Драматичний конфлікт у п’єсі Г. Горького «На дні»
Тільки красуні можуть добре співати,- красуні, які люблять жити. М. Горького Г. Горького ввійшов у російську літературу стрімко і яскраво. Його ранні оповідання «Макар Чудра» і «Баба Изергиль» є прекрасними зразками романтизму «нового етапу». Автор добре знає традиції російської класичної літератури, Твір А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова, але, живучи в іншу епоху, Горького створює свій особливий пафос на традиційному матеріалі. Романтичні герої письменника — це що багато побачили на своєму сторіччі циганів Макар Чудра, баба Изергиль і герої їхніх легенд Зобар і Радий так, Ларра й Данко. Дія обох оповідань розвертається на тлі вируючого моря, степового вітру, тривожної осінньої ночі. Самі оповідачі, здається, не претендують на винятковість. Вони скоріше відводять собі роль мудрих споглядальників життя, але автобіографічний герой, що слухає їхньої легенди, дає оцінку самим оповідачам і їхнім фантастичним героям. Макар Чудра — скептик, що розчарувався в людях. Багато поживши й побачивши, він цінує лише волю. Це єдиний критерій, яким Макар міряє людську особистість. Навіть не є абсолютною цінністю для Чудри, якщо по — теряна воля. Радда й Лойко Зобар — герої легенди, розказаної Чудрой, теж ставлять волю вище життя й любові. Жертвуючи життям і щастям, герої не знають, навіщо їм потрібна воля. Воля як даність, а як нею розпорядитися, герої не замислюються. Ларра з оповідання «Баба Изергиль» в остаточному підсумку тяготиться безцінним дарунком — волею й безсмертям. Автор затверджує, що індивідуалізм і самітність не можуть принести щастя. Ларра сприймає свою волю від людських законів як покарання, тому що йому не з ким розділити безмежну волю. Поступово автор підводить читачів до думки, що самітність обтяжує людини, стає його хрестом, від якого немає порятунку. Гіркий розвінчує романтичного індивідуаліста. Його себелюбність і непомірна тяга до особистої волі приводять Ларру до відторгнення від суспільства людей. Автор дає й позитивний приклад романтичного героя, беззавітно відданого людям. Данко в ім’я любові до народу жертвує своїм життям. «Що зроблю я для людей!? — сильніше грому крикнув Данко. І раптом він розірвав руками собі груди й вирвали з її своє серце й високо підняв його над главою». «Воно палало так яскраво, як сонце, і яскравіше сонця, і весь ліс замовчав, освітлений цим смолоскипом великої любові до людей, а тьма розлетілася від світла його й там, глибоко в лісі, що тремтить, що ввалилася в гнилий зев болота. Люди ж, здивовані, стали як камені». Традиційно романтичний герой гине при зіткненні із суспільством і дійсністю. Данко віддає своє життя в ім’я щастя людей, не маючи потребу в їхній подяці й пам’яті. Це доля обраних, вони горді й безкорисливі. Людська пам’ять не може окупити їхня загибель, і лише легенда оспівує ім’я Данко, подібно билинному героєві. Изергиль, що розповіла цю легенду, сама поринає в романтичність. Вона впевнена, що залишила потрібно в людських серцях. Але автобіографічний герой розвінчує і її, показуючи безглуздість існування, егоїзм і себелюбність героїні. Зостарившись і згадуючи про колишньому, вона не пожвавлюється, ока її тьмяні й безжиттєві. Таким чином, Горького не тільки малює різні типи романтичних героїв, але й оцінює їхні вчинки, розвінчує ореол загадковості й привабливості — у цьому особливість і новаторство його романтичної спадщини. Ранні оповідання Олексія Максимовича з’явилися яскравою сторінкою в його творчості й у класичній російській літературі в цілому. Краса й свіжість авторського мовлення заворожує, змушує задуматися про зміст буття А фраза Изергиль «У житті, чи знаєш ти, завжди є місце подвигам» стала на довгі роки абсолютною істиною