Економічна політика Павла I
Зміст
I. Стан Росії до 1796 г.
II. Селянське питання й заходи для його рішення при Павлові I
III. Торгівля при Павлові. Діяльність комерц-колегії
IV. Промисловість
V. Фінансова політика
VI. Підсумки й висновки
Список використовуваної літератури
Примітки
I. Стан Росії до 1796 року
У цій частині роботи розглянемо загальне економічне становище Росії в кінці 18 століття й політикові уряду Катерини II у сфері економіки
Звернемося до деяких статистичних даних. До початку 1796 року в країні налічувалося 40 млн. чоловік. Щільність населення була далеко нерівномірною. Більша частина росіян проживала в західних і Південно-західних губерніях, 1/3 — у Нечорноземному центрі, на весь Сибір ледь набирався мільйон жителів
З 40 млн. близько 400 тис. становили дворяни. Приблизно можна вказати й рівень «дворянського» добробуту: на один поміщика доводилося в середньому 100-150 кріпаків, що становило 400-500 рублів річного оброку. Стільки ж одержували чиновники 8 класу й штаб-офіцери
До кінця царювання Катерини II у країні налічувалося 610 міст. Число міських жителів становило всього 6% від загального населення країни. В одному селі в середньому проживало 100-200 чоловік. З кожної сотні 62 селянина були кріпаками. На всю імперію доводилося приблизно 100 тис. сіл і сел. Якщо говорити про добробут селян, те 80% з них були середняками. «Хто мав сто рублів уважався багатієм безприкладним». 17 коп. витрачав на покупки середньостатистичний житель імперії (через піввіку буде в 20 разів більше) . Це тільки один з деяких показників, що відбивають слабку товарність країни
В області внутрішній політиці в останні 10 років правління Катерини II її уряд не проявляв ніякий особливої діяльності. Так, зокрема, губернська реформа 1775 року, що затяглася на 20 років, продовжувала займати увагу уряду й вимагала ряду окремих заходів щодо перетворення установ у знову, що утворилися губерніях
Були прийняті деякі міри технічного порядку, однак нічого творчого вони в собі не містили. Подібна доля чекала й багато інших Єкатерининських перетворень. Більшості з них не вистачало стрункого завершення. Не було все благополучно й в економічному житті Росії. За словами дослідника фінансової політики Катерини II Н. Д. Чечулина, за третину століття країна економічно розвивалася дуже повільно, продуктивні сили були надані самі собі, ніяких нових галузей господарства, ніяких поліпшень промислової техніки в цей час не можна було помітити
Державні доходи, якщо мати на увазі тільки абсолютні цифрові дані, начебто зросли. Бюджет з 30 млн. руб. піднявся до кінця правління Катерини до 70 млн. Але цей підйом, на відміну від Ключевского й багатьох інших істориків, Н. Д. Чечулин пояснює не збагаченням держави й підвищенням добробуту населення, а простим збільшенням кількості платників податків, завдяки приєднанню нових територій і росту населення з одного боку, і підвищенням податків, з іншої сторони
Крім того, негативною стороною Єкатерининського царювання були хронічні дефіцити. Для покриття їх уперше стали прибігати до систематичних позик, як внутрішнім, так і зовнішнім. У результаті з’явився досить солідний борг близько 200 млн. рублів, майже рівним трьом річним бюджетам. Таким чином, на наступні покоління була звалена вага, що вимагала, крім погашення боргу, ще сплати відсотків. Гірше всього було те, що позики постійно розтрачувалися, а дефіцити залишалися. Витрати перевищували доходи, вимагаючи всі нових і нових заборгованостей, і підвищення податків. Катерина залишила своєму спадкоємцеві величезний борг і постійний дефіцит гос. бюджету — проблема, з якої не міг упоратися й Павло I.
Трохи краще обстояли справи в промисловості. Створена Петром I фабрично-заводська галузь піднялася на значну висоту. Як вигідна господарська операція, що обіцяє великі доходи, вона залучила до себе увага дворян, які й заповнили собою в другій половині 18 століття ряди фабрикантів і заводчиків, витиснувши значною мірою колишнє купецтво. Кількість фабрик сильно зросло, і якщо в момент вступу на престол Катерини II у Росії налічувалося 984 фабрики й заводів (не вважаючи гірських) , те в 1796 році їх було 3161. Правда, деяка частина цих фабрик була придбана завдяки приєднанню Польщі, де було багато своїх підприємств. Це піднесення фабрично-заводської промисловості пожвавив і дрібне кустарне виробництво, тому що в 18 столітті, за словами Туган-Барановського, «фабрика й кустарна хата мирно уживались один з одним, майже не конкуруючи між собою, причому фабрика була технічною школою для кустаря».
