Драми душі (Пізніше творчість Л. Н. Толстого) Толстої Л. Н

Драми душі (Пізніше творчість Л. Н.Толстого) Якби можна було писати, як Толстой, і змусити увесь світ прислухатися! Т. Драйзер До кінця 70-х - початку 80-х років XIX століття у світогляді Толстого наступив перелом, підготовлений всім ходом історичного розвитку післяреформеної Росії. У цей час Толстої остаточно пориває зі своїм класом і переходить на позиції патріархального селянства. На ідейний зміст його добутків починає робити пре майновий вплив драматична сторона життя, катастрофа старого суспільного лада разом з його звичками, традиціями, віруваннями. Звідси підвищений інтерес письменника до негативних явищ тодішньої дійсності, незвичайна соціальна гострота зображення глибинних процесів життя й психології особистості, прагнення в деякому (у невеликі по обсязі добутках) сказати омногом.

Захищаючи природне право простих людей на життя, Толстой виступав від імені стомільйонного російського селянства й критикував власність, держава, мораль експлуататорського суспільства. "Всією істотою" своїм він зрозумів, що в "злочині, уже не один раз доконаному, але постійно відбувається", винуваті "ті, які живуть у палацах і їздять у каретах", і що тепер у відношенні до них він перебуває "не в положенні що помиляється або відхиляється", а "у положенні викривача". У той же час із властивої патріархальному селянинові слабістю Толстой звертається до Бога й з посиланнями на нього переконує панів відмовитися від своїх привілеїв. Відвідування нічліжних будинків, в'язниць, московського Хитрова ринку, а також участь у черговому переписі населення приводять його до переконання, що зло, що просочило всі навколо, можна усунути в тому випадку, якщо всі люди, і бедние й богатие, забудуть про особисте благо й направлять всі свої зусилля на моральне самовдосконалення. Наполегливі заклики "перейнятися істиною Христа" і "з" проходять у Толстого через всі його публіцистичні й художні твори цього періоду ("Сповідь", "У чому моя віра", "Так що ж нам робити?

", "Смерть Івана Ілліча", "Крейцерова соната", "Влада темряви", "Плоди освіти"). З величезною силою реалізму, що викриває, засуджує в них Толстой життя багатих класів. Критика суспільних обманів реалізується в цих добутках за допомогою психологічного саморозкриття героя. Це, по вираженню Р. Ролана, щирі "драми душі", у яких особисте каяття вершить суд над всім навколишнім. Картина розплати вмираючого Івана Ілліча за те, що він прожив життя не так, як треба, з болісною свідомістю того, що тепер нічого не можна поправити, потрясає своєю правдоподібністю. В "Крейцеровой сонаті" герой не вмирає.

Товстої не запалює тут того "світла", що, як спалах, виникає й гасне в душі вмираючого Івана Ілліча в момент його останнього подиху. Він описує умови, у яких відбувалося падіння героя, розплутує ланцюг злочинів, приведших Позднишева до щиросердечної катастрофи Особливість добутків пізнього періоду творчості Толстого полягає в тому, що в них у своєрідній формі знайшли відбиття характерні риси історичної діяльності. Кращі устремління Толстого йдуть у них не від релігії, а від життя. Проповідь Толстим нової віри, очищеної релігії, з'єднаної в його публіцистичних і художніх творах із критикою казенної церкви, суду, урядових насильств, сприймалася в офіційних колах як "пропаганда самого крайнього, самого розгнузданого соціалізму".

Висловлювалася думка про необхідність ув'язнення Толстого у в'язницю, визначення його в будинок божевільних і т.п. Особливо ополчилася реакція проти письменника після виходу у світло роману "Воскресіння". В 1901 році святейший синод відлучив Толстого від церкви.