Твір по літературі: Душу ширяла вгору й там зірку знайшла ПРО, я хочу безумно житъ! Все суще — увічнити, Безособове — олюднити, Несправджене — втілити! А. Блок Блок! Без нього я не можу представити нашу більшу літературу. Владимир Маяковський писав: «Творчість Олександра Блоку — ціла поетична епоха». Блок як би з’єднує два століття російської культури. У ранніх віршах він продовжує традиції інтимної лірики Жуковського, Фета, потім у його поезії з’являються мотиви, родинні віршам Лермонтова: Я, отрок, запалюю свічі, Вогонь кадильний бережу, Вона без думки й без мовлення На тім сміється берегу.
Останні добутки перегукуються із творчістю Маяковського й знаменують початок нової поезії: Устану я в ранок мрячне, Сонце вдарить в особу. Ти чи, подруга бажана, Входиш до мене на ґанок? Навстіж ворота важкі! Вітром пахнуло у вікно! Пісні такі веселі Не лунали давно. Підйом революційного руху на грані двох століть вдихнув у Блоку нові творчі сили. Все частіше й частіше поет звертається до соціальних проблем: Ще прекрасно сіре небо, Ще безнадійне сіра далечінь, Ще нещасні, прохальні хліби, Нікому не жаль, нікому не жаль! Поет говорить про те, що народ ще не прокинувся до своєї щирої діяльності: И предок чавунні-чавунну-чавунне-чавунна-царствено^-чавунний Всі так само марить на змії.
І голос чорни багатострунний Ще не владний на Неві. Царське самодержавство в образі пам’ятника Петру I («Мідного вершника») протипоставлено музиці народного протесту. Блок вірить у революцію, придивляється до народу. Я вірю: нове століття зійде Серед всіх нещасних поколінь. Він говорить: «Є Росія, що, вирвавшись із однієї революції, жадібно дивиться в очі інший». У ці роки поет широко ставить проблему людини, пише про долі народу: У голодній і великій неволі: И день не в день, і рік не в рік. Коли ж всколосится поле, Зітхне принижений народ?
Тут звучать некрасовские нотки, некрасовская біль за долю знедоленого народу, Олександр Блок не призиває до відкритої боротьби, але питання, поставлений у категоричній формі, сприймається як заклик. Все просто, ясно, зрозуміло. У своїй поезії Блок треба від земного до піднесеного. У вірші «Про доблестях, про подвиги, про славу…» поет пише про земну любов, про реальну жінку, що пішла від улюбленого. Улюблена викликає в ліричного героя не гнів, не розчарування, а тривогу за її долю. Не знаю, де притулок своїй гордині Ти, мила, ти, ніжна, знайшла…
У віршованому циклі «Вільні думки» Блок пише про велике почуття людини, злитого воєдино з навколишнім світом, із природою. Це злиття з миром, незважаючи на смуток у віршах, шукало виходу в майбутньому. «Якщо ви любите мої вірші, — писав поет, — переборіть у них отрута, прочитайте в них про майбутнє». Земне серце холоне знову Але холоднечу я зустрічаю грудьми.
Зберігаю я до людей.,. Нерозділену любов. Але за любов’ю — зріє гнів, Росте презренье й желанье Читати в очах чоловіків і дівши Печатка забвенья… У роки, коли жив Блок, у Росії відбувалися більші історичні перетворення.
Тонкий художник, що гостро реагує на навколишнє життя, Блок не міг не звернутися до теми Батьківщини: Русь оперезана ріками И нетрями оточена, З болотами й журавлями, И с мутним поглядом чаклуна. Звертаючись до Росії, поет виражає впевненість: «Не пропадеш, не сгинешь ти». Олександр Блок — лірик. Тому й осмислення Батьківщини В нього своєрідне, ліричне. Він не спостерігає за нею з боку, а сам є її часткою, відчуває її біль, радується разом з нею: Росія, убожіючи Росія, Мені хати сірі твої, Твої мені пісні вітрові — Як сльози перші любові. Ліричний герой, що злився воєдино з Батьківщиною, оглядається на минуле, живе її майбутнім: «Усе, що було, усе, що буде, обступило мене: точно ці дні живу я життям всіх часів, живу музиками моєї Батьківщини». Блок бачив Росію в постійному русі. «Росія — бура», — говорив він.
Захід у крові! Із серця кров струменіє. Плач, серце, плач… Спокою немає! Степова кобилиця Несеться навскач!
Тема Батьківщини проходить через всю його творчість. Смуток, зневіра, песимістичні ноти в поезії Блоку були викликані усвідомленням тупика, у який зайшов старий мир. Коли поет осмислив зміст прийдешніх змін, у його поезії зазвучали життєстверджуючі ноти, які переросли в гімн Батьківщині. Поет завжди вірив у мир «прекрасний і по-людському простий». Він був упевнений, що «важке треба перебороти, а за ним буде ясний день»: Нехай душить життя сон важкий, Нехай задихаюся в цьому сні, — Бути може, юнак веселий У прийдешньому скаже про мене: Простимо угрюмство — хіба це Прихований двигун його?
