ЗНИКЛА ГРАМОТА1
Дмитро Биків
Думаючи про руской арфографии, насамперед преходить мисель отом што вона ускладнена. Це багато в чому прослабило рускую державність. Четатель занадто багато часу витрачає на читання книг і вивчення правил, а так само завчання віршів, а якщо-би він присвятив цей час зовсім не такій безкорисній справі, то ми давно ми вже жили як люди
Адже все понятно, правда? Навіть веселей так читатися
Реформа російської орфографії, про необхідність якої так багато говорили спочатку при Хрущеве, а потім у дев’яності, відбулася. При цьому законодавчо вона поки ніяк не оформлена. Орфографія починає поступово скасовуватися сама собою. Вона розмивається. Її вже майже не видно.
Будь-яка газета пестрит помилками на «тся — ться», «н — нн», на злите й роздільне написання «не» із прикметниками й прислівниками. Приєднання дієприкметникового звороту до безособових конструкцій («Дивлячись на цю картину, здається, що…») давно зробилося нормою. З дієприслівниками взагалі діється щось катастрофічне: в Інтернеті повно прикладів похлеще, чим хрестоматійне «Під’їжджаючи до сией станції й дивлячись на природу, у мене злетів капелюх». «Спостерігаючи за стрибком, у вас виникне питання» — це б добре, це спортивні коментатори, який називають прапорщиками телебачення. Але адже й Микола Миколаїв проказував: «Пообіцявши йому п’ятдесят тисяч, домовленість була досягнута». Дієприкметниковий зворот став виростати звідки завгодно — уявите хвіст, що раптом звисає не з коров’ячої задници, а, допустимо, з носа. З пунктуацією діється щось неуявне: відокремлюються навіть такі безневинні прислівники, як «учора». «Проте» або «взагалі» — це вже обов’язково. Будь-яка обставина способу дії вже розглядається як вставне слово. Іноді відокремлюють для страховки навіть дієприкметниковий зворот, що коштує перед обумовленим словом. Ця пунктуаційна надмірність — чорта нового часу, позднепутинского: при Єльцині коми ігнорували взагалі, воля! Тепер їх ставлять скрізь, де треба й не треба: страхуються від гніву незримого начальства. «Вихідна по вівторках, передача має традиційно високий рейтинг». Люди пам’ятають, що препозитивний дієприкметниковий зворот іноді відокремлюється — коли має значення причинності, пояснює речення: «Багато чого що побачило, постранствовавший, що передумав, поет не харчував особливих ілюзій щодо Батьківщини». Але тут випадок не той — тут намагаються наставити якнайбільше ком, щоб уже ніхто не підкопався. Це ж стосується страшної російської колізії «н — нн»: у порядку перестраховки воліють у всіх випадках писати подвоювати це нещасне «н» у страдательних і навіть коротких дієприкметниках. Поранений. Кований. Без префікса, без залежного слова — неважливо: на всякий пожежний. У декількох творах мені вже зустрілося «воспитанн» і «прочитанн». І так у всім
Орфографія, ситуація із грамотністю в суспільстві — краще дзеркало щирого стану країни. Ще Достоєвський пророкував, що зі скасуванням ятів і еров все піде до чорта — про це, до речі, він говорить у романі Алданова «Джерела», з’являючись там єдиний раз як герой. Зі спрощення російської орфографії почалася післяреволюційна культурна деградація; революції й відлиги взагалі часто приносять із собою спрощення — і тому при Хрущеве ми ледве не одержали написання «заєць», максимально наближене до фонетичного. У часи закрепощений орфографія дотримується особливо строго, за помилку в газеті з роботи знімають, але стежать за її дотриманням люди глибоко некультурні, репресивного складу — тому засвоєння законів мови носить характер поверхневий і насильницький. Сьогодні в нас іде процес змішаний: з одного боку, покріпачення — звідси нескінченні перестраховки. Одержання будь-якої довідки, пропуску або інтерв’ю обростає тисячею непотрібних ком — як і офіційне мовлення. З іншого боку, що предидет двадцятиліття расслабухи й тріумфального неуцтва привело до того, що культурна наступність втрачена. Діти продовжують вивчати в школах російську літературу, але вже не розуміють, навіщо це треба. Їм встигли вселити, що знання — не стан удосконалювання особистості, але спосіб одержати диплом або откосить від армії; а для життя буде краще, якщо ти швидше забудеш всі, чому вчився. Тому в газетах всі частіше зустрічаються переноси начебто « вс-кинувся» або « окончани-я».
