Твір по літературі: Два сприйняття миру И. А. Гончаров Тема: Обломов І ШТОЛЬЦ: ДВА СПРИЙНЯТТЯ МИРУ (по романі И. А. Гончарова «Обломов») И. А. Гончаров працював над романом «Обломов» протягом десяти років. У цьому (кращому!) добутку автор виразив свої переконання й надії; відобразив ті проблеми сучасної йому життя, які хвилювали й глибоко зачіпали його, розкрив причини цих проблем. Тому образ Іллі Ілліча Обломова й Андрія «Івановича Штольца придбали типові риси, а саме слово «обломовщина» стало виражати цілком певне, майже філософське поняття.
Не можна виключати й образ Ольги Сергіївни Іллінською, без якого характери чоловіків не були б повно освітлені Щоб зрозуміти характер людини, мотиви його вчинків потрібно звернутися до джерел формування особистості: дитинству, вихованню, оточенню, нарешті, до отриманого утворення В Илюше сконцентрувалася, здається, сила всіх поколінь його предків; у ньому відчувалися задатки людини нового часу, здатного на плідну діяльність. Але прагнення Іллі самостійно пізнавати мир припинялися не нянькою, що спускала з його око, з-під нагляду якої він виривався лише під час пообіднього сну, коли все живе в будинку, крім Іллі, засипало. «Це був якийсь всепоглинаючий, нічим непереможний сон, щира подоба смерті». Уважна дитина спостерігає за всім, що робиться в будинку, «насичує м’який розум живими прикладами й несвідомо креслить програму свого життя по життю, його навколишньої», «головна життєва турбота» яке є гарна їжа, а потім — міцний сон Тихий плин буття порушувалося лише іноді «хворобами, збитками, сварками й, між іншим, працею». Праця була головним ворогом мешканців Обломовки, покаранням, накладеним «ще на праотців наших».
В Обломовке завжди при зручному випадку позбувалися від роботи, «знаходячи це можливим і належним». Таке відношення до праці виховувалося в Ілля Іллічі, що прийняв готову норму життя, передану з покоління в покоління без змін. Ідеал бездіяльності підкріплювався в уяві дитини нянькиними казками про » Емеле-Дурачке», що одержує від чарівної щуки різні дарунки, причому незаслужені. Казки глибоко проникають у свідомість Іллі, і він, будучи вже дорослим, «несвідомо сумує часом, навіщо казка не життя, а життя не казка». Прагнення до самостійності, молода енергія зупинялися дружними лементами батьків: «А слуги на що?» Незабаром Ілля сам зрозумів, що наказувати спокійніше й зручніше. Спритна, рухлива дитина постійно зупиняється родителями й нянькою з остраху, що хлопчик «упаде, расшибется» або простудиться, його плекали, як оранжерейна квітка.
«Шукаючі прояви сили зверталися усередину й никнули, в’янучи». У таких умовах зложилася апатична, ледача, важка на підйом натура Іллі Ілліча. Він був оточений надмірними турботами матері, що стежить за тим, щоб дитина добре поїла, не перепрацювався на навчанні в Штольца, і готової під будь-яким, навіть самим незначним прийменником не відпускати Илюшеньку до німця. Вона вважала, що утворення не така вуж важлива річ, заради якої потрібно худнути, втрачати рум’янець і пропускати свята. Але все-таки батьки Обломова розуміли необхідність утворення, однак бачили в ньому тільки засіб для просування по службі: Чини, нагороди почали одержувати в той час «не інакше, як тільки шляхом ученья». Батькам хотілося піднести Илюше всі блага «як-небудь подешевше, з різними хитростями». Турботи матері згубно позначилися на Ілля: він не привчився до систематичних занять, ніколи не хотів довідатися більше, ніж задавав учитель Ровесник і друг Обломова, Андрій Іванович Штольц, любив Іллю, намагався розворушити його, прищепити інтерес до самоосвіти, настроїти на діяльність, який був