Успіхи й тої й іншої промисловості почасти пояснюються тим, що уряд Катерини, як під впливом фізіократів, так і на настійну вимогу дворянства, послабило колишню систему надмірного заступництва й урядової опіки стосовно фабрик. Уряд намагався поруч мер звільнити промисловість і внутрішню торгівлю від монополій і стиснень, і разом з тим, заохотити дрібну селянську промисловість, який була — 6 надана повна воля, відповідно до маніфесту 17 березня 1775 року й жалуваних грамот 1785 р. Тільки до кінця царювання Катерини трохи підсилилася колишня заступницька система стосовно фабрик, а тариф 1793 року обгороджував вітчизняну промисловість від іноземної конкуренції
Відносно торгівлі друга половина 18 століття несла за собою значні коливання. Російський уряд у силу вимог внутрішньої економічної політики й дипломатичних міркувань переходило те від заборонної системи до виразно вираженої вільної торгівлі, то знову верталося до ідей меркантилізму, відновлюючи заступництво над вітчизняною торгівлею й підвищуючи тарифи. Характерним показником того, як дипломатичні відносини впливали на торгівлю й тариф, служить маніфест 8 квітня 1793 року, у якому заборонявся вивіз із Росії у Францію всіх російських товарів і ввіз у країну будь-якої французької продукції. Правда, при виданні цього маніфесту певну роль грали й міркування економічні. Уряд сподівався таким шляхом підтримати баланс, що похитнувся, складний не на користь Росії, але політичні мотиви позначилися, звичайно, більшою мірою. Катерина II ставилася з роздратуванням до Французької революції й наведених економічних заходів хотіла довести Францію до банкрутства. За словами Н. Д. Чечулина, заборона 1793 року був «першим у нашій історії 18 століття случаємо, коли політичні міркування вплинули безпосередньо на постанови про закордонну торгівлю». Кінець царювання Катерини був часом повернення до заборонних мір, щоправда, у досить помірній формі
Якщо говорити в цілому про розвиток країни наприкінці 18 сторіччя, те, можна відзначити, що стрімкий розвиток продуктивних сил на початку століття стало повільно затихати. На рівень європейських держав Росія так і не піднялася, залишаючись цілком аграрною країною зі слабко розвиненими внутрішніми економічними зв’язками. Безумовно, з’явилася необхідність перетворень і, насамперед, це стосувалося положення селян. Кріпосне право було теперішнім бичем російської економіки
II. Селянське питання й заходи для його рішення при Павлові I
Як відзначають багато істориків, царювання Катерини II було часом найбільшого розквіту кріпосництва. Почавши з теоретичного протесту проти кріпосного права в чернетках «Наказу», Катерина скінчила заявою, що «краще долі наших селян у гарного поміщика немає у всієї вселеної».
Під час перебування свою цесаревичем Павло не раз говорив про тяжке становище російського селянина й необхідності поліпшення його життя. По думці Павла, з метою усунення причин народного невдоволення варто було б «зняти з народу зайві податки й припинити вбрання із землі «.
