Феномен Валенсю
Роками польська офіційна пропаганда вживала все мислиме, сподіваючись повернути голови «Солідарності» у положення приватної особи. Його намагалися дискредитувати, часом небезуспішно, збиваючи настільки, що дратувала влади популярність. Але опитування суспільної думки, що регулярно проводилися в 80-ие роки, незмінно підтверджували: Лех Валенсь надовго ввійшов у суспільну свідомість як першорозрядна фігура політичного життя, присутність якого на політичній сцені необхідно. Він знайшов на ній своє власне амплуа народного трибуна, обретшего значимість свого роду суспільного інституту, якому важко підшукати аналогію в упорядкованих демократіях Західної Європи. Суспільна свідомість Польщі призначило йому цю роль, а політичні актори й мас-медіа інших країн миру охоче й уміло подиграли.
Підсумок — унікальна політична кар’єра. Ті робітники, що після війни стали главами держав у Східній Європі, пройшли школу Комінтерну й своєрідну «стажування» у Москві. Антитоталітарні революції 1989-1990 років зробили героями свого першого дня інтелектуалів і професійних політиків. Феномен Валенсю був і залишається безпрецедентним
Життя Валенсю — не плавний підйом, а ряд крутих щаблів, на кожній з яких — той же, так не та людина, до того ж щораз в іншому оточенні
Корінь Валенсю — у селянському дворі, провінційній школі, профтехучилищі й заштатних сільськогосподарських ремонтних майстернях. Із села — здоров’я й міцні нерви
Звідти ж — солідність не по роках, раз і назавжди сформована самооцінка: не безіменний винтик, а сам собі хазяїн, перший хлопець на селі. Серед інших виділяється рідкісною впевненістю у власних силах і темпераментом
Навесні 1967 року Валенсь уперше потрапив у Гданьск, де став працювати на верфі. Умови роботи й життя на верфі були нелюдськими. У грудні 1970 року гданьская верф збунтувалася через чергове підвищення цін, і Валенсь безоглядно кинувся в самий вир подій. Стромовина робочого протесту понесла його в більшу політику. У грудні він плив за течією як тріска маленька людина, один з багатьох тисяч. Але виявлявся поперед демонстрацій при зустрічах з міліцією, розмовляв перед багатотисячною юрбою робітників
Далі: штурм відділення міліції в надії звільнити арештованих товаришів, розгромлений магазин, підпали. Валенсь намагається вести переговори на дві сторони. Його вибирають членом страйкового комітету, але через коротке замішання він не стає його головою
Більшість не вірила, що влада зважиться стріляти в робітників. Але вона зважилася. 44 убитих, танки на території верфей — апогей кривавої трагедії, що ні Валенсь, ні поляки ніколи не забудуться
В оповіданні про грудневі події вже проступають головні риси особистості Валенсю: непреоборимое бажання бути на чолі, переконувати людей і домагатися свого, уміння говорити з юрбою. І разом з тим зрозуміла людська слабість — мінути страху. Виявилося й небажання лізти на рожен, за яким відкривалося щось більше інстинктивне неприйняття кровопролиття, вандалізму й насильства. Поряд з азартом ватажка зберігається й щось цілком прозаїчне, буденне
Ще в 1970-м Валенсь був замічений, хоча, мабуть, не стільки робітниками, скільки адміністрацією й службою безпеки. Директор верфі намагався його підкупити, агенти припугивали. Після страйку за ним уперше увязался «хвіст», а виходячи на волю після короткої затримки, Валенсь підписав першу «лоялку» зобов’язання триматися тихіше води
До початку 1976 року герековская безвідповідальна господарська політика терпіла провал. На одних зі зборів Валенсь вибухнули. Кричачи й нервуючи, він привселюдно заявив, що народ обдурять, обіцянки залишилися невиконаними, а профспілки це сполучник манекенів. Зал зааплодував, а після зборів співробітник служби безпеки прочитали Валенсю мораль. Пізніше пішло звільнення по скороченню штатів
Його й пізніше не раз виганяли з роботи, затримували на кілька днів. А він знову виступав — тоді ще не занадто складно — проти слухняних владі профспілок. ДО 1980 року Валенсь намацав дорогу до групи опозиціонерів, що створили на противагу офіційним профспілкам інші — вільні, незалежні. На ціле десятиліття вони стали справою його життя
З’явившись уперше в групу, Валенсь відразу заявив, що там усе робиться неправильно: нема чого, мол, голодувати й псувати собі здоров’я через владу. Треба боротися за принципом «око за око». За кожний арештованого підривати гранатою будинок відділення міліції — але тільки вночі, коли там порожньо.
