Доpохов Іван Семенович
Іван Семенович Дорохов. Генерал-лейтенант (17621815) . Такі відомості можна знайти майже в будь-якій енциклопедії. Але немає такої книги, що описувала б життя Дорохова в подробицях. Не залишила, очевидно, військова доля генералові ні часу, ні сил на спогади, на мемуари. Знаємо ми тільки невеликий його лист, про яке буде сказано нижче.
Народився Іван Семенович Дорохов у місті Тулі, 26 квітня 1762 року. (Всі дати в цій роботі приводяться по старому стилі.) В 1787 році він закінчив Інженерний кадетський корпус. У цьому ж році Дорохов — уже в діючій армії — бере участь у боях Російсько-Турецької війни 1787 — 1791 року
Ця війна охопила більшу територію по західному й східному Причорномор’ї, а також Крим. Властиво, основною причиною війни було бажання Туреччини повернути Крим, відступлений Росії по Кучук-Кайнарджийскому мирі. Про масштаби цієї війни говорить, зокрема, чисельність військ супротивників Росії — Туреччини (триста тисяч чоловік) і Пруссії (двісті тисяч чоловік) . Збереглися свідчення про героїчну участь молодого Дорохова під командуванням Олександра Васильовича Суворова в найвідоміших боях тої війни: розгромі турок у Фокшан і Римника (двадцять перше липня й одинадцяте вересня 1789 року.) Початок дев’яностих років застає Дорохова в іншій, як би зараз сказали, «гарячій крапці», у Польщі, у Варшаві. Тут завжди зіштовхувалися інтереси багатьох країн Європи, у тому числі й Росії. Все це викликало постійну боротьбу поляків за незалежність
Ця боротьба у Варшаві різко підсилилася в 1794 році, завдяки військовим успіхам Тадеуша Костюшко. Метою були росіяни війська, що займали в той час Варшаву. Шостого квітня 1794 року о четвертій годині ранку біля двадцяти тисяч збройних повсталих кинулися проти пятитисячного російського гарнізону, розкиданого, до того ж, по квартирах усього міста. Почалася різанина
У цей страшний час Дорохов проявляє справжню мужність. Маючи при собі всього роту гренадерів і одну гармату, він протягом півтори доби тримався проти нападаючих, а потім зумів пробитися й з’єднатися з головними російськими силами Суворова й Ферзена. У штурмі, що відбувся пізніше, передмістя Варшави — Праги — він був у числі перших, що ввірвалися на ворожу батарею
Наступні сторінки біографії Дорохова багато в чому невідомі. З 1798 року по 1802 рік він перебуває у відставці. Відставка, очевидно, не пов’язана з військовими справами хороброго офіцера. Уже в 1803 році Дорохов вертається в армію. Тоді ж він виробляється в чин генерал-майора й призначається шефом Ізюмського гусарського полку. Починається новий період його військового життя
Ще одна війна стає усе більше ймовірної для Росії — війна із Францією, з Наполеоном. Ще одна війна в долі тепер уже генерала Дорохова. У війні 1806 — 1807 років проти Наполеона об’єдналися Росія, Англія, Пруссія й Швеція
Незабаром після початку воєнних дій прусские війська зазнали поразки. Наполеон рушив свої переможні війська назустріч російської армії генерала Беннигсона. У декількох зіткненнях з передовими частинами французи не мали успіху. Основний же бій відбулося 7 і 8 лютого 1807 року в міста Прейсиш-ейлау в Східній Пруссії. Шістдесят чотири тисячі солдатів армії Беннигсона зустріли вісімдесят тисяч війська Наполеона. У цьому бої кожна зі сторін втратила більше двадцяти п’яти тисяч солдатів. Генерал Дорохов брав участь у цьому бої. Його хоробрість і мужність були відзначені командуванням. Брав участь Дорохов і в наступному великому бої цієї війни, при Гейльсберге (десятого червня того ж року) де також виявив героїзм
Наполеон продовжував здобувати перемоги. Все більша небезпека нависала над самою Росією. Наближався 1812 рік
Цей рік став роком випробувань для народу Росії й головним роком у військовій долі Дорохова. Пройде цей рік, і його ім’я назавжди залишиться серед імен героїв Росії. Вся своя мужність, великий військовий досвід і талант виявив генерал Дорохов перед особою небезпеки для своєї Батьківщини
У важкій ситуації виявилася Дорохов і його бригада буквально в перший день війни, коли армія Наполеона одинадцятого червня 1812 року перейшла по чотирьох мостах Німан і вторглась у Росію. Що перебуває в складі Першої армії Барклая-Де-Толли бригада Дорохова виявилася відрізаної від основних військ. У такій складній сформованій ситуації генерал за власною ініціативою вирішує йти на з’єднання із Другою армією Багратіона
Кілька днів його бригада перебувала серед французьких наступаючих колон. Але Дорохов зумів потай провести своїх людей крізь війська французів і практично без втрат з’єднатися з Багратіоном. У складі армії Багратіона, він пройшов звістку шлях до Москви, а також брав участь у боях при Смоленську й Бородіні
Бородіно, сіло Московської губернії — віха історії Росії. Двадцять шостого серпня 1812 року загуркотіла канонада, почалося саме кровопролитне для тих часів бій. Сто двадцять одна тисяча російських воїнів устали проти ста тридцяти тисяч французів. Наполеон, що мріяв одним ударом закінчити війну, переконався, що ця битва — тільки початок війни. Завзятість російських військ, що захищаються, уперше показало французам, наскільки великий моральний дух російської армії, і що спереду їх не чекають легені перемоги
У самий розпал Бородінського бою, у момент запеклого настання французьких військ генерал Дорохов очолив атаку чотирьох кавалерійських полків у села Семеновская. Безстрашний рейд Дорохова допоміг Багратіонові зупинити просування супротивника. За цей подвиг Дорохов був зроблений у чин генерал-лейтенанта, свій останній чин
Далі військова доля Дорохова різко змінюється. Уже шостого вересня його призначають командиром військового партизанського загону. Створення таких загонів відповідало стратегічним задумам Михайла Илларионовича Кутузова. Як відомо, партизанський рух Вітчизняної війни 1812 зіграло величезну роль у перемозі російського народу над французами
Генерал — партизанів одержує перше завдання — опанувати містом Верея
Верея була ключовим об’єктом для успішних бойових дій. Наполеон спеціально послав для узяття цього міста батальйон вестфальцев чисельністю в п’ятсот чоловік. Він розумів, що Верея є важливим пунктом зв’язку з Можайском і гарним тилом для французької армії
У ніч на восьме вересня Дорохов, перерізавши шляхи відходу з Вереї, зайняв прилеглі села — Купелици й Митяево. Істотну допомогу також зробили місцеві жителі. Четверо верейцев пробралися з міста в партизанський загін і вказали загону Дорохова шляхи схованого підходу
Без єдиного пострілу кинувся загін на штурм міських зміцнень. Втративши тридцять чоловік, партизани захопили в полон триста вісімдесят п’ять фраанзузских солдат, серед яких були офіцер і комендант. За цей бій генерал Дорохов був нагороджений золотою шаблею «За звільнення Вереї».
