Твір по літературі: Фантастичні образи в романі М. А. Булгакова Майстер і маргарита Михайло Булгаков — письменник з незвичайною долею: основна частина його літературної спадщини стала відома читаючому миру тільки чверть століття через послу його смерті. При цьому останній його роман — «Майстер і Маргарита» — приніс авторові світову славу На мій погляд, своєрідність роману «Майстер і Маргарита» полягає в тім, що він жадає від читача виходу за межі звичних естетических подань і відомостей. Інакше частина художнього змісту роману залишається невидимої, а деякі його сторінки можуть здатися не більш ніж породженням дивної фантазії автора Диявол був нерідким гостем на сторінках літератури двадцятих років, його відразу «дізнавалися» читачі. Зовнішня подібність із Мефистофелем було підкреслено й ім’ям «Воланд», що зустрічається в «Фаусті» як одне з імен диявола. Десятиліття через, під час авторських читань, реакція була вже зовсім інший. Змінилося літературне й суспільне тло, поглибилася й ускладнилася роль Воланда в завершеному романі, становившемся, як усвідомлював сам автор, підсумком його драматичної долі. Слухачами володіла величезна напруга, бажання зрозуміти, «що б це значило». Необхідно помітити, що Булгаков у своєму романі досить точно описав недізнавання Воланда всіма, крім Майстра й Маргарити. Начебто передбачаючи реакцію читача, автор вустами Майстра розповів, що той пробував читати свій роман » який-кому, але його й половини не розуміють».
Перші слухачі роману — сучасники автора — були надмірно зосереджені на розгадуванні Воланда, перелякані мимовільними асоціаціями, до яких вело їхню всемогутність героя в покаранні одних і заохоченні інших персонажів роману. Для мене ж «сатанізм» Воланда очевидний так само, як і божественність Иешуа. Але адже із цього треба, що Воланд — герой негативний. Може бути, моя думка помилково, але я вважаю, що це не так. Я думаю, що людина зобов’язана знати свої недоліки, пізнати самого себе, побачити в собі негативне, що дуже важко, тому що зло здатно зникнути в самих далеких куточках підсвідомості, просто зникнути, тільки-но здавшись, і навіть мати видимість добра. І в цьому випадку зустріч із Волан-Будинок необхідний. Він «виверне» душу й «вимете» з її назовні все те, про що не підозрював. Так,» це не завжди приємно, скоріше, завжди неприємно. Це може привести людини в розпач і навіть звести з розуму, але це необхідно кожному з нас Створюючи фігуру Воланда, Булгаков опирався на устояну літературну традицію, що перемінила середньовічні подання про диявола й злих демонів, інакше сформувавши, як писав В.
М. Жирмунський, «загадковий і складний, опоетизований і фантастичний мир надприродних істот… безсмертних, але відкритих страстям і стражданням, а головне — не піддаються однозначній оцінці з погляду традиційних критеріїв добра й зла. Ці істоти виявляються таємничим образом пов’язаними з людиною: він може вступати з ними в спілкування й навіть підкоряти своїй волі, хоча б на час». Автор роману опирався на найдавніші книги, що розкривають сутність добра й зла, — Старий завіт, Талмуд і багато хто інші. Там він знайшов, очевидно, і таку функцію Воланда, що приводить у здивування сьогоднішнього навіть спокушеного читача: чому саме Воланд виконує волю Иешуа щодо долі Майстра? Але ж у Старому завіті Сатана ще не ворог Бога й людей, як у Новому завіті, а земний адміністратор божественного правосуддя, щось начебто судового виконавця. Дослідження показують, що тут, як і в древневосточной книжності, місце Сатани визначається нерідко як місце управителя миру, тобто речей земних і тимчасових, на противагу тому, хто відає вічним і духовним Отже, підбиваючи підсумок сказаному, хочу помітити, що Воланд — фантастичний персонаж. Але коли нам необхідна зустріч із ним, ми завжди знайдемо його в собі.
І він завжди підкаже, за яку справу, створена нами, ми зобов’язані нести відповідальність, щоб це зло не росло, не множилося, не перетворилося в глобальну катастрофу