Жуль Верн Частина друга.. Глава 20. На 47 ° 24′ широти й 17 ° 28′ довготи Силою бури нас відкинуло до сходу. Зникла всяка надія бігти на береги штату Нью-Йорк або ріки св. Лаврентія. Бідолаха Нед з розпачу усамітнився, як капітан Немо, але я й Консель не розставалися Я вже сказав, що «Наутилус» ухилився на схід. Треба було сказати точніше — на північний схід. Протягом декількох днів, те піднімаючись на поверхню, те опускаючись у глибину, «Наутилус» блукав по океані серед туманів, яких так бояться мореплавці. Головною причиною цих туманів є танення льодів, що підтримує більшу вологість у повітрі. Скільки тут гинуло кораблів, коли вони, блукаючи в прибережних водах, дарма намагалися побачити неясні вогні на березі!
Скільки нещасть заподіював цей непроникний туман! Скільки зіткнень із підводними каменями, коли шум вітру заглушали буруни. Скільки зіткнень кораблів, незважаючи на їхні сигнальні вогні, на попереджувальні свистки й тривожний дзенькіт дзвонів! От чому дно тутешніх морів має вигляд поля боїв, де полягли всі переможені океаном: одні суду вже затягнуті тванню, давні, інші нові, недавні, що ще блищали залізними частинами й мідними кілями при світлі прожектора «Наутилуса». Скільки з них загинуло з усім екіпажем, з юрбами емігрантів у таких місцях, відзначених статистикою, як мис Рас, протока Белиля, бухта св. Лаврентія! А скільки жертв занесено в цей синодик по лініях морських повідомлень — пароплавів Монреальской компанії й Королівської пошти: «Сольвейг», «Изида», «Параматта», «Венгерец», «Канадець», «Англосакс», «Гумбольдт», «Сполучені Штати», — всі ці судна затонули; «Артик», «Лионец» — потоплені при зіткненні; «Президент», «Пасифик», «Місто Глазго» — загинули по невідомих причинах; і от серед таких похмурих останків плив «Наутилус», начебто роблячи огляд мерцям П’ятнадцятого травня ми виявилися в південного краю Ньюфаундлендской мели.
Вона утворилася від морських наносів, цілого збіговиська органічних залишків, занесених і з екватора Гольфстрімом і з Північного полюса холодною протитечією, що проходить у північноамериканських берегів. Відразу скопилися й валуни льодовикового періоду, затягнені крижаними торосами.
Відразу утворилися величезні цвинтарі риб, зоофитов і молюсків, які тут гинули в незліченній кількості Глибина моря біля Ньюфаундлендской мели незначні — усього кілька сотень сажнів. Але до півдня від її дно моря відразу обривається глибокою западиною в три тисячі метрів глибиною.
Гольфстрім тут розширюється. Води його розтікаються в ціле море, але зате його швидкість і температура падають Серед риб, переляканих приходом «Наутилуса», назву: пинагора длиною в один метр, із чорнуватою спиною й жовтим черевом, що дає своїм одноплемінникам поганий приклад подружньої вірності; потім більші хюпернаки, рід смарагдових мурен, відмінного смаку; великоокі карраки з головою, схожої на собачу; живородні бленнинди, схожі на змій; колбневие бульроти, або чорні піскарі, величиною у двадцять сантиметрів; довгохвості макруруси зі сріблистим блиском, швидкохідні риби, що запливають далеко з північних морів У мережі попалася одна риба, зухвала, смілива, дуже мускулистими, збройними колючками на голові й шипами на плавцях, теперішній скорпіон довжиною у два-три метри, заклятий ворог бленнинд, трісковий і лососевих, — це бичок північних морів, з пупирчатим тілом бурого кольору й із червоними плавцями. Матроси з «Наутилуса» не без праці заволоділи цією твариною, що завдяки особливим зябровим кришкам охороняє свої дихальні органи від дії, що сушить, повітря й може жити якийсь час поза водою Заношу ще для пам’яті — боскиени, маленькі рибки, які подовгу супроводжують кораблі в північних морях; оксиринхи, властиві північної частини Атлантичного океану. Переходжу до тріскових риб, головним чином до тріски, що мені вдалося піймати в цих обітованих водах на родючої Ньюфаундлендской мелися Можна сказати, що цей вид тріски тут, на схилах морського дна, — риба гірська, тому що Ньюфаундленд не що інше, як підводна гора. Коли «Наутилус» прокладав собі дорогу крізь густі фаланги цих риб, Консель не удержався від наступного зауваження: — Так це і є тріску!
