Двійники раскольникова в романі Ф. Г. Достоєвського «Злочин і покарання»
«Ми одного поля ягоди…»
Свидригайлов — Расколъникову
Роман «Злочин і покарання», як і вся творчість Ф. Г. Достоєвського, є грізним попередженням про ту страшну небезпеку, що несе із собою здійснення ідеї Раскольникова стати вище миру й назавжди «зламати те, що треба».
Кров «по совісті» («усе дозволено» — продовжує «нове слово» Раскольникова Іван Карамазов) приводить до «відокремлення», нічим егоїзму, що насичується не, насильству, що служить засобом твердження своєї «одиничності» (по Максу Штирнеру) і, зрештою, до загальної катастрофи й загибелі миру (згадаємо останній сон Раскольникова).
Такий підсумок бачить Достоєвський. Але по-іншому думає сам головний герой, адже для нього подібний бунт — єдиний засіб протистояти злу й несправедливості цього миру. У цьому полягає і його самообман. Він сам переконав себе в шляхетності своєї ідеї, сам зробив її мірилом усього існуючого. Тим більше й покараний Розкольників, коли бачить свою непридатність своєї ідеї, неможливість пустити в хід свою «казуїстику», порівнюючи себе з «тваринами тремтячої» і знаходячи свою провину в тім, що «не переступив, на тій стороні залишився». Але ким би він був, якби вистачило сили переступити?
На це питання Достоєвський відповідає, показуючи нам Двійниківраскольникова.
Аркадій Іванович Свидригайлов, поміщик-удівець, як затверджують деякі, що отруїв свою дружину, сам говорить: «Ми одного поля ягоди». Увесь час Раскольникова щось притягає до нього, щось він хоче побачити у Свидригайлове, не усвідомлюючи, що той — «окремий випадок» його ідеї. У Свидригайлове Раскольникова обурюють, вражають неприкритий цинізм, і низькість, з якої він розповідає про жертв своєї хтивості. » Шиллер-Те, Шиллер-то наш, Шиллер-Те! — викликує Свидригайлов. — Розумію, які у вас питання в ході: моральні або що? питання людини й громадянина? А ви їх побоку: навіщо вони вам тепер-те? Потім, що ви ще громадянин і людина? А коли так, так і сунутися не треба було: нема чого не за свою справу братися!»
Це стало ясно й самому Раскольникову, тому й не зміг він «переступити», «убив, але не переступив», адже він усе ще «громадянин і людина».
А Свидригайлов переступив, позбавив себе від «питань людини й громадянина» і тепер для задоволення своєї хтивості губить дівчинку, отруює Марфу Петрівну, замишляє насильство Наддуней.
Свидригайлов визнає раскольниковскую ідею своєї, звільняє неї від непотрібного, на його погляд, романтизму: «Одиничне лиходійство дозволене, коли ціль гарна». Але звільнення себе від докорів совісті не проходить безвісти; як показує Достоєвський, його результат — спочатку духовна, а потім і фізична смерть
Морально спустошеному Свидригайлову залишається тільки закінчити життя самогубством, а Розкольників залишається жити, незважаючи на те, що в ту ніч він теж був на грані самознищення говорить: возлюби раніше всіх одного себе, тому що ладь усе на особистому інтересі засноване». Раскольникова обурює така точка зору («Виходить і людей різати можна?»), він уважає її егоїстичн і бездушної, хоча й не підозрює що це суть його ідеї
Образом Лужина Достоєвський виразив своє неприйняття популярних у той час буржуазних ідей, які проголошували, що життя й смерть нібито подвластни статистиці й «економічній правді». Лужин, звичайно, «різати» нікого не збирається, але всі моральні закони він уже переступив, сообразуясь зі своєю вигодою. Він обмовляє на Соню самим нелюдським образом, але шляхетне серце Раскольникова не дає відбутися сваволі
Почуття людини й громадянина, невтрачена гуманність і потреба покаяння, які відрізняють його від порожнього Лужина й незначного Лебезятникова, що знімає накип сучасних ідей, рятує Раскольникова від щиросердечного спустошення
Саме життя дощенту розбиває, спростовує його нелюдську ідею «тварин тремтячої» і «право имеющего». Так, він покараний, але в цьому покаранні — його порятунок
Спростовуючи доводи своїх двійників, він дійшов, зрештою, до спростування своєї теорії й, що рятується любов’ю й жалем Соні, будемо сподіватися, знайде шляхи й засоби щирого служіння людям — адже він був і залишився «людиною й громадянином». І, пройшовши через нелюдські борошна й випробування, загартувався й придбав досить мужності, щоб бути борцем за щастя людей