Твір по літературі: Двійники раскольникова Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» — це психологічний, філософський і кримінальний роман, в основі якого лежить злочин. Але в цьому добутку автор також торкається таких тем, як милосердя, самопожертва, пияцтво і його причини, говорить про вплив умов життя на людину. Перед нами виникає Петербург, що недавно вступив в епоху капіталістичних відносин. Ми бачимо життя й побут різночинців, дрібних чиновників, що розорилися дворян і були студентів В основі роману «Злочин і покарання» лежить теорія головного героя Родіона Раскольникова і її поступове розвінчання. Колишній студент юридичного факультету створив свою власну теорію, відповідно до якої всі люди від природи діляться на два розряди: «на матеріал, службовець єдино для зародження собі подібних» і «властиво на людей». Заради великої мети «теперішня людина» має право дозволити собі переступити через закон і вчинити злочин.
Розкольників вирішується перевірити цю теорію на практиці. Він убиває «шкідливу старушонку», щоб, скориставшись її грошима, полегшити життя «принижених і ображених». Потрібно відзначити, що він вчиняє злочин не тільки тому, що голодно, але й тому, що хотів перевірити, » читварина він тремтяча» або «право имеющий». Для розвінчання теорії Раскольникова Достоєвський зіштовхує свого героя з різними персонажами, спілкування з якими поступово руйнує нелюдську теорію Для цієї мети він уводить двійників. Таким є Петро Петрович Лужин, «надвірний радник», службовець у двох місцях і капітал, що склав свій. Він живе, керуючись принципом: «возлюби раніше всіх одного себе, тому що геть усе на особистому інтересі засноване». Звичайно, він нікого не вб’є, йому й у голову це не може прийти, але проте він з легкістю переступає через моральні й моральні закони.
Він вирішив взяти собі в дружин бідну дівчину, щоб вона повністю залежала від нього, а він міг би її принижувати й насолоджуватися своєю силою. Він ніколи не допомагає людям, не бачачи в цьому особистої вигоди. Він обвинувачує Сонечку Мармеладову в злодійстві, щоб очорнити Раскольникова в очах своєї нареченої. Лужин і йому подібні — це люди, що не мають совісті, головною метою в житті яких є нажива Таким чином, на прикладі Лужина Достоєвський показує, що теорія Раскольникова, що споконвічно з’явився як протест проти суспільства, що принижує й знищує слабких і бедних, обертається зневагою життями саме цих «принижених і ображених». Свидригайлов — інший ідейний двійник Раскольникова. Його теорія полягає в тому, що «одиничне лиходійство припустиме, якщо головна мета гарна». Але це надзвичайно аморальна людина, тому для нього гарна будь-яка мета, яку б він перед собою не поставив.
Він зґвалтував глухоніму сироту, убив слугу, був картковим шулером, сидів у в’язниці, винний у смерті власної дружини. Але в той же час він не вважає себе лиходієм і здатний робити добрі вчинки. І дійсно, завдяки листу Дунечки, що він віддав дружині, дівчина змогла відновити свою репутацію. Свидригайлов готовий забезпечити Авдотью Романівну, не жадаючи від її, щоб вона вийшла за нього заміж, бажає врятувати її від шлюбу з Лужиним, тому що бачить, що останній із себе представляє. Свидригайлов швидко розгадує Раскольникова, суть його теорії і його мучення. «Розумію, які у вас питання в ході: моральні, чи що?
Питання громадянина й людини? А ви їх побоку; навіщо вони вам тепер-те? Потім, що ще громадянин і людина? А коли так, так і сунутися не треба було; нема чого не за своє братися», — говорить Свидригайлов. Так, у тім-те й складається розходження між Раскольниковим і Свидригайловим, що злочин Розкольників зробив, але «чортові» не переступив, «на цій стороні залишився», а Свидригайлов переступив і ніякими каяттями совісті не мучається. Але принцип уседозволеності привів його до повсякденної нудьги, заради рятування від якої він готовий і полетіти на повітряній кулі, і поїхати в Америку.
До того ж його терзають бачення з інший світів: примари й павуки. Свидригайлов затверджує, що він і Розкольників — «одного поля ягоди». По дорозі в поліцію, куди він ішов з наміром зробити визнання в убивстві баби-процентщици, Розкольників довідається про самогубство Свидригайлова. Тим самим автор показує остаточний крах нелюдської теорії головного героя, позбавляє її права на існування Отже, за допомогою образів Лужина й Свидригайлова Ф. М.
Достоєвський показав, до чого може привести нелюдська теорія. Письменник затверджує, що щастя неможливо побудувати на нещастя інших, тим більше на злочині; що людина — це особистість, а не «тварина тремтяча».