А я думав, що тріску така ж плоска, як лиманди й камбала-сіль — Наївний! — викликнув я. — Тріска буває плоскої тільки в рибному магазині, де вона лежить випотрошена й розпластана. Але у воді, живаючи, вона такої ж веретеноподібної форми, як султанка, і своєю формою добре пристосована для тривалого плавання — Охоче вірю, — відповідав Консель. — Їхня ціла хмара! Вони кишать, як мурашник — ех, друг мій, їх було б набагато більше, якби не їхні вороги.
Чи знаєш ти, скільки яєць тільки в одній самці? — Ну, на гарний кінець — п’ятсот тисяч, — сказав Консель.
— Одинадцять мільйонів, мій дружок — Одинадцять мільйонів! От чому я не можу повірити, хіба що порахую сам — Порахуй, Консель. Але повір мені на слово, так буде скоріше. Французи, англійці, американці, норвежци, датчани ловлять тріску тисячами, споживають її в кількості неймовірному й незабаром винищили б її у всіх морях, не будь тріску так плідна. Тільки в одній Америці й Англії п’ять тисяч кораблів і сімдесят п’ять тисяч їхнього екіпажа зайняті ловлею тріски.
У середньому кожний корабель добуває сорок тисяч риб, а в загальному — двадцять п’ять мільйонів риб. Стільки ж добувається й у берегів Норвегії — Добре, покладаюся на пана професора, а сам уважати не буду, — відповідав Консель. — Що? — Одинадцять мільйонів яєць, але дозволю собі одне зауваження — Яке? — Якби із всіх яєць виходили мальки, то для прогодування Англії, Америки й Норвегії досить було б чотирьох самок тріски Поки ми плили в дна Ньюфаундлендской мели, я добре розглянув довгі снасті для лову тріски, на кожній снасті двісті гачків, а кожний рибальський човен ставить такі снасті дюжинами.
Снасть опускається вглиб за допомогою маленького якірця, а верхній кінець її втримується на поверхні волосінню, прикріпленої до коркового поплавця. «Наутилусу» доводилося дуже вміло маневрувати в цій підводній сітці зі снастей Втім, «Наутилус» недовго пробув у цих часто відвідуваних прибережних водах. Він піднявся до сорок другого градуса північної широти. Це — широта Сен-Жана на Ньюфаундленді й Хертс-Контента, де перебуває інший кінець трансатлантичного кабелю Замість того щоб продовжувати свій шлях на північ, «Наутилус» направився до сходу, начебто збирався йти уздовж телеграфного плато, на якому лежить цей кабель і де рельєф дна завдяки кількаразовому зондуванню визначений з большою точністю Сімнадцятого травня милях у п’ятистах від Хертс-Контента, на глибині двох тисяч восьмисот метрів, я побачив лежачий на ґрунті кабель. Консель прийняв його за гігантську морську змію й, дотримуючись свого методу, збирався неї класифікувати. Але я розсіяв його оману й, щоб винагородити його за прикрість, докладно розповів йому історію про прокладку кабелю Перший кабель був установлений протягом 1857 і 1858 років; але після передачі біля чотирьохсот телеграм кабель перестав діяти. В 1863 році інженери сконструювали новий кабель, довжиною три тисячі чотириста кілометрів і вагою чотири тисячі п’ятсот тонн, занурена на корабель « Грет-Истерн».
Це підприємство теж провалилося Двадцять п’ятого травня «Наутилус» поринув на три тисячі вісімсот тридцять метрів і виявився саме в тім місці, де кабель порвався й розорив підприємців. Це відбулося в шістистах тридцяти вісьмох милях від Ірландії. О другій годині дня там помітили, що повідомлення з Європою раптом припинилося. Електрики вирішили спочатку розрізати кабель, а вуж потім виловити його; до одинадцяти годинників вечора вони витяглися ушкоджену частину кабелю, зробили нове з’єднання й зростили його з основним кабелем, після цього кабель знову занурили в море. Але через кілька днів кабель знову порвався десь в океані, а дістати його із глибини Атлантичного океану було неможливо. Однак американці не втратили присутності духу Сміливий Кирус Фильд, головний зачинатель підприємства, що ризикував втратити весь стан, запропонував нову підписку. Вона негайно була покрита.
