Економічне піднесення Москви й боротьба за об’єднання російських земель. Утворення загальросійської держави і його роль у розвиток економіки наприкінці XV в.
План:
Введення
Глава перша: Фактори, що сприяли піднесенню Москви й об’єднанню російських земель
Глава друга: Перший етап становлення єдиної держави (к. XIII (н. XIV) — сірий. XIV вв.)
Глава третя: Другий етап становлення єдиної держави (друга половина XIV в. — 1462 р.)
Глава четверта: Третій (завершальний) етап становлення єдиної держави (1462 — 1533)
ВИСНОВОК
Література
Відразу необхідно сказати, що процес утворення єдиної російської держави відбувався приблизно з початку XIV і до середини XVI. І можна виділити три періоди: I період (к. XIII (н. XIV) — сірий. XIV вв.) У цей період протікає два процеси: 1) формування на північно-східній Русі великих феодальних центрів (Тверское, Московське князівства й т.д.) ; 2) виділення з них найсильнішого — майбутнього ядра й політичного центра у формуванні централізованої держави
II період (2 підлога. XIV-50 гг. XV вв.) Перший етап завершується тим, що Московське князівство стало найсильнішим. На базі цього воно в 60-70 гг. XIV в. розгромило своїх основних супротивників: Твер, Суздальсько-Нижегородське князівство. До цього часу Московське князівство нагромадило таку кількість людських, матеріальних і політичних ресурсів, що в боротьбі за об’єднання воно потребувало мінімальної підтримки. А його супротивники змушені були звертатися по допомогу в поза. Третіми силами була Орда й Литва
Москва стала поєднувати навколо себе землі. Приєднання князівств означало втрату ними державного суверенітету. Москва встає на чолі боротьби проти татаро-монгольського ярма
III період (правління Івана III і частково правління Василя III.) У цей період триває процес територіального об’єднання. Цей процес пов’язаний з нескінченними війнами з Литвою, тому що російські землі стали переходити назад під владу Москви
Ліквідоване татаро-монгольське ярмо (стояння на р. Вугрі.) .
Починає формуватися новий державний механізм
В 2,3,4 главах будуть більш докладно описані всі ці три періоди. А в першій ми виділимо деякі загальні фактори, які в принципі, були характерні для всіх цих трьох періодів, з погляду піднесення Москви й посилення доцентрових тенденцій
Глава перша: Фактори, що сприяли піднесенню Москви й об’єднанню російських земель
Причини піднесення Москви
Існують різні точки зору на причини піднесення Москви. Иловаиский знаходить наступні причини піднесення Московської держави, росту Москви:
Географічне положення, що дає політичні й торговельні вигоди; Особистості московських князів і їхньому політикові (князі самих татар зробили зброєю для піднесення влади, що видно з боротьби між Твер’ю й Москвою) ; Певна на користь Москви політика татар; Співчуття боярства й духівництва; Правильність престолонаследия Вмоскве.
Платонов виділяє наступні причини: 1. Географічне положення, що дало Московському князівству населення й засоби; 2. Особисті здатності перших московських князів, їхня політична спритність і хазяйновитість, уміння користуватися обставинами, чого на мали тверские князі, незважаючи на однакове вигідне положення Тверского князівства й Московського
Головна умова піднесення Москви, на думку Соловйова, — серединність її положення, що давала політичні, торговельні й церковні переваги
Географічне положення
Московське князівство займало досить вигідне центральне положення стосовно інших російських земель. Проходили по його території річкові й сухопутні шляхи надавали Москві значення найважливішого вузла торговельних і інших зв’язків між росіянами землями
Москва стала в ХIV в. великим торгово-ремісничим центром. Московські ремісники придбали популярність як митецькі майстри ливарної, ковальської і ювелірної справи. Саме в Москві зародилася й одержала бойове хрещення російська артилерія
Торговельні зв’язки московських купців «сурожан» і «суконников» простягнулися далеко за межі російських земель. Прикриті з північно-заходу від Литви Тверским князівством, а зі сходу й південно-сходу від Золотої Орди іншими російськими землями, Московське князівство в меншому ступені піддавалося раптовим руйнівним набігам золотоорцинцев. Це дозволяло московським князям збирати й збирати сили, створювати поступово перевагу в матеріальних і людських ресурсах, що6и виступити організаторами й керівниками об’єднавчого процесу й визвольної боротьби. Географічне положення Московського князівства визначило і його роль етнічного ядра великоросійських народностей, що формувалася. Все це в з’єднанні із цілеспрямованою й гнучкою політикою московських князів у взаєминах із Золотою Ордою й іншими російськими землями й обумовило, в остаточному підсумку, перемогу Москви за роль керівника й політичного центра формування єдиної Російської держави
Економічний фактор
1. Зміцнення зв’язку між містом і селом. Розвиток товарно-грошових відносин
На початку в XIV в., починається інтенсивний розвиток сільського господарства. Сільськогосподарське виробництво характеризується в даний період все більшим поширенням орної системи, що вимагає постійної обробки землі
