Метелиці

Інтелігенція виявилася в дуже складній ситуації - потрібно було зробити вибір - приєднатися або не приєднуватися до революції. Інтелігенти, як ніхто іншої, розуміли весь жах громадянської війни, насильства. Так, в оповіданні И. Бабеля "Гедали" показана моторошна плутанина, що панує в главах людей. "Революція - це гарна справа гарних людей. Але гарні люди не вбивають. Виходить, революцію роблять злі люди. Але поляки теж злі люди. Хто ж скаже Гедали, де революція й де контрреволюція?" Інтелігент міг прийняти сторону більшовиків, як И. Бабель і його оповідач Злої. Так, в оповіданні "Мій перший гусак" наочно показаний, що треба зробити, щоб тебе прийняли за свого, визнали люди, для яких ти й намагаєшся. Треба роздавити главу гусакові, З одного боку, це просто, але, з іншого боку - це вбивство, знищення своїх принципів, зрадництво самого себе

И. Бабель, на відміну від багатьох інших розгублених, вибитих з колії інтелігентів, таких, наприклад, як И. Бунін або Г. Волошин, усвідомлював, що відбувається надзвичайно ясно, чітко й повно. Він радісно поздоровив Жовтень і пішов у Першу Кінну, маючи за плечима досвід журналіста столичних газет, політпрацівника, співробітника в іноземному відділі ЧК, учасника продовольчих експедицій на Волгу. И. Бабель, верней, Лютий розумів проблеми й завдання, які стояли перед країною в той період, як ніхто іншої. Але як ніхто інший оповідач "Конармии" бачив насильство, жах, несправедливість, неправильність із гуманістичної точки зору війни. Це відбилося в оповіданнях "Перехід через Збруч" - про безглузду жорстокість поляків, які не виконали єдиного прохання людини, що благали не вбивати його на очах дочки; "Лист" - лист одного з бійців додому до матері, де на першому місці коштують рекомендації з догляду за конем, а на другому, як незначне й саме собою що розуміє, описане вбивство брата батьком, а потім убивство батька третім братом. Лютий почував неможливість злитися з масою до кінця, почував, що інтелігенція ніколи не прийме психології й "гуманізму" маси. Так, в оповіданні "Смерть Долгушова" Лютий не зміг убити смертельно пораненого й бійця, що мучається, і це довелося зробити іншому - Афоні

"- Афоня, - сказав я з жалісною посмішкою й під'їхав до козака, - а я от не зміг

- Піди, - відповів він, бліднучи, - уб'ю! Жалуєте ви, очкастие, нашого брата, як кішка мишку...

І звів курок

- Холуйська кров! - крикнув Афонька. - Він від моєї руки не піде..." Т.е. Злий - це щось середнє між фадеевскими Мечиком і Левинсоном. З одного боку, він людина справи, прославлявся витримкою й хоробрістю, але з іншого боку, він не зміг, та й навряд чи хотів зжити в собі гуман - ность, у досоціалістичному розумінні, відмовитися від понять про добро й зло, про заповіді. В оповіданні "Пан Аполек" Бабель повністю розкрив свої принципи, "дала обітниця іти за прикладом пана Аполека", що зміг у кожній людині знайти частку Бог і змусити їй поклонятися


Загрузка...