Виготовили новий кабель, створивши для нього кращі умови. Пучок провідників у гумовій ізоляційній оболонці покрили запобіжною текстильною покришкою й уклали в металеві арматури. 13 липня 1866 року « Грет-Истерн» знову вийшов вморе.
Прокладка кабелю йшла благополучно. Однак справа не обійшлася без події. Розмотуючи кабель, електрики кілька разів знаходили в кабелі недавно забиті цвяхи, очевидно з метою ушкодити його серцевину. Капітан Андерсон зібрав інженерів і офіцерів корабля для обговорення цього шкідництва. Збори вивісили об’яву: якщо кого-небудь на кораблі застануть за цією справою, те винний буде кинутий за борт без усякого суду. З тих пор шкідницькі спроби припинилися Двадцять третього липня « Грет-Истерн» перебував не далі восьмисот кілометрів від Ньюфаундленду, коли була отримана телеграма з Ірландії про перемир’я, укладеному між Пруссією й Австрією після битви під Садовою. А 27 липня « Грет-Истерн» побачив крізь туман гавань Хертс-Контента.
Підприємство окончилось цілком вдало, і в першій телеграмі молода Америка передала старій Європі мудрі, але рідко, що доходять до свідомості слова: «Слава у вишних богові, і на землі мир, у людинах благовоління». Я, зрозуміло, не очікував побачити електричний кабель у тім стані, у якому він вийшов із заводу.
Він мав вигляд довгої змії, обліпленої осколками раковин, усадженої форамініферами й оброслою кам’янистою кіркою, що охороняла його від свердлувальних молюсків. Кабель лежав спокійно, поза впливом хвилювань моря й під тиском, сприятливим для передачі електричної іскри, що пробігала від Європи до Америки в тридцять дві сотих секунди. Час дії цього кабелю нескінченно, тому що за спостереженнями електриків гумова оболонка кращає від перебування в морській воді Вдобавок кабель, лежачи на вдало обраному плато, ніде не опускається на таку глибину, де міг би лопнути.
«Наутилус» доходив до найглибшого місця його залягання на глибині чотирьох тисяч чотирьохсот тридцяти одного метра, і навіть тут кабель не виявляв ніяких ознак напруги. Потім ми підійшли до місця, де стався нещасний випадок в 1863 році. У цьому місці дно океану являло собою глибоку долину шириною в сто двадцять кілометрів, і якби в неї поставили Монблан, те все-таки його вершина не виступила б на поверхню моря. Зі сходу долина замкнена стрімкої стеною у дві тисячі метрів височиною. Ми підійшли до неї 28 травня й перебували всього в ста п’ятдесяти кілометрах від Ірландії Уж не мав намір чи капітан Немо піднятися вище й висадитися на Британських островах? Немає. До мого великого подиву, він знову пішов на південь і повернувся в європейські води.
Коли ми обходили Смарагдовий острів, я на одне мгновенье побачив мис Клір і маяк Фастонет, що світить тисячам кораблів, що виходять із Глазго або Ліверпуля Дуже важливе питання виникло в моєму розумі. Чи зважиться «Наутилус» увійти в Ла-Манш? Нед Ленд, що знову з’явився на людях відтоді, як ми йшли поблизу землі, увесь час запитував мене про це. Що я міг йому відповісти?
Капітан Немо не показувався нам на очі. Він уже дав канадцеві можливість глянути на береги Америки, чи не покаже він мені берега Франції?
Тим часом «Наутилус» продовжував іти на південь. 30 травня він пройшов у виді Ландсенда й островів Силли, що залишилися в нас праворуч. Якщо він мав намір увійти в Ла-Манш, йому випливало взяти курс прямо на схід.
Він цього не зробився Протягом усього дня 31 травня «Наутилус» описав у море кілька кіл, що мене дуже заінтригувало. Здавалося, що він розшукує якесь певне місце, що було нелегко знайти.
Опівдні капітан Немо сам устав за керування. Мені він не сказав ні слова. Вид у нього був похмурий, як ніколи. Що могло так засмутити його? Може бути, близькість європейських берегів або ж спливали в ньому спогаду про кинуту їм батьківщині? Що почував він у цей час?