Але підйом сільського господарства був обумовлений не стільки розвитком знарядь праці, скільки розширенням посівних площ за рахунок освоєння нових і раніше занедбаних земель
Оскільки селянин завжди має справу тільки з однією ділянкою, що відпочиває від посіву лише через рік (двопільна система) або через два (трипілля) , те виникає необхідність у добриві полів
Збільшення надлишкового продукту в землеробстві дозволяє розвивати тваринництво, а також продавати хліб на сторону
Все більша потреба в сільськогосподарських знаряддях обумовлює необхідний розвиток ремесла. У результаті йде усе глибше процес відділення ремесла від сільського господарства. Він спричиняє необхідність обміну між селянином і ремісником, тобто між містом і селом. Цей обмін відбувається у формі торгівлі, що у даний період відповідно підсилюється. На базі обміну створюються місцеві ринки. Природний поділ праці між окремими районами країни, обумовлене їхніми природними особливостями, утворить економічні зв’язки в масштабі всієї Русі. Установлення даних зв’язків сприяло також розвитку зовнішньої торгівлі. Все це настійно вимагало політичного об’єднання російських земель, тобто державотворення. У цьому минулому зацікавлені дворяни, купці, ремісники
2. зміцнення економічних зв’язків
В XIV-XV століттях російська економіка переживає підйом. Зміцнення економічних зв’язків вимагало й політичного об’єднання російських земель. Однак у відмінності від Заходу, де даний фактор була вирішальної, тут він таким не був (єдиний всеросійський ринок зложився лише в XVII столітті) .
Політичний фактор
Іншим фактором, що обумовив об’єднання російських земель, було загострення класової боротьби, посилення класового опору селянства. Підйом господарства, можливість одержувати все більший прибавочний продукт спонукують феодалів підсилювати експлуатацію селян. Причому феодали прагнуть не тільки економічно, але і юридично закріпити селян за своїми вотчинами й маєтками, закріпачити їх.
Подібна політика викликала природний опір селянства, що здобуває різні форми. Селяни вбивають феодалів, захоплюють їхнє майно, підпалюють маєтку. Така доля осягає нерідко не тільки світських, але й духовних феодалів — монастирі. Формою класової боротьби виступав іноді й розбій, спрямований проти панів. Певні масштаби приймає втечу селян, особливо на південь, на вільні від поміщиків землі
У таких умовах перед феодалами встає завдання удержати у вузді селянство й довести до кінця покріпачення. Це завдання могло бути вирішене тільки потужною централізованою державою
Особливість утворення російського централізованої держави
Зазначені дві причини відігравали провідну роль в об’єднанні Русі. Без них процес централізації не зміг би досягти скільки-небудь значних успіхів. Разом з тим саме по собі економічний і соціальний розвиток країни в XIV — XVI вв. ще не змогло б привести до утворення централізованої держави
Хоча економічні зв’язки в даний період і досягли істотного розвитку, вони все-таки не були досить широкі, глибокі й сильні, щоб зв’язати воєдино всю країну. У цьому складається одна з відмінностей утворення Російського централізованої держави від аналогічних процесів у Західній Європі. Там централізовані держави створювалися в ході розвитку капіталістичних відносин. На Русі ж в XIV — XVI вв. ще не могло бути й мовлення про виникнення капіталізму, буржуазних відносин
Те ж варто сказати про розвиток класових відносин, класової боротьби. Як ні великий був її розмах даний період, все-таки ця боротьба не придбала таких форм, які вона вже мала на Заході або в більше пізніше час у Росії (селянська війна під керівництвом Болотникова, Разіна в XVII в.) . Навіть для початку XVI в. характерно переважно зовні непомітне, приховане нагромадження класових протиріч
Ідеологічний фактор
Російська церква була носієм національно-православної ідеології, що зіграла важливу роль в утворенні могутньої Русі. Щоб побудувати незалежна держава й увести інородців в огорожу християнської церкви, для цього російському суспільству повинне було зміцнити свої моральні сили. Цьому присвятив своє життя Сергий. Він будує троичний храм, бачачи в ньому заклик до єдності землі Росіянці, в ім’я вищої реальності
Зовнішньополітичний фактор
Наприкінці ХIV — початку XV. міжнародне становище Русі значно ускладнювалося посиленням небезпеки з боку Орди й інших азіатських завойовників, а також зрослим тиском на російські землі з боку Великого князівства Литовського. У зв’язку із цим було зрозуміло бажання прогресивних людей того часу об’єднаються в єдину потужну державу
Глава друга: Перший етап становлення єдиної держави (к. XIII (н. XIV) — сірий. XIV вв.) Складання території
Користуючись своїми засобами, московські князі поступово виводили своє князівство з первісних тісних його меж
1. Первісна територія
До складу московської території не входили Дмитров, Клин, Волоколамск, Можайск, Серпухов, Коломна, Верея
Доля князя Данила до захоплення Можайска й Коломни займав серединний простір цієї губернії по середньому плині р. Москви із продовженням на схід по верхній Клязьмі. У володінні князя Данила перебували повіти: Московський, Звенигородський, Рузский і Богородский із частиною Дмитровского.