И дійсно, у перші ж дні Павловского царювання була полегшена рекрутська повинність. Указом від 10 листопада 1796 р. був відмінний набір, оголошений Катериною (подібне скасування відбулося й в 1800 р.) . Армія з 500 тис. скоротилася до 350 тис. чоловік. 12 листопада 1796 р. на Раді Його имп. В. — ва був прийнятий указ про заміну хлібного збору 1794 року «через незручності в прийомі» помірною грошовою податтю, «уважаючи по 15 коп. за четверик» і починаючи збір з наступного 1797 року
Слідом за цим була знижена ціна на сіль; прощення недоїмок подушної податі на величезну суму в 7 млн. руб., що становило 1/10 частину річного бюджету. Ціла серія указів була спрямована на пристрій хлібних магазинів для голодних років. Однак, селяни, примушені нести в ці склади частина зібраного хліба, не були впевнені, що у випадку голоду знайдуть там зерно
Тому віддавали його неохоче, часто приховуючи. У результаті, 9, коли в 1800 р. в Архангельській губернії трапився страшний голод, магазини виявилися практично порожніми. Крім узаконювання й мер, спрямованих стосовно всього селянського населення, слід зазначити деякі заходи, пов’язані з головними групами селянства: 1 питомими, 2 — казенними, 3 — фабрично-заводськими, 4 — поміщицькими
§1. Питомі селяни
Питомі селяни з’явилися в колі палацового відомства завдяки «установі про імператорське прізвище» 5 квітня 1797 року. Зміст цього законоположення зводився до наступного: 1 випливало забезпечити селян землею й правильно розподілити її між ними; 2 підняти селянське господарство поліпшеною технікою, розвитком ремесел, пристроєм фабрик; 3 — організувати збори й відбування повинностей на нових початках, маючи на увазі рівномірний розподіл праці; 4 — установити й упорядкувати сільське керування
Коли було почате відокремлення питомих, то з’ясувалася недостача земель для багатьох селищ. Піднялося питання, чи можна відмежовувати землі від казенних селян і постачати ними питомих, або землі повинні здобуватися, як відразу передбачалося, питомим відомством. Указом 21 березня 1800 року питомим селянам було дано важливе право купувати землі в приватних власників, з умовою, щоб купча була зроблена на ім’я департаменту доль. Право ж користування землею надавалося «єдино купили таку землю» понад ту частку, що доводилася йому при розверстці земель усього населення
Відомо, що не одне землеробство, але й робота «на стороні» — 10 становили заняття питомих селян. Останнє соромилося паспортною системою й зобов’язанням явки паспорта в питому експедицію. Указом 2 березня 1798 р. було встановлено видавати проміжні паспорти питомим селянам, що не тільки значно полегшувало відхід селян на заробітки, але й вихід їх у купецтво. У виді того, що в це була усмотрено «згода суспільної користі зі збільшенням доходу», указом 22 жовтня 1798 р. велено було звільняти питомих селян у купецтво «по праву» за виплату викупної суми, призначеної мирським вироком і затвердженої департаментом
§2. Казенні селяни
Ті ж основні питання про землю й самоврядування, але набагато ширше поставлені, трактувалися в численних указах і заходах уряду, касавшихся селян казенного відомства. Протягом 18 століття в законодавстві виробилося поняття поземельного наділу для державних селян різних найменувань, що був би достатній для прогодування селянина із сім’єю й давав йому можливість платити податі й відбувати державні повинності. Таким наділом був визнаний 15-десятинна ділянка на кожну ревізьку душу
З метою дійсного виконання указів про наділення селян землею, Павло наприкінці 1799 р., розсилаючи сенаторів для огляду губерній, особливим пунктом інструкції пропонував: «взяти відомості», чи досить землі в селян, «зробити мероположение» для надання про тім сенату й з’ясувати питання про переселення селян з малоземелля на пустопорожні землі. Рапорти сенаторів розкрили одну сумну обставину: земельного — 11 фонду, необхідного для забезпечення селян 15-десятинним наділом, у скарбниці не було, навіть незважаючи на те, що в круговорот роздачі пустили оброчні землі й ліси. Виходом з такого положення стало зниження наділу до 8 десятин і встановлення наступних правил: 1 — наділяти селян землею по 15 десятин там, де її досить; 2 — де землі не дістає, установити 8-десятинну норму тим, хто має менше того; 3 при малоземеллі бажаючої надати можливість переселення на інші території
Іншою важливою стороною Павловских заходів щодо казенних селян варто визнати нормировку зборів. Указом N18 у грудні 1797 р. оброк з «всіх селян казенного звання» був підвищений, але не однаковою мірою. В 1783 р. він був установлений у вигляді рівномірного збору в розмірі 3-х руб., в 1797 р. всі губернії були розподілені на IV класу. Залежно від цього селяни повинні були платити різний оброк «по властивості землі, достатку в ній і способам для мешканців до робіт». У губерніях I кл. оброк, разом з колишнім, склав 5 руб., в II кл. 4,5 руб., в III кл. — 4 руб., в IV кл. — 3,5 руб. Подібна градировка трималася й у наступний час
Мотивами до підвищення збору, крім потреб у нових джерелах доходу, були наступні обставини, зазначені в законі 18 грудня 1797 р.: «ціни речам незрівнянно піднялися… селяни поширили свої прибитки». Формулювання, як видно, досить мрячна, що, взагалі, властиво для багатьох Павловских указів. І все-таки головною причиною підняття податку варто вважати погане фінансове становище держави (ця проблема буде розглянута нижче в главі «Фінансова політика») .