Верея перетворюється в опорний пункт партизанських загонів. Маючи гарну розвідку й зв’язок з партизанами, Дорохов зі своїм загоном веде боротьбу із французами на Калузькому й Смоленському напрямках
Одним з найважливіших результатів діяльності загону Дорохова в цей час є послані Кутузову відомості про рух відступаючих французів на Калугу. Цей напрямок могло б вивести французів до ще недоторканих війійною населеним пунктам, де французька армія змогла б одержати продовольство. Однак це їм не вдалося. Двадцять четвертого жовтня Наполеон натрапляє на лютий опір російських військ у Малоярославца. Загін Дорохова бере участь у цьому бої. Місто вісім разів переходить із рук у руки. Але нарешті, російським військам вдається досягти переваги над супротивником, і двадцять шостого жовтня починається відступ наполеонівської армії від Малоярославца. Це відступ фактично привів до майже повної загибелі армії Наполеона менш чим через два місяці
Отже, бій під Малоярославцем у значній мірі визначило перемогу над Наполеоном у Вітчизняній війні 1812 року. Це бій також поставив крапку у військовій долі Івана Семеновича Дорохова. Важке поранення в ногу спричинило важку хворобу й відставку. Прохворівши біля трьох років, генерал Дорохов помер у Тулі в 1815 році
Перед смертю він написав лист у Верею: «Якщо ви чули про генерала Дорохове, що звільнив ваше місто від ворога батьківщини нашого, поважні соотчичи, я очікую від вас за це у воздаяние дати мені три аршини землі для вічного мого заспокоєння при тій церкві, де я взяв штурмом зміцнення ворога, розбивши його наголову. За що діти мої будуть вдячні
Генерал Дорохов» Немає необхідності коментувати цей простий і мудрий текст. Судячи із цього листа, що вмирає Дорохов розумів, що захоплення Вереї й утримання цього міста протягом тривалого часу — не тільки один з найважливіших епізодів Вітчизняної війни 1812 року, але й кульмінація його життя, присвяченої служінню Батьківщині. Генерал Дорохов, відповідно до його волі, був похований Вверее.
Час багато чого міняє. Гіркі могили в селі Бородіно тепер стали історичними пам’ятниками, туристичними визначними пам’ятками. Прилеглі селища були названі на честь героїв Бородінської битви, у тому числі й на честь Дорохова. Прізвище славного генерала Дорохова, перетворена в назву селища, звична, на слуху в їдучих по дорозі від Москви на захід. По тій дорозі, по якій генерал Дорохов пройшов найважливішу частину свого важкого бойового шляху. Того шляху, що навічно залишив його ім’я в історії Росії
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Радянська історична енциклопедія. Т. 5. М., 1964. С. 313.
2. Радянська військова енциклопедія. Т. 3. М., 1977. С. 254.
3. Радянська військова енциклопедія. Т. 6. М., 1978. С. 236.
4. Більша радянська енциклопедія. Т. 15. М., 1952. С. 142.
5. Більша радянська енциклопедія (Перше видання) . Т. 41. М., 1939. С. 120.
6. Більша радянська енциклопедія (Перше видання) . Т. 43. М., 1939. С. 556.
7. Новий енциклопедичний словник./ Під ред. Брокгауза й Ефрона. Т. 16. С. — Петербург, С. 694.
8. Більша енциклопедія. Т. 3. С. — Петербург, 1902. С. 546.
9. Більша енциклопедія. Т. 4. С. — Петербург, 1902. С. 406.
10. Більша енциклопедія. Т. 8. С. — Петербург, 1902. С. 675.
11. Більша енциклопедія. Т. 13. С. — Петербург, 1903. С. 648.
12. Більша енциклопедія. Т. 14. С. — Петербург, С. 549.
13. Більша енциклопедія. Т. 15. С. — Петербург, С. 556.
14. Більша енциклопедія. Т. 16. С. — Петербург, С. 642.
15. Підмосков’я. М., 1956. С. 58,286.
16. Горбаневский М. В.. Імена землі Московської. М., 1986. С. 106.