У відповідь він почув першу лекцію про вироблену етику мирної боротьби, сприйняв її й з тих пор послідовно дотримувався принципу ненасильства
В 1979-1980 роках польська опозиційна інтелігенція організувала «летучі університети», щоб читати робітником лекції по трудовому праву, історії й т.д. Валенсь, за свідченням очевидців, все це мало цікавило. Його темперамент пробуджувався тільки тоді, коли ставало гаряче, у відкритій боротьбі
Вона незабаром спалахнула, і Валенсь піднімається на перший щабель у своєму незвичайному сходженні
Сам Валенсь запевняє, що піднявся на цей щабель, перестрибнувши через забір
Установчий комітет незалежної профспілки вирішив 14 серпня 1980 року призвати робочі верфі до страйку, зажадавши відновити на робочому місці несправедливо звільнену й додати до жалування по тисячі злотих, тому що сильно подорожчало м’ясо. На світанку кілька молодих хлопців пронесли через прохідну заздалегідь приготовлені плакати й листівки. Валенсь, що уже чотири роки не працював на верфі, охорона не пропустила б, тому він зайшов у пустельний провулок і звідти зробив свій легендарним стрибок, що став у наслідку. На той час його друзі вже зібрали більшу юрбу незадоволених. Валенсь вліз на вантажівку й звернувся до них із промовою. Через 18 днів, коли страйк скінчився перемогою — підписанням історичної угоди робітників з урядом, його ім’я вже знала не тільки вся Польща, але й увесь світ
Над феноменом Валенсю ламали голову вже багато хто. Перша відгадка — у його мовленні. Яке приголомшуюче враження вона робила на слухачів, пам’ятають усе. Імовірно, саме мовлення Валенсю змусила докерів відразу ж визнати в ньому свого; в особу-те його вже мало хто пам’ятав. Захриплим голосом він кидав — 4 у юрбу різкі слова, говорив просто, зрозуміло, у справі, без тіні ораторського кокетства або бажання зачарувати. Після гладких, порожніх мовлень начальства його слова робили ефект електричного шоку
Відмова від двозначності слів, від наскрізь брехливих формул, від набивших оскому вбогих словесних кліше відкрив шлях у більшу політику не одному Валенсю
Але, зрозуміло, було ще щось більше важливе, чим мова. Про Валенсь говорили «маленький капрал», натякаючи разом на його армійський чин і на прізвисько Наполеона. Називали «маленьким лицарем». «Маленький» не ставилося до росту — у це слово вкладали теплоту, прихильність, почуття близькості. Свій, не з начальників, потерпілий від влади, Валенсь викликав довіру в рядового полякові
И ще одна відгадка небувалої популярності — у релігійності. Валенсь о п’ятій годині пополудні щодня, коштуючи на колінах, истово молився разом з тисячами корабелов. Це надзвичайно імпонувало мільйонам поляків
Найтонший спостерігач, великий польський режисер Анджей Вайда, що шукав на що застрайкувала гданьской верфі матеріал для свого «Людини із заліза», звернув увагу на важливий для розуміння феномена Валенсю нюанс: Лех не був продуктом тої особливої пролетарської культури, в існуванні якої поляків наполегливо запевняла тоталітарна пропаганда. Гданьский проводир виріс із польської національної культури і її традицій, із глибоко польського напрямку думки. Це різко розсовувало потенційні рамки його впливу й пояснювало, чому він згодом з вождя робітника перетворився у вождя народного й отчого поляки готові були без усяких застережень розгорнути перед ним двері в національний пантеон
Поляки виголодалися по простих, однозначних почуттях повазі, любові, відданості, вірності: їм подобався гумор Валенсю й те, що він був батьком великого сімейства. Вони підсвідомо чекали вождя, що персоніфікував би їхні ідеали, і тому охоче побачили у Валенсеві власні думки й мрії, побачили в ньому своє відбиття — ледве поліпшене, але не настільки, щоб він перестав бути своїм
Валенсь зумів стати народним трибуном завдяки феноменальній здатності почувати подих юрби, уловлювати всі вихідні від її флюїди. Постійно общавшийся з ним в 1980-1981 роках гданьский воєвода помітив: Валенсь інстинктивно пручався всякої институционализации руху, усякої бюрократії, немов побоюючись, що все це відокремить його від людей. Після кожної серії переговорів і кабінетних зустрічей він явно шукав ковтка свіжого повітря в зустрічах столпой.
Валенсь того років гостро мав потребу в довірі й підтримці свого соціального середовища. Він міг говорити тільки від імені тих, кого представляв. Не раз, виробивши якусь усну угоду з урядовою стороною, він піднімався на трибуну й вимовляв щось зовсім несподіване. Номенклатурні політики не раз обвинувачували його в непослідовності, міні поглядів, навіть у віроломстві. Говорили про те, що він з ходу міняє напрямок своїх виступів, бачачи по очах людей, чого вони від нього чекають. Часом це було, однак, результатом нестабільності політичної концепції руху, у якому був присутній сильний елемент ірраціональності
Валенсь був невідривною частиною цього руху, не тільки його вождем, але й сином. Сложнейшими політичними ситуаціями він опановував не за допомогою холодного аналізу, а інтуїтивно.
Угадував, чого чекає від нього юрба. Діяв гнучко, часом петляв, як лисиця, постійно балансував, але найчастіше не випускав з очей мети, якої хотів домогтися. Правда в критичні моменти міг повернути на 180 градусів, прийнявши точку зору інших
Соратники по