«Хлестаков заводить шаржни із дружиною городничего». «З-під стола вилізла помісь дворянки з таксою, що спала на стручках». «Коробочка розводить птахів і різні домашні начиння». «Населення духовно деградируется». «Ліричний герой Єсеніна разом зі своїм автором перетворюється в завзятого фаната революції». «У вищих колах Петербурга панують беззаконня й свавілля» (про «Петербурзькі повісті» Гоголя, не подумайте поганого). «Фірс не мислить себе поза паном». «Тетяна для навколишніх як відкриті двері, у яку може ввійти кожний».
Бог з ними, із двозначностями й еротичними коннотациями. Діти плутають начиння із тваринами, каверзи із шаржами, поняття не мають про те, що таке стружки й чим дворянка відрізняється від дворняжки. Забуття правил — аж ніяк не найстрашніше: страшний розпад мови, у якому половина слів уже незнайома, а інша — помісь жаргонізмів санглицизмами.
Я провів якось опитування серед студентів — попросив прочитати хоч один вірш напам’ять. Деякі пам’ятали Хармса. Дівчинки починали декламувати «Лист Тетяни» і збивалися на десятому рядку. Дехто намагався хитрити, читаючи як вірші тексти пісень БГ і «Умитурман», але я рішуче припинив шахрайство. Майже всі пам’ятають по п’яти-шести рядків зі шкільної програми, але це саме обривки, обмилки, що плавають у грузлому середовищу сучасної підліткової свідомості. Та ж ситуація з орфографічними правилами: усі пам’ятають, що «не» із прикметниками пишеться разом у якихось певних випадках, але в яких — толком не пам’ятає вже ніхто. А вуж класифікацію сполучників згадують тільки самі просунуті — та й перелічити частини мови, загальним числом десять, можуть далеко не все. Чомусь обов’язково забувають займенник і вигук, так вдобавок плутають їх.
Щоб розібратися, навіщо потрібна орфографія, я написав колись целую книгу, але одна справа — розбиратися в перипетіях вісімнадцятого року, а інше — зорієнтуватися в нових реаліях. Я дотепер не впевнений, що дітям потрібно вчитися грамоті. Я боюся зазіхати на їхній час і розумову енергію. Я бачу навколо явне й катастрофічне падіння грамотності, але не знаю, добре це або погано. Для мене — погано, але, може, це тому, що я звик поважати себе за грамотність, а отут раптом поважати себе стало немає за що? Теж мені чеснота
У пошуках відповіді я добрався до улюбленої кафедри практичної стилістики російської мови на журфаку. Колись саме викладачі із цієї кафедри були для нас на рідному факультеті головною віддушиною: російському мові вони вчили весело й ненав’язливо, цитати для прикладів підбирали лихі, напівзаборонні, а загальний кумир Дитмар ельяшевич Розенталь, що знав російську мову краще всіх на світі, говорив на своїх лекціях просто: «Якщо не знаєте, як пишеться, — «тут» або «сдесь», — пишіть «отут». Якщо, звичайно, не додумаєтеся написати «туд»».
1 Стаття, що входить до складу збірника рецензій, статей і есе Дмитра Бикова «Думание миру» (Спб.: Лимбус Пресс, 2009), публікується з люб’язного дозволу автора й видавництва
, розміщені на нашім сайті