Слід зазначити так само, указ 21 жовтня 1797 р., яким було підтверджене право казенних селян записуватися в купецтво й міщанство
§3. Фабрично-заводські селяни
Число фабрично-заводських селян при Павлові трохи збільшилося. Указом від 16 березня 1798 р., «у запобіганні зловживань і заохочення промисловості заради», фабрикантам і заводчикам з купців було дозволено здобувати до своїх підприємств селян для того, щоб куплені «завжди були при заводах і фабриках невідкладно». Хоча цей закон перебував у невідповідності з намірами Павла дозволити долю приписних селян, але ця дія була викликана частиною тими зловживаннями, які траплялися при забороні купцям купувати селян для фабрик, а частиною тим, що промисловість вимагала робочих рук, яких вільнонайманим шляхом знайти було надзвичайно важко. Все це змусило уряд рухатися по второваному шляху при створенні нових казенних заводів і фабрик, приписуючи до них селян. Треба відзначити, що Павло намагався послабити вага такої приписки, видаючи укази полегшуючу працю приписних селян. Приміром, в указі про приписку до фаянсової фабрики говорилося, щоб приписано було лише необхідне число робітників, «цілими сім’ями», а після відпрацьовування податей зароблені гроші «поверх того видавати їм (селянам) з доходів фабрики. Указом 16 березня 1798 р. пропонувалося при покупці селян до приватних фабрик, щоб їхньої кількості «придатних до роботи днів половина йшла на заводські роботи, а інша половина на селянські».
Втім, ці постанови не стосувалися сутності справи — 13 фабрично-заводські селяни залишалися як і раніше у важкому положенні. Спробою дозволити їхню долю з’явився проект директора бергколлегии М. Ф. Соймонова. У цьому документі пропонувалося постачати фабрики й заводи «неодмінними працівниками», інших же селян від заводських робіт звільнити остаточно. В іменному указі із цього приводу читаємо: «До особливого задоволення знайшовши, що всі запропоновані їм (Соймоновим) засобу суть сама соответственнейшая наміру Нашому звільнити від заводських робіт селян… Велимо: 1 — укомплектувати заводи неодмінними мастеровими, взявши з розрахунку з 1000 душ 58 чоловік, придатних до робіт; 2 — всіх інших, понад комплект, звільнити від заводських робіт, зарахувавши до розряду селян державних і проч. » (9 листопада 1800 року) . Саме при Павлові приписні селяни були нарешті звільнені від важких обов’язкових робіт
§4. Поміщицькі селяни
Відносно даної групи селян можна виділити лише невелика кількість указів, виданих урядом Павла. Серед них: указ 16 жовтня 1798 р. про непродаж малороссийских селян без землі, 16 лютого 1797 р. про непродаж двірських людей і безземельних селян «з молотка або з подібного на цей продаж торгу», про «вишукування з поміщиків боргів казенних і часток» (указом 28 січня 1798 р. ухвалено: «оцінювати їх (селян) по роботі й по тім доході, якийсь кожний з них чрез мистецтво, рукоділля і праці доставляється власникові, брати їх у скарбницю, приймаючи оний відсотком з капіталу, що і зараховувати в казенний борг») ; про передачу селян без роздроблення сімейства від 19 січня 1800 р. От практично все, що було зроблено урядом для поміщицьких селян
Окремої розмови заслуговує маніфест 5 квітня 1797 р., що став першою спробою законодавства встати між поміщиком і селянином у відношенні упорядочивания праці
Маніфест 5 квітня 1797 р. установлював норму панщини в розмірі трьох днів. Указ був оголошений у день коронації й, можна припустити, був простою милістю селянам, однак за своїм значенням його оцінюють, як одне з головних перетворень усього Павловского часу. У маніфесті дві ідеї: непримус селян до робіт у неділі й про триденну панщину