2. Приєднання земель при Данилові і Юрію
а) приєднання Коломни, Можайска, Переяславля-Залеского
Перший московський князь ДАНИЛО врасплох напав на рязанського князя Костянтина, переміг його, взяв у полон і відняв у нього Коломну, а від смоленського князя — м. Можайск. Крім цього Данило одержав м. Переяславль-Залесский за заповітом бездітного переяславльского князя
б) боротьба Юрія Данииловича за Владимир
ЮРІЙ ДАНИИЛОВИЧ зважився шукати в Орді ярлика на велике Володимирське й вступив у боротьбу за Владимир із тверским князем Михайлом Ярославовичем. Боротьба велася в Орді шляхом інтриг. Обоє князя були вбиті
3. Придбання Івана Калити.
а) одержання великокнязівського престолу
У боротьбу, що почалася, за політичне верховенство на Русі між московськими й тверскими князями активно втручалися хани Золотої Орди, стремившиеся не допустити посилення ні однієї зі сторін, що борються. Довільною передачею ярлика на велике князювання з одних рук в інші хани прагнули виключити можливість політичного єднання російських князів і завжди мати прийменник для чергового спустошливого погрому російських земель. Боротьба проти ординського ярма приймала на Русі усе більше гострий і всенародний характер
Найбільшими виступами проти загарбників було повстання у Твері в 1327р., викликане насильствами й побоями ханського посла, що приїхав з Орди, — баскака Чолхана і його людей
Повстання у Твері використовував московський князь Іван Данилович Калита ( 1325-1340) для розгрому свого найдужчого суперника. Взявши участь у каральному поході монголо-татарської раті, посланої ханом Узбеком на Русь, Калита зумів направити її удар тільки проти Тверской землі. Разом з монголо-татарами Калита жорстоко розправився із тверичами й піддав Тверское князівство страшному погрому, що надовго усунув тверских князів від активної боротьби за політичну перевагу на Русі. Тверской князь утік у Псков, а в 1328р., Калита, що заслужив у такий спосіб довіра хана, одержав ярлик на велике князювання Володимирське (до 1332р. у спільному володінні із суздальським князем) . Народне повстання у Твері й антиординські виступи в інших російських містах змусили хана передати Розжарюєте право збору данини із всіх російських земель і доставки її в Орду, що сприяло ліквідації системи баскачества.
б) доля при Івані Розжарюєте
Навіть після того, як Іван Калита став великим князем, московська доля залишалася дуже незначним. У першої духовної, написаної в 1327 р., перераховані всі його вотчинні володіння. Вони складалися з п’яти або семи міст із повітами. Те були: Москва, Коломна, Можайск, Звенигород, Серпухов, Руза, Радонеж.
У повітах перебували 51 сільська волость і до 40 палацових сіл
4. Способи розширення території
В. О. Ключевский виділяє п’ять способів, якими користувалися московські князі для розширення свого князівства: 1) скупка; 2) захоплення збройний; 3) захоплення дипломотический за допомогою Орди; 4) службовий договір з питомим князем; 5) розселення з московських володінь за Волгу
— Скупка земель
Московські князі, маючи вільні гроші, почали скуповувати землі в приватних осіб, церковних установ, у митрополита, монастирів, в інших князів
ІВАН КАЛИТА купив три питомих міста з округами: Білозерськ, Галич, Углич
При СИМЕОНЕ ГОРДОМУ й ІВАНІ ЧЕРВОНОМУ були придбані: Верея, Боровск, Волоколамск, Кашир.
