Твір по літературі: «Дух заперечення.. » Найбільше різко за духом заперечення й у всій біографії художника розгорнулася пізніше творчість Н. С. Лєскова в його добутках «Імпровізатори», «Полунощники», «Завін», «Зимовий день», «Заячий реміз». Письменник міркує над, що відбуваються в суспільному житті Росії 90-х років XIX століття подіями, не бачачи шляхів 1 їхнього розвитку, а лише тупики, куди заводив країну пануючий режим насильства над людиною, свідомість всеохоплюючої кризи системи,- все це надає новим речам письменника гнівну інтонацію. Ці добутки нагадують памфлети політичного розжарення, але письменник у цілому не розділяв революційних позицій лібералів «всіх мастей». У нього була своя позиція.
Тут Лєсков виступав як громадянин, що досить відкрито займає чесну позицію письменника-патріота, що не має права мовчати «у час горя». Свою позицію він виклав досить ясно й відверто: «Я люблю літературу як засіб, що дає мені можливість висловлювати все те, що я вважаю за істину й за благо; дивитися на неї як на мистецтво не моя точка зору…» «Верхи» російського суспільства з’являються в дзеркалі пізньої творчості Миколи Семеновича як соціально й морально звиродніле середовище. Розпуста, сутенерство, продажність брудними хвилями захльостують столичне світло, заражаючи навколишню атмосферу; як кола, що розходяться по воді, ці явища поширюються по всій Росії, масові православні шабаші стають місцем збору шахраїв, що безсовісно експлуатують народну віру. «Пан батько! Скажи всім людям на моєму похованні, що я їм заклинаю й всіх моїх родичей і спадкоємців, щоби на вични вики щоб ніколи не було в нас у Перегудах ні жида, ні католика! Від!..
» І тільки мисляча молодість Росії, «ідучи всупереч суспільним традиціям», віддає свої сили живому служінню працюючому народу. Лісочків розкривав аморальність самої політичної системи, що нітрохи не змінилася від Аракчеева до Олександра III. Руйнівний пафос володіє письменником, але його пізні добутки не замикаються в рамках одного — нехай пануючого — настрою. Авторські рядки дихають надією в народному гуморі «Заячого ремізу», присутні в портреті нової Диани, що йде в народ, з Танагри («Зимовий день»).
Його харчує бадьорий дух юної героїні «Полунощников», він звучить у заключному акорді тої ж повести: письменник сподівається на моральні сили молодого покоління, які дають «ресурс до життя у всякому положенні… у боротьбі з тьмою». У цей період Лєсков ясно усвідомив, що для нього настала година підсумків. Він поспішав висловити, і висловити можливо прямее й искреннее, все те, до чого привів його життєвий шлях. Письменник усвідомив свої промахи й помилки, підвів риску під незаперечними досягненнями. До щирого визнання своєї творчості сучасниками Микола Семенович не дожив. Тільки нащадки оцінили неминуще значення його створінь