Що стосується першого, те це не стало новим (ще в Укладенні Олексія Михайловича недільні роботи заборонялися) . Інтерес представляє частину маніфесту про триденну панщину. До цього жодного разу не було видано закону, що регулював панщину. Втім, як відзначає Валишевский, законодавець не цілком ознайомився з багатьма розходженнями в значенні й формі цієї повинності в окремих губерніях. У Малороссии поміщики звичайно вимагали лише два дні в тиждень панщини. Зрозуміло, що вони не сповільнили скористатися новим законом, щоб збільшити свої вимоги
Навпаки, у Великороссии, де панщина була майже щоденної, поміщики побажали побачити в тім же самому тексті лише вказівка, рада. І, дійсно, ужита форма допускала всілякі тлумачення. Немає категоричного наказу, а висловлене як би побажання: шість днів, нарівно поділювані, » при доброму розпорядженні», «достатні будуть на задоволення господарським надобностям». Не викликає сумніву те, що сам Павло розумів маніфест як закон, незважаючи на це Сенат дотримувався іншої думки. У суспільстві ж, взагалі, зложилося багатобічне розуміння указу
Як би не розуміти маніфест, важливо з’ясувати чи використовувалося на практиці правило про триденну панщину. Численні свідчення говорять про те, що указ не дотримувався. У тім же 1797 р. селяни подавали імператорові скарги, у яких повідомляли, що вони працюють на поміщика «щодня», доведені «до крайнейшего стану тяжкими різного роду зборами», що поміщик їх «як зажене на панщину з понеділка, то до неділі самого й протримає» і т.д. Про тім же свідчать і дворянські кола (Безбородко, Радищев, Маліновський…) .
Якщо ж підводити підсумки політики Павла стосовно селянства, то можна помітити, що в цій діяльності не можна знайти бажання прямо порушити питання про звільнення селян від кріпосної залежності або про радикальне поліпшення побутових умов життя селян. І все-таки зовсім виразно видно загальне доброзичливе ставлення уряду до селянства взагалі.
Хоча заходу Павла не відрізнялися витримкою й систематичністю (за час свого правління Павло роздал 550 тис. душ і 5 млн. десятин землі) , але разом з тим серед них можна знайти ряд важливих, що безсумнівно сприяли поліпшенню життя селян, мір. Сюди варто віднести полегшення багатьох повинностей, землевпорядну політику, організацію сільського й волостного керування, постанова про «неодмінний мастерових» і т.д. Безсумнівно, більшу роль у звільненні селян зіграв маніфест про триденну панщину. Можна сказати, що для селян царствоваие Павла ознаменувало собою початок нової ери: росту кріпосництва був покладений кінець, поступово почався перехід до повного звільнення селян, що завершився реформою 1861 року. І в цій справі більша заслуга імператора Павла I.
III. Торгівля при Павлові I. Діяльність комерц-колегії
Справами торгівлі при Павлові займалася комерц-колегія
Головними предметами діяльності були зовнішня й внутрішня торгівлі, шляхи сполучення, відомство по тарифах. У цих областях, якщо й відбувалися які-небудь зміни при Павлові, те вони стосувалися кількісного розширення предметів відомства, але не якісного
Уряд Павла, незважаючи на часткові відхилення, по суті, продовжувало політикові Катерини II. Як воно дивилося на торгівлю і які погляди дотримувалося, видно з наступних указів: «Із самого початку царювання нашого простягли ми увага на торгівлю, відаючи, що вона є корінь, звідки достаток і багатство виростають». В іншому указі читаємо: «… восхотели ми збільшити в надрах держави наший важливу галузь цю новими засобами, до поширення її службовців». При такому погляді уряду на торгівлю важливо встановити, як складалася практика, спрямована «до поширення торгівлі».