захоплений сам, до якої був розташований, тому що виховувався зовсім в інші умовах Батько Андрія — німець дав йому те виховання, що одержав від свого батька, тобто навчив всім практичним наукам, рано змусив працювати й відіслав від себе університет, що закінчив, синів, як з ним надійшов у свій час його батьки. Але грубе бюргерське виховання батька постійно стикалося з ніжною, ласкавою любов’ю матері, російської дворянки, що не суперечила чоловікові,, а тихо виховувала сина по-своєму: «…учила його прислухатися до замислених звуків Герца, співала йому про квіти, про поезію життя, шепотіла про блискуче покликання те воїна, то письменника…
» Сусідство Обломовки з її «первобитною лінню, простотою вдач, тишиною й нерухомістю» і князівського «із широким роздоллям панського життя» також перешкодили зробити Іванові Богдановичу Штольцу із синів такого ж бюргера, яким він був сам. Подих російського життя «відводило Андрія від прямої, написаної батьком колії». Але все-таки Андрій перейняв від батька серйозний погляд на життя (навіть на всьому її дріб’язку) і прагматичность, які він намагався зрівноважити «з тонкими потребами духу». Всі емоції, учинки й дії Штольц містив під «ніколи не дрімаючим контролем» розуму й витрачав строго «по бюджеті». Причиною всіх своїх нещасть і страждань він уважав самого себе, провину й відповідальність «не вішав, як каптан, на чужий цвях», на відміну від Обломова, що не знаходив сил визнати себе винним у своїх лихах, у нікчемності свого марного життя: «…пекучі докори совісті уражали його, і він з усіма силами намагався.
знайти винуватого поза собою й на нього звернути жало їх, але на кого?» Пошуки виявлялися марними, тому що причина загубленого життя Обломова є він сам. Йому було дуже болісно це усвідомлювати, тому що він «болісно почував, що в ньому зарито, як у могилі, якесь гарний, світлий початок, може бути, що тепер уже вмерло…». Обломова терзали сумніву в правильності й потребі прожитого життя. Однак з «літами хвилювання й каяття були рідше, і він тихо й поступово укладався в проста й широка труна іншого свого існування, зроблена власними руками…». Різне відношення Штольца й Обломова до уяви, що має два протилежних втілення: «…друга — чим менше віриш йому, і ворога — коли заснеш довірливо під його солодкий шепіт».
Останнє відбулося з Обломовим. Уява була улюбленим супутником його життя, тільки в мріях він втілював богатие, глибоко зариті здатності своєї «золотий» душі Штольц же не давав волі уяві й боявся всякої мрії, їй «не було місця в його душі»; він відкидав усе, що «не піддавалося аналізу досвідів, практичної істини», або приймав це за «факт, до якого ще не дійшла черга досвіду». Андрій Іванович наполегливо «ішов до своєї мети», така завзятість він ставив над усе: «…це було ознакою характеру в його очах». Він лише тоді відступав «від завдання, коли на шляху його виникала стіна або отверзалася непрохідна безодня». Він тверезо оцінював свої сили й відходив, не обертаючи уваги на думку навколишніх Обломов боявся будь-яких труднощів, йому лінь були прикласти навіть найменші зусилля до рішення не великих, а самих насущних проблем. Він знаходив розраду у своїх улюблених «примирливих і заспокійливих» словах «либонь», «може бути» і «як-небудь» і обгороджував себе ними від нещасть. Він готовий був перекласти справу на кого завгодно, не піклуючись про його результат і порядність обраної людини (так він довірився шахраям, що обібрали його маєток). Як чиста, наївна дитина, Ілля Ілліч не допускала й думки про можливість обману; елементарна обачність, не говорячи вже про практичність, зовсім були відсутні в натурі Обломова.