Способи придбання земель після Калити: Дмитро Донськой захопив Стародуб на Клязьмі й Галич із Дмитровом, вигнавши тамтешніх князів з їхніх вотчин. Син його Василь «умздил» татарських князів і самого хана й за «багато чого злато й срібло» купив ярлик на Муром, Тарусу й Нижегородське князівство
5. Значення придбань
Захопленням Можайска й Коломни московський князь придбав весь плин Москви; придбання великокнязівської області й потім Стародубского князівства робило його хазяїном всієї Клязьми. Із придбанням Калуги, Мещери при Донському, Козельска, Лихвина, Олексин, Таруси, Мурома й Нижнього пре його сині весь плин Оки — від упадання Упи й Жизди до Коломни й від Горця Мещерского до Нижнього — виявилося у владі московського князя, так що Рязанське князівство опинилося із трьох сторін серед волостей московських і володимирських, які з Калити були в московські ж руках. Точно також із придбанням Ржева, Углича й Нижегородського князівства при тих же князях і Романова при Василеві Темному, при постійному володінні чи Костромою не більший протяг Верхньої Волги належало Москві й тут князівства Тверское і Ярославське з різних сторін були охоплені московськими володіннями. Із придбанням князівств Бєлозерського й Галицкого відкрився широкий перегляд для московських промислів у верхнім Заволжі
Глава третя: Другий етап становлення єдиної держави (друга половина XIV в. — 1462 р.)
Із другої половини ХIV в. починається другий етап об’єднавчого процесу, основним змістом якого були розгром Москвою в 60-70 гг. своїх основних політичних суперників і перехід від твердження за Москвою її політичного верховенства на Русі до державного об’єднання навколо її російських земель і організації нею загальнонародної боротьби за скинення ординського ярма
З об’єднанням у єдине ціле «великого князювання Владимирського» з Московським князівством Москва затвердила за собою роль і значення територіального й національного центра Російської держави, що формувалося. Територіальний ріст Московського князівства прийняв значення й характер державного об’єднання російських земель. Ще при Дмитрові Донському до Москви були приєднані Дмитров, Стародуб, Углич і Кострома, великі території в Заволжя в районі Белоозера й Галича Мерьского й ряд верхнеокских дрібних князівств
Наприкінці XIV в. втратило незалежність Нижегородське князівство. Суздальсько-нижегородські князі наприкінці 80-х років проводили відкрито ворожу Москві політикові й взяли участь у поході Тохтамиша на Москву. В 1393 р., скориставшись важким положенням Тохтамиша, що втяглося в боротьбу з Тимуром, Василь I домігся від нього згоди на передачу Москві Муромського й Нижегородського князівств, із приєднанням яких з’явилася можливість приступитися до створення загальросійської системи оборони границь із Ордою. Приєднання Нижегородського князівства відбулося без застосування сили. Нижегородського князя не підтримали навіть його власні бояри, що заявили йому, щоб він не розраховував на їхню допомогу в боротьбі з Москвою, тому що вони вже бояри московського князя й коштують за нього. Це свідчило про прагнення до державного єднання навіть привілейованої верхівки питомої боярської знаті
Наприкінці ХIV в. Москва робить перші кроки по обмеженню незалежності Новгородської боярської республіки й включенню її земель у Московське князівство. Але почата Васмлием I спроба приєднати до Москви Двинскую землю, найбагатшу новгородську колонію, окончилась невдачею. Серед, що залишилися поза сферою політичного панування Москви феодальних центрів Русі Новгород був найбільшим з найбільш могутнім, і ставав головним оплотом всіх протиборчих їй сил феодальної децентралізації
Наприкінці ХIV в. до Москви були приєднані землі в басейні ріки Вичегди, населені народом комі (Велика Перм) . У підпорядкуванні північних і приволзьких народів більша роль приділялася їхньої християнізації, що проводилася нерідко жорстокими насильницькими мірами
Глава четверта: Третій (завершальний) етап становлення єдиної держави (1462 — 1533) .
До кінця ХV в. зложилися умови для переходу об’єднавчого процесу в завершальну стадію — формування єдиної Російської держави
Перемога великокнязівської влади у феодальній війні привела до ліквідації ряду дрібних князівств і дозволила зробити перший крок у підпорядкуванні Новгородської боярської республіки
Завершальний процес об’єднавчого процесу зайняв приблизно 50 років — час великого князювання Івана III Васильовича ( 1462-1505) і перші роки князювання його спадкоємця — Василя III Івановича ( 1505-1533) .