Каяття совісті або жаль? Ці думки довго вертілися в мене в розумі, і в той же час було якесь передчуття, що випадково в найближчому майбутньому ця таємниця капітана виявиться Наступного дня «Наутилус» маневрував усе тими ж колами.
Ясно, що він шукав у цій частині океану якийсь потрібний йому пункт. Так само, як напередодні, капітан Немо вийшов визначити висоту сонця. Море було спокійно, небо чисто. На лінії обрію вимальовувалося велике парове судно. На кормі не розвивалося ніякого прапора, і я не міг визначити його національність.
За кілька мінут до проходження сонця через меридіан капітан Немо взяв секстан і з винятковою увагою став спостерігати показання його. Повний спокій моря полегшувало спостереження. Не піддаючись ні бічний, ні кільовій хитавиці, «Наутилус» стояв недвижно.
У цей час я теж перебував на палубі. Закінчивши своє визначення, капітан вимовив: — Тут!
И він зійшов у люк. Чи помітив він, що судно, що з’явилося, змінило напрямок і начебто йшло на зближення з нами? Цього я не можу сказати Я повернувся в салон. Створи засунулися, я услихал шипіння води, що наповнювала резервуари.
«Наутилус» став поринати по вертикальній лінії. Через кілька мінут «Наутилус» зупинився на глибині восьмисот тридцяти трьох метрів і ліг на дно Світна стеля в салоні згас, вікна знову розкрилися, і я крізь кришталь стекол побачив море, яскраво освітлене променями прожектора в радіусі напівмилі. Я подивився праворуч, але побачив лише масу спокійних вод З лівого борта виднілася на дні моря якась більша роздутість, що відразу звернула на себе моя увага. Можна було подумати, що це якісь руїни, обкутані шаром білуватих раковин, як сніжним покривом. Уважно придивляючись до цієї маси, мені здавалося, що вона має форму корабля без щогл, що затонув носом долілиць.
Це смутна подія, видимо, відбулося давно. Якщо ці останки аварії корабля встигли покритися таким шаром відкладень перевелися, вони повинні були вже багато років лежати на дні Що це за корабель? Чому «Наутилус» приплив відвідати його могилу?
Не внаслідок чи аварії корабля затонуло це судно? Я не знав, що думати, як раптом поруч із мною заговорив капітан Немо й з розміщенням, не поспішаючи повідав наступне: — Колись корабель цей мав ім’я «Марселец». Він був спущений у тисяча сімсот шістдесят другому року й ніс на собі сімдесят чотири пушки. Тринадцятого серпня тисяча сімсот сімдесят восьмого року він сміло вступив у бій з «Престогоном». Четвертого липня тисяча сімсот сімдесят дев’ятого року він разом з ескадрою адмірала естена сприяв узяттю Гренади.
П’ятого вересня тисяча сімсот вісімдесят першого року він брав участь у битві графа де Грасс у бухті Чезапик. У тисяча сімсот дев’яносто четвертому року французька республіка перемінила йому ім’я.
Шістнадцятого квітня того ж року він приєднався в Бресті до ескадри Вилларе-Жуайоз, що мала призначення охороняти транспорт пшениці, що йшов з Америки під командуванням адмірала Ван Стабеля. Одинадцятого й дванадцятого преріаля другого року ця ескадра зустрілася з англійським флотом. Сьогодні тринадцяте преріаля, перше червня тисяча вісімсот шістдесят восьмого року. Сімдесят чотири роки тому назад рівно, у точно призначений день, на цьому самому місці, сорок сьомому градусі двадцять четвертій мінуті північної широти й сімнадцятому градусі двадцять восьмій мінуті довготи, згаданий корабель вступив у героїчний бій з англійським флотом, а коли всі три його щогли були збиті, трюм наповнила вода й третина екіпажа вийшла з бою, він зволів потопити себе разом із трьомастами п’ятдесятьма шістьома своїми моряками, і, прибивши до корми свій прапор, команда з лементом: «Так здраствує республіка» — разом з кораблем зникла вволнах. — «Месник»! — викликнув я — Так, «Месник»!
Яке прекрасне ім’я, — прошептав капітан Немо й задумливо схрестив руки на груди