Насамперед, в інтересах торгівлі заохочувалася вітчизняна промисловість, що повинна була заповнити внутрішній ринок. Із цією метою забороняється ввіз ряду іноземних товарів: шовкових, паперових, лляних і прядив’яних матерій, сталі, солі й проч. З іншого боку, за допомогою субсидій, привілеїв, дачею казенних замовлень, вітчизняні фабриканти заохочувалися до виробництва товарів не тільки для скарбниці, але й на вільний продаж
Так було, наприклад, у відношенні до сукняних і гірських заводчиків
З метою полегшення купцям у платежі мит, указом 14 серпня — 17 1798 р. велено «у випадку недоліку срібної й золотої монети, приймати від купців золоті й срібні злитки». Губернській владі взагалі пропонувалося сприяти купцям усіма мірами
Великий удар російській зовнішній торгівлі був нанесений розривом відносин з Англією. 23 жовтня 1800 р. генерал-прокуророві й комерц-колегії було велено «накласти секвестр на всі англійські товари й судна, у російських портах находящиеся», що тоді ж було виконано. У зв’язку з конфіскацією товару піднялося складне питання про розрахунки й кредитні операції між англійськими й російськими купцями. Із цього приводу 22 листопада 1800 р. був видано найвищий указ комерц-колегії: » борги, ЩоСкладаються на російських купцях, англійців надалі до розрахунку залишити, а наявні в крамницях і магазинах англійські товари в продажі заборонити». Потім 30 листопада, по клопотанню російських купців, англійські товари дозволений було продавати для сплати боргів, а для обопільних боргових розрахунків були засновані ліквідаційні контори в С. — Петербурзі, Ризі й Архангельську
Начавшаяся з кінця 1800 р. економічна боротьба Росії й Англії з кожним місяцем підсилювалася, причому найбільше активно вів цю боротьбу сам Павло. Уже 19 листопада 1800 р. дано було загальне приписання про заборону ввозу англійських товарів. Набагато сутужніше було протидіяти вивозу російської сировини в Англію. 15 грудня оголосили Найвище веління, «щоб із всею строгістю спостережувано було, щоб ніякі російські продукти не були вивозими ніяким шляхом і ніяких прийменників до англійців». Однак, незабаром з’ясувалося, що росіяни матеріали йдуть в Англію через Пруссію. Тоді пішло заборону вивозу російських товарів у Пруссію. Самим надзвичайним заходом у боротьбі російського уряду із закордонним товарообміном стало загальне розпорядження Комерц-колегії 11 березня 1801 р. (в останній день життя Павла) про те, «щоб з російських портів і прикордонних сухопутних митниць і заставши ніяких російських товарів випускаемо нікуди не було без особливого Найвищого веління». Природно це розпорядження виконане бути вже не могло. Однак, на цілий день вся країна стала закритою економічною зоною, нехай навіть лише на папері. Очевидно, що влада нанесла чималу втрату російській торгівлі, посварившись із Англією, що купувала 1/3 сільськогосподарської продукції країни. Приміром, ціна на берковец коноплі після розриву з Англією впала на Україні з 32 до 9 руб. Не на користь Росії був і торговельний баланс у ті роки. Ще при Катерині баланс зовнішньої торгівлі становив в 1790 р.: ввіз 22,5 млн. руб., вивіз — 27,5 млн. руб., коли напередодні революції Франція досягала в 4 рази більшої цифри, а Англія давала при одному вивозі — 24,9 млн. фунтів стерлінгів. Більше переконливими доказами є відомості англійського консула в Росії С. Шарпа про коливання російської торгівлі з 1796 по 1798 гг.
За 1798 р. дані дані тільки по С. — Петербургові, у якому тоді відбувалася головна торгівля. З наведених даних видно, що торговельний баланс Росії практично не змінювався, залишаючись на дуже низькому рівні, а із часу розриву з Англією він пішов різко долілиць.
Порвавши торговельний сполучник з Англією, Росія відновила торгівлю із Францією. Втім, ряд договорів про торгівлю не міг істотно відбитися на торговельних зворотах у виді того, що основні торговельні шляхи на Півночі й Заході були в руках англійців
Набагато істотніше були спроби завоювати азіатський ринок. Із цією метою почали ряд мір, що сприяли збільшенню торгівлі з Персією, Хівою, Бухарою, Індією й Китаєм. В 1798 р. дозволили вивозити в Азію залізо, мідь, олово, хліб, іноземну золоту й срібну монету. Колишня заборона залишилася лише на вивіз військових снарядів. Були видані розпорядження про охорону купців, що торгували в Середньо-Азіатських країнах. До розриву з Англією в цій торгівлі не було необхідності, але вже у вересні 1800 р. генерал-прокурор, по указі імператора, звернувся до купецтва з реченням розширити торгівлю з Хівою, для чого обіцяв підтримку уряду. 29 грудня 1800 р. відбулося Найвище розпорядження: «Зробити колегія^-колегії-комерц-колегії положення про поширення торгівлі з Індією, Бухарою й Хівою, від Астрахані по Каспійське морю й від Оренбурга, і скласти план новому митному на той край порядку, тарифу й устав передбачуваної компанії; рівномірним образом увійти в розгляд засобів для встановлення й поширення торгівлі по Чорному морю». Інтерес до азіатської торгівлі ослабнув після смерті Павла, коли були відновлені відносини Санглией.