Він весь — дитя добра й світла, Він весь — волі торжество! Таким Олександра Блоку сприймає нині увесь читаючий світ ПРО, я хочу безумно жити! Все суще — увічнити, Безособове — олюднити, Несправджене — втілити! А. Блок Блок! Без нього я не можу представити нашу більшу літературу.
Владимир Маяковський писав: «Творчість Олександра Блоку — ціла поетична епоха». Блок як би з’єднує два століття росіянці культури У ранніх віршах він продовжує традиції інтимної лірики Жуковського, Фета, потім у його поезії з’являються мотиви, родинні віршам Лермонтова: Я, отрок, запалюю свічі, Вогонь кадильний бережу, Вона без думки й без мовлення На тім сміється бережуся Останні добутки перегукуються із творчістю Маяковського й знаменують початок нової поезії: Устану я в ранок мрячне, Сонце вдарить влицо. Ти чи, подруга бажана, Входиш до мене на ґанок? Навстіж ворота важкі!
Вітром пахнуло у вікно! Пісні такі веселі Не лунали давно. Підйом революційного руху на грані двох століть вдихнув у Блоку нові творчі сили. Все частіше й частіше поет звертається до соціальних проблем: Ще прекрасно сіре небо, Ще безнадійна сіра далечінь, Ще нещасні, прохальні хліби, Нікому не жаль, нікому не жаль! Поет говорить про те, що народ ще не прокинувся до своєї щирої діяльності: И предок царствено^-чавунний Всі так само марить на змії И голос чорни багатострунний Ще не владний на Неві Царське самодержавство в образі пам’ятника Петру I («Мідного вершника») протипоставлено музиці народного протесту.
Блок вірить у революцію, придивляється кнароду. Я вірю: нове століття зійде Серед всіх нещасних поколінь Він говорить: «Є Росія, що, вирвавшись із однієї революції, жадібно дивиться в очі інший». У ці роки поет широко ставить проблему людини, пише про долі народу: У голодній і великій неволі: И день не в день, і рік не вгод. Коли ж всколосится поле, Зітхне принижений народ?
Тут звучать, некрасовские нотки, некрасовская біль за долю знедоленого народу. Олександр Блок не призиває до відкритої боротьби, але питання, поставлений у категоричній формі, сприймається як заклик. Все просто, ясно, зрозуміло. У своїй поезії Блок треба від земного до піднесеного. У вірші «Про доблестях, про подвиги, про славу…» поет пише про земну любов, про реальну жінку, що пішла від улюбленого. Улюблена викликає в ліричного героя не гнів, не розчарування, а тривогу за неї долю Не знаю, де притулок своїй гордині Ти, мила, ти, ніжна, знайшла…
У віршованому циклі «Вільні думки» Блок пише про велике почуття людини, злитого воєдино з навколишнім світом, із природою. Це злиття з миром, незважаючи на смуток у віршах, шукало виходу в майбутньому. «Якщо ви любите мої вірші, — писав поет, — переборіть у них отрута, прочитайте в них про майбутнє». Земне серце холоне знову Але холоднечу я зустрічаю грудьми Зберігаю я до людей… Нерозділену любов Але за любов’ю — зріє гнів, Росте презренье й желанье Читати в очах чоловіків і дівши Печатка забвенья… У роки, коли жив Блок, у Росії відбувалися більші історичні перетворення. Тонкий художник, що гостро реагує на навколишнє життя, Блок не міг не звернутися до теми Батьківщини: Русь оперезана ріками И нетрями оточена, З болотами й журавлями, И с мутним поглядом чаклуна Звертаючись до Росії, поет виражає впевненість: «Не пропадеш, не сгинешь ти».
Олександр Блок — лірик. Тому й осмислення Батьківщини в нього своєрідне, ліричне. Він не спостерігає за нею з боку, а сам є її часткою, відчуває її біль, радується разом з нею: Росія, убожіючи Росія, Мені хати сірі твої, Твої мені пісні вітрові — Як сльози перші любові Ліричний герой, що злився воєдино з Батьківщиною, оглядається на минуле, живе її майбутнім: «Усе, що було, усе, що буде, обступило мене: точно ці дні живу я життям всіх часів, живу музиками моєї Батьківщини». Блок бачив Росію в постійному русі. «Росія — бура», — говорив він Захід, у крові! Із серця кров струменіє Плач, серце, плач…
Спокою немає! Степова кобилиця Несеться навскач! Тема Батьківщини проходить через всю його творчість. Смуток, зневіра, песимістичні ноти в поезії Блоку були викликані усвідомленням тупика, у який зайшов старий мир. Коли поет осмислив зміст прийдешніх змін, у його поезії зазвучали життєстверджуючі ноти, які переросли в гімн Батьківщині. Поет завжди вірив у мир «прекрасний і по-людському простий». Він був упевнений, що «важке треба перебороти, а за ним буде ясний день»: Нехай душить життя сон важкий, Нехай задихаюся в цьому сні, — Бути може, юнак веселий У прийдешньому скаже про мене: Простимо угрюмство — хіба це Прихований двигун його? Він весь — дитя добра й світла, Він весь — волі торжество!
Таким Олександра Блоку сприймає нині увесь читаючий світ