Про відношення Іллі Ілліча до праці вже говорилося. Він, як і його батьки, усіляко уникав праці, що був у його поданні синонімом нудьги, і всі зусилля Штольца, для якого «праця — образ, зміст, стихія й ціль життя», подвигнуть Іллю Ілліча на яку-небудь діяльність були марні, справа не просувалася далі слів. Образно говорячи, віз стояла на квадратних колесах. Їй були потрібні постійні поштовхи неабиякої сили, щоб зрушитися з місця. Штольц швидко стомився («возишся, як з п’яницею»), розчарувало це заняття й Ольгу Іллінську, через любов до якої розкриваються багато сторін характерів Обломова й Штольца. Знайомлячи Іллю Ілліча з Ольгою, Штольц хотів «внести в сонне життя Обломова присутність молодої, симпатичної, розумної, живої й почасти глузливої жінки», що могла б розбудити Іллю до життя, освітити його тьмяне існування.
Але Штольц «не передбачав, що він вносить феєрверк, Ольга й Обломов — і поготів». Любов до Ольги змінила Іллю Ілліча. На прохання Ольги він відмовився від багатьох своїх звичок: не лежав на дивані, не переїдав, їздив з дачі в місто виконувати її доручення. Але остаточно вступити в нове життя не зміг. «Іти вперед — значить раптом скинути широкий халат не тільки із плечей, але з душі, з розуму; разом з пилом і павутиною зі стін змести павутину з око й прозріти!» А Обломов боявся бур і змін, страх до нового він убрав з молоком матері, у порівнянні з якої, щоправда, пішов уперед (Ілля Ілліч уже відкидав «єдине вживання капіталів — тримати їх у скрині», розуміючи, що «борг усякого громадянина — чесними працями підтримувати загальний добробут»), але домігся небагато, з огляду на його здатності Його стомлювала неспокійна, діяльна натура Ольги, і тому Обломов мріяв, щоб вона заспокоїлася й тихо, сонно животіла б з ним, «переповзаючи з одного дня в інший».
Зрозумівши, що Ольга ніколи на це не погодиться, Ілля вирішує розстатися з нею. Розрив з Ольгою позначав для Обломова повернення до колишніх звичок, остаточне духовне падіння. У житті із Пшенициной Ілля Ілліч знайшов бліде відбиття своїх мріянь і «вирішив, що ідеал його життя здійснився, хоча без поезії Приклавши чимало зусиль до пробудження в Обломове тяги до діяльності, Ольга незабаром переконується, по вираженню Добролюбова, «у його рішучої дрянности», тобто в нездатності до духовних перетворень, і кидає його. Пройшовши через любов і розчарування, Ольга споважніла ставитися до своїх почуттів, вона так морально виросла, що Штольц не довідався її, зустрівшись через рік, і довго мучився, намагаючись розгадати причину разючих змін в Ользі. Зрозуміти її серце Штольцу було настільки важко, що «з його небагато спала пихата впевненість у своїх силах».
Вислухавши сповідь Ольги про «прогулянки, про парк, про свої надії, про просвітління й падіння Обломова» і одержавши від її згода на шлюб, Андрій говорить самому собі: «Усе знайдено, нема чого шукати, нікуди йти більше!» Однак це зовсім не означає, що він поринає в щось схоже на обломовскую апатію. Сімейне життя Штольца сприяла гармонічному, взаємозбагачувальному розвитку обох подружжя. Однак тепер Андрій заспокоївся, він усім задоволений, а Ольгу мучать сумніви: що далі? невже життєве коло замкнулося?
Штольц говорить їй: «Ми не підемо… на зухвалу боротьбу із заколотними питаннями, не приймемо їхнього виклику, схилимо голови й смиренно переживемо важку мінуту». Він розумів, що Ольга переросла його, «бачив, що колишній ідеал його жінки й дружини недосяжний, але він був щасливий» і став лише блідим відбиттям Ольги, у якій, по вираженню Добролюбова, «більше, ніж у Штольце, можна бачити натяк на нове російське життя». Обломов і Штольц — люди з різним світосприйманням, а отже, і різними долями.
Головна їхня відмінність у тім, що діяльний, енергійний Штольц зумів правильно розпорядитися своїм життям і природними талантами, намагаючись «донести посудина життя до останнього дня, не протока ні однієї краплі дарма». А в м’якого, довірливого Обломова не вистачало сили волі протистояти труднощам життя й відстоювати своє право на існування й самореалізацію