З області зовнішньоторговельних зносин можна виділити створення першої російсько-американської компанії в 1798 г.
Одним з основних предметів російської торгівлі був хліб. Коли врожай перевищував необхідну кількість для внутрішнього споживання, уряд відкривало порти й митниці для — 20 безперешкодного продажу зерна. Але, як тільки зауважувався недолік у хлібі й ціни на нього піднімалися усередині країни, випливала заборона вивозу як для окремих місць, так і для всього держави. У такому напрямку діяла Катерина II, так само надходив і Павло. У його царювання відбувалися кількаразові коливання в торгівлі хлібом. Лише до кінця 1800 р. уряд у повній згоді з купецтвом дійшло висновку про можливість, навіть при деякому стисненні хлібного ринку, продавати за кордон самий дорогою й найбільш вигідний для збуту хлібний продукт пшеницю, що звичайно на прогодування простого населення не вживалася
Торгівлі стосувалася й діяльність комерц-колегії по пристрої митниць і вироблення тарифу. Колегія розробляла питання, пов’язані з митами. 14 жовтня 1797 р. нею був вироблений загальний тариф, що проіснував протягом усього царювання Павла
Ще однією важливою справою комерц-колегії, варто визнати, роботу із пристрою шляхів сполучення. У її обов’язку входив збір відомостей про сухопутні дороги в Азії, але набагато більша увага доводилася приділяти водним комунікаціям. Уряд займався розглядом мір, необхідних для посилення купецького судноплавства. І разом з питанням про водні шляхи повідомлень устало питання й про кораблебудування. За пропозицією комерц-колегії, ця проблема була вирішена шляхом передачі купцям частини військових фрегатів
Така діяльність комерц-колегії за Павловское час
Вона проходила при помірній заступницькій і заборонній системі, що, крім звичайних коливань, випробувала на собі, у виді розриву з Англією, різкий перелом і змусила уряд — 21 переглянути ряд питань, пов’язаних з торгівлею. Гідно уваги та обставина, що й уряд, і купецтво, майже порвавши торговельні відносини із Заходом, не тільки зайнялися питанням про зміцнення й розширення своєї внутрішньої торгівлі, але й повернулися у своїх проектах до Сходу й Півдня, припускаючи збільшити торговельні зносини з азіатськими країнами. Втім, як ми вже відзначали, розчарувань у цій галузі було набагато більше, ніж успіхів
У цій главі необхідно згадати про ще одну установу Павловского часу, що занимались справами внутрішньої торгівлі
Камер-колегія Камер-колегія була відновлена указом 10 лютого 1797 р. Їй поручалися підряди по поставці вина й откупи по питним зборам, розрахунки по договорах і винокурні заводи. Діяльність колегії виражалася, насамперед, у турботах про добробут казенних винних заводів, складів і магазинів. Колегія так само завідувала віддачею винного продажу на відкуп. Останнє було пов’язане з тим, що Єкатерининський час система відкупу охоплювала значне число губерній і вимагала того, щоб раз в 4 роки були викликувані «мисливці», і винний продаж у цій губернії був відданий на відкуп з торгів. В 1798 р. кінчався строк цих відкупів, і колегія^-колегії-камер-колегії довелося займатися виробництвом торгів і віддачею на відкуп питного продажу на наступне чотириліття ( 1799-1802) . Здача торгів, як відзначає Клаптиків, очевидно пройшла успішно, тому що багато осіб одержали нагороди
На колегія^-колегії-камер-колегії лежав нагляд не тільки за казенними, але й за приватними винними заводами. У її обов’язку входив збір відомостей про провину й питні доходи, а так само боротьба з корчемством, у тих губерніях, де питний продаж перебував на відкупі або на вірі. Цікаво відзначити, що коли відомості про кількість проданого вина по губерніях були зібрані від казенних палат за 1795 р., те виявилося — провина по 34 губерніям з населенням близько 11 млн. чоловік, що платять податі, було продано 6.379.609 цебер, тобто на кожний доводилося деяким більше полведра. Подібна статистика може спростувати багато заяв щодо пияцтва на Русі. І тут заслуга належить уряду, що вміло регулювало продаж питних виробів
IV. Промисловість
При характеристиці стану російської промисловості, ми розглянемо діяльність двох колегій, що вплинули на розвиток даної галузі господарства
§1. Мануфактур-колегія
Мануфактур-колегія була відновлена указом 19 листопада 1796 р. При Павлові істотних змін у промисловості не відбулося. Уряд дотримувався помірної заступницької системи, і на мануфактур-колегію був покладений обов’язок сприяти добробуту й поширенню основних форм промисловості — кустарної й фабричної
Слід зазначити, що особлива увага приділялася сукняним фабрикам, що поставляють свою продукцію в скарбницю. Це було пов’язане з тим, що продукція даної галузі йшла практично цілком на потреби армії, до чого сам Павло був далеко небайдужий. Так указом 15 січня 1798 р. колегія^-колегії-мануфактур-колегії велено було давати грошові суми без відсотків бажаючої заводити фабрики для вироблення солдатських сукон в Оренбурзькій, Астраханській, Київській, Подільській і Волинській губерніях. На обов’язках колегії лежав пильний нагляд за тим, щоб необхідна кількість сукна бути доставлено в скарбницю. Коли ж на початку 1800 р. виявилося, що сукна не вистачає, то 5 березня пішов указ: «Відсутнє число сукна надолужити за рахунок маєтку директори колегія^-колегії-мануфактур-колегії… » Для постачальників сукна, що виконували свої зобов’язання, були уведені деякі пільги. Приміром, їм дозволялося продавати свою продукцію як усередині держави, так і за його межами. Взагалі, у царювання Павла фабриканти користувалися певною підтримкою з боку уряду. Їхні привілеї строго охоронялися, а всякий утиск заводчиків каралося. Так, відомо, коли воронезький поліцмейстер, всупереч закону, увів постій у будинку сукняного фабриканта Тулинова, те Павло, довідавшись про це, наказав: «поліцмейстера здати під суд, а Сенату повсюдно наказати владі, щоб ніде подібних обтяжень фабрикантам бути не могло».
Піклуючись про поліпшення промисловості, мануфактур-колегія вживає заходів до введення машин на фабриках. 13 квітня 1798 р. одержав найвище твердження доповідь колегія^-колегії-мануфактур-колегії про пристрій біля С. — Петербурга фабрики для оброблення хлопчатой паперу й вовни із застосуванням особливих машин
Подібні дії уряду, спрямовані на механізацію виробництва, спричинили швидкий ріст капіталістичної промисловості в 19 столітті. Почали з’являтися нові фабрики, як казенні, так і частки. В 1797 р., у містечку Зуево, відомий фабрикант Сава Морозов, будучи простим ткачем і кріпаком, заснував невелику мануфактурну фабрику
Крім зазначених заходів, уряд цікавило розвиток і вдосконалення нових текстильних виробництв, наприклад, шовківництва. В 1798 р. головному директорові мануфактур-колегії кн. Н. Б. Юсупову було дане доручення зібрати «по шовківництву й взагалі по частині мануфактур вірні й достатні відомості, і представити надежнейшие міри до вдосконалення й розширення цієї важливої галузі державної економіки». Прийняті Юсуповим міри дійсно сприяли зміцненню цієї нової галузі російської промисловості
Стосовно націоналізації промисловості цікавий указ 19 лютого 1801 р. У ньому заборонялося всім фабрикантам і майстрам у Росії ставити на вироблені ними речі іноземні клейма й написи. Уводиться порядок, коли кожний виробник представляв у мануфактур-колегію зразки своїх виробів. Втім, цей указ, що вводив соромливу для виробництва регламентацію, що нагадує Петровские порядки, не виконувався
Турботи про деякі галузі промисловості були, безсумнівно, доброчинні й число фабрик у цих виробництвах збільшилися, от деякі дані: