Ф. М. Достоєвський. «Злочин і покарання» Розкольників і його опонентів. «Злочин і покарання» як поліфонічний романНезважаючи на самітність, настільки гостро їм що відчувається, Розкольників увесь час оточений людьми, які допомагають йому зрозуміти себе й мир.Самопізнання особистості відбувається в романі через діалог, через суперечку — із самим собою, зі своїми колишніми думками й з іншими героями. «Достоєвський — творець поліфонічного роману. Він створив істотно новий романний жанр. &l;…&g; У його добутках з’являється герой, голос якого побудований так, як будується голос самого автора в романі звичайного типу, а не голос героя. Слово героя про себе самому й про світ так само повноваго, як звичайне авторське слово; воно не підпорядковано об’єктному образу героя як одна з його характеристик, але й не служить рупором авторського голосу
Йому належить виняткова самостійність у структурі добутку, воно звучить як би поруч із авторським словом і особливим образом сполучається з ним і з повноцінними ж голосами інших героїв. &l;…&g; не тільки дійсність самого героя, але й навколишній його зовнішній мир і побут утягуються в процес самопізнання, переводяться з авторського кругозору в кругозір героя… Поруч із самосвідомістю героя, що вобрали в себе увесь предметний світ, у тій же площині може бути лише інша свідомість, поруч із його кругозором — інший кругозір, поруч із його точкою зору на мир — інша точка зору на мир
Всепоглинаючій свідомості героя автор може протиставити лише один об’єктивний мир — мир інших рівноправних з ним сознаний» (М. М. Бахтин. Проблеми творчості Достоєвського. М.
: «Алконост», 1994). Людина в Достоєвського не статична в жодній крапці свого буття
Він — у постійному розвитку, суєті, питаннях-відповідях, рефлексії. Навколишні для Раскольникова — і насамперед Наполеон, Соня, Свидригайлов — суть позиції, відносини з миром, у яких він також намагається розібратися, щоб самому собі відповістити на запитання, головне питання: хто я й що я
Кожний з вищезгаданих персонажів створює ще одну «систему координат», у якій можна розглядати героя. Причому ці «системи» суперечливо зіштовхуються один з одним, і перед нами з’являється Розкольників різний, звільнений від влади теперішнього часу, і в кожний наступний момент свого романного буття попередній досвід, що відкидає власний. Це стало одним з найважливіших художніх відкриттів Достоєвського — зображення людини таким швидко мінливим, рухливим, як ртуть, що відкриває читачеві дрібні подробиці свого внутрішнього життя
Чудово визначив це російський літератор срібного століття В’ячеслав Іванов: «бурмотання людської душі». Невтримний, незвичний і поки ще дивно страхаючий «потік свідомості» відкриває новий стиль, що у двадцятому столітті дасть інший рівень опису людини, проникнення в таємне таємні його душі.Як же діє в романі принцип діалогу? «Так, страшна була йому Соня…» Соня Мармеладова — головний опонент Раскольникова в романі. Вона — всієї своєї судьбою, характером, вибором, напрямом думок, самовідчуттям протистоїть його жорстокій і страшній життєвій схемі. Соня, поставлена в ті ж, що й він, нелюдські умови існування, ще більш, ніж він, принижена, Соня — інша
Інша система цінностей втілилася в її житті. Принеся в жертву себе, віддавши своє тіло на наругу, вона зберегла живу душу й той необхідний зв’язок з миром, що розриває «» моральний закон, щопереступив, і терза_ кров’ю, пролитої в ім’я ідеї, Розкольників. «Ненаситимое», подвижническое страждання Соні лежить, як це ні дивно, у підставі її щиросердечної гармонії
У стражданні Соні — спокута гріха, без якого не існує мир і його людина, що творить, заблудлий і потерявший дорогу до храму.В образі Соні письменник «пробує» свою улюблену ідею «Божої людини», що не утратили настільки необхідної, по Достоєвському, зв’язку з Господом, жагучого прагнення до «життя в Христі». У кожному романі письменника є герой, що нагадує іншим персонажам про гріхи мирського життя, про необхідність покаяння. У цих образах Достоєвський втілює своє подання про глибини підсвідомого життя росіянці душі. Стражданням очищається душа, «у стражданні ясніє істина» (Ф. М.
Достоєвський), через нього приходить до себе, пізнає своє високе призначення Соня.У страшному світі роману Соня — той моральний абсолют, світлий полюс, що притягає всіх
Отже, всі герої роману ведуть один з одним і насамперед з головним героєм своєрідний діалог позицій і мировоззрений. Сонина смиренна жертовність ніколи не стане позицією Раскольникова — але в цьому протистоянні закладена улюблена ідея самого автора, його фундаментальна етична й естетическая концепція що відбувається. Багатоголосся (поліфонізм) — суперечливе й протиборче — є невід’ємна властивість миру.Тепер звернемося до героя, про яке нічого ще не було сказано. Це Аркадій Іванович Свидригайлов — поміщик, що домагається Авдотьи Раскольниковой, сестри героя. Який Розкольників у цій системі відліку?