В 1478 р. Новгородська республіка була ліквідована, вічовий дзвін знятий і повезений у Москву. Однак сила традицій новгородської вільності була насторлько значна, що Московської великокнязівської влади, щоб не втратити довіри серед різних шарів новгородського населення, довелося піти на деякі поступки
Іван III обіцяв не «виводити» більше нікого в інші землі, не втручатися в справи про земельні вотчини, зберегти місцеві судові звичаї, не залучати новгородцев до несення військової служби в «Низовской землі». У зовнішніх зносинах дипломатичні відносини зі Швецією велися через новгородських намісників. Новгородська земля входила, таким чином, у Російську державу «з живими слідами колишньої автономії».
В 1485р. Твер після недовгого(дводенного) опору здалася Московському війську. Вятская земля, важлива в промисловому відношенні була приєднана в 1489р. Із входженням північних володінь Новгорода й Вятской землі до складу Російської держави ввійшли й неросійські народи Півночі й Північного сходу. Це явище не було новим у державному розвитку російських земель, тому що з давніх часів російські князівства включали неросійські народи, що жили в межиріччя Оки й Волги. В 1494 р. між Російською державою й Великим князівством Литовським був укладений мир, по якому Литва погодилася повернути Росії землі з верхів’я Оки й місто Вязьму
Мир був закріплений шлюбом литовського князя Олександра Казимировича з дочкою Івана III Оленою, через яку Іван III надалі одержував докладну інформацію про внутрішнє становище Великого князівства Литовського
перехід, ЩоТривав, дрібних владетелей росіян земель на службу московському великому князеві від литовського привів до нової війни з Литвою ( 1500-1503 гг.) закончившейся поразкою литовських військ. До Москви відійшли верхній плин Оки, землі по берегах Десни з її припливами частина нижнього плину Сожу й верхнього плину Дніпра, місто Чернігів, Брянськ, Рильськ, Путивль — усього 25 міст і 70 волостей Спроба великого князя литовського й польського короля Сигізмунда об’єднати сили Польщі, Литви, Лівонії, Казанського й Кримського ханства для боротьби проти великого князівства, що підсилилося Московського, успіху не мала, тому що в Западнорусских землях був сильно рух за перехід під влада Москви. Цей рух очолив князь, що перебував у зв’язку з Москвою, Михайло Глинский.
Після ще однієї невдалої війни з Росією в 1507-1508 гг. литовський уряд уклало «вічний мир» з Росією (1508) , визнавши її права на землі, що відійшли від Литви
В 1510 р. колишня самостійної після відділення від Новгорода в 1348 р. Псковська республіка припинила своє існування. Після приєднання Пскова частина його бояр і купців була переселена звідти в центральні землі
В 1514 р. у результаті третьої підряд війни з Литвою, до складу Московського великого князівства ввійшло стародавнє російське місто Смоленськ, населення якого відкрило ворота московським військам. Смоленськові Василь III дав жалувану грамоту, що зберегла елементи самостійності в суді й вадминистрации.
Нарешті, в 1521г, перестало існувати давно що ж перебувало у фактичному підпорядкуванні Москви Рязанське князівство
Об’єднання російських земель було в основному завершене. Утворилася величезна держава, сама велика в Європі. У рамках цієї держави була об’єднана російська (великоросійська) народності
З кінця ХV в. став уживатися термін «Росія».
ВИСНОВОК
Виникнення єдиної Російської держави мало велике історичне значення. Ліквідація перегородок на території країни й припинення феодальних воєн створювали більше сприятливі умови для розвитку народного господарства й для відсічі зовнішнім ворогам
Включення до складу єдиної держави ряду неросійських народностей, створювало умови для росту зв’язків цих народностей з більше високої по-своєму рівню економічної й культурою Росії
Єдина Російська держава ґрунтувалася на феодальних суспільно-економічних відносинах. Воно було державою феодалів, світський і духовних, його розвиток опирався насамперед на ріст кріпосництва в селі й місті. Світські й духовні феодали мали більшу самостійність, покоившуюся на їхньому землеволодінні й господарстві, у те час як дворянство й городяни як стану були ще відносно слабко розвинені. Процес утворення економічної єдності країни був справою майбутнього. Чисто феодальними методами великокнязівська влада домагалася єдності системи керування встране.
Однак і політична єдність країни перебував довгий час під погрозою через далеко не переборену ще економічної роздробленоості країни, що породжувала антицентрализаторские устремління феодальних угруповань. У боротьбі проти зміцнення великокнязівської влади ці угруповання опиралися на свої чималі матеріальні сили
Список використовуваної літератури
В. О. Ключевский «Російська Історія»
Радянська Історична Енциклопедія
В. О. Ключевский «Про Російську Історію»
Р. Г. Скринников «Держава й Церква на Русі XIV-XVI вв. «
Ю. Г. Алексєєв «Государ Всея Русі»
С. Ф. Платонов «Підручник Російської Історії»