«Свидригайлов дуже цікаво представлений в оповіданні. Його не розмістити ні в позитивного, ні в негативного «полюсів» Раскольникова. Якщо відносини Соні й Порфирія з Раскольниковим — відкрита боротьба, те, на відміну від них, Аркадій Іванович увесь час провоцирующе, поблажливо схвалює його, іронічно погоджується з ним, хвалить його. Але, начебто б увесь час схвалюючи героя, своєю згодою з ним він теж приводить Раскольникова до зречення від себе — такого, якої він подобається Свидригайлову» (Жук Л. Л. Російська проза другої половини XIX століття
М. : «Освіта», 1981).Про Свидригайлове ходять дивні слухи — ми так ніколи й не довідаємося, чи правда те, що про нього говорять, або звичайні провінційні бредні. Говорять, він отруїв власну дружину, довів слугу до самогубства, розтлив дитини…
Цей душогуб, уперше зустрічаючись із героєм, заявляє йому буквально з порога: «Ми з Вами одного поля ягоди», — чим приводить Раскольникова в трепет — адже той запевняє себе, що вчинене їм самим «не злочин». Ні, переконує його Свидригайлов. Ти такий же, як і я. Свидригайлов ні в що не вірить
Життя більше не представляє для нього ні інтересу, ні змісту. У ній не залишилося нічого заборонного, нічого непізнаного: у ній не залишилося таємниці.Але ж Свидригайлов — бонвіван, людина, що живе жагуче й зі смаком, гравець і шанувальник жіночої краси. І от цей гравець і шулер, що одержує задоволення просте від самого процесу свого безбідного життя, зустрів Дуню Раскольникову — і чимсь вона потрясла його уяву: красою, гордістю, але було ще щось, від чого він «збожеволів», втратив розум, захотів кинути мир до її ніг, переробити життя
А в результаті всього цього вийшла досить брудна інтрига, про яку ми довідаємося з листа Пульхерии Олександрівни Раскольниковой. До речі кажучи, Свидригайлов був одружений, і всі гроші належали Марфі Петрівні, його дружині. А він був — улюблений і балуемий, ні в чому не знаючої відмови, але — приживав. Виходить, треба шукати якісь виходи із ситуації, що створилася.Читачеві невідомо, як це все відбулося, але в один непогожий день Марфа Петрівна вмирає
У такий спосіб Свидригайлов виявляється єдиним законним спадкоємцем солідного стану. Шлях до Дуне відкритий — і знову дівчина відмовляє йому! Свидригайлов уже не може відступити — тепер Дуня для нього сверхцель, та вершина, для скорення якої він може пожертвувати всім. Весь азарт гравця, неймовірні здатності вести інтригу — усе кинуто на те, щоб домогтися прихильності Дунечки. Але вона непохитна, і остання надія розсіюється як дим, коли Дуня, отчаявшись, стріляє у Свидригайлова, що заманили її обманом на побачення
Він побачив у цей момент її ока й у них те, у що так неможливо було повірити: він зрозумів — ніколи. Але зрозумів ще й інше чітко і ясно — у цій жінці була схована таємниця його дивного життя, тільки вона могла допомогти, тільки така дала б руку й урятувала — і руку він би прийняв
Втратившись цієї останньої можливості щось зробити зі своїм життям, Свидригайлов «їде». І його самогубство — не просто самовирок: я згрішив і тому гріх свій смертний викупаю власним життям
Він адже, ще тільки з’явившись уперше в Раскольникова, говорив, що збирається в далеку подорож. Не становить праці догадатися, що було ввиду.
Самогубство Свидригайлова — акт розпачу людини, що переконався, що в ньому немає Бога. Тому й вічність викликає тільки тугу, тому так жагуче тягне до Дуне. Свидригайлов страшний сам собі. Усе, що він зробив, якщо зробив, було йому, насмілимося сказати, легко.
Може бути, тому Достоєвський і не говорить про його душегубствах прямо — що було, чого не було; напевно, і сам Свидригайлов так відчував своє життя: змішання дивовижних фантазій і реальних учинків. От тільки тіні померлих стали бути йому останнім часом — те Петрушка із цибухом, те Марфа Петрівна нагадає, щоб годинники завів…Свидригайлов не почуває ніяких моральних перешкод. І головної раскольниковской борошна — зробив те, чого не повинен був робити, — для Свидригайлова не існує. Просто він поза мораллю. Він прагне в мир людей, шукає дорогу й, зустрівшись із Дуней, — нарешті відчув, що вступає в новий мир, перед ним відкривається дорога до нового благодатного знання
Тому так безповоротно визначив його подальшу долю її відмова.Свидригайлов, поставлений поруч із Раскольниковим, відкриває ще одну сторону філософської проблематики роману
Моральне почуття може згаснути в людині під впливом певних обставин, може похитнутися під чарівністю дивних ідей, але мораль, моральний закон від цього не зникне, не припинить свого існування, тому що він, як і зоряне небо над нами, — одне із чудес миру, онтологічна властивість людини.Різноманітні позиції, прагнучи назустріч, проте ніколи не зіллються. Вони коректують одна іншу, регулюють самосвідомість і пізнання — і в цьому їхнє головне завдання. Антитеза — моральна й світоглядна — найдавніша властивість і духовної, і матеріального життя людства. І автор не зайнятий, у відмінність, скажемо, від свого сучасника Толстого, рішенням цієї вічної проблеми. У нього немає готових рецептів, він не здатний зваблюватися. Його психологічний метод давав можливість безмежного проникнення в людину, у приховану навіть від самого героя внутрішнє життя
И цей «людина заповітний» не залишав авторові ніяких ілюзій. Відчуваючи сучасну йому російське життя як час найглибшої національної духовної кризи, Достоєвський зайнятий був не пошуками шляху: його завдання — відкрити й показати феноменологію людського духу, його борошна й перетворення. Граматичні норми. Дієслово, прикметник, займенник. Збірні й кількісні числівники, відмінювання числівників. Про це дивитеся в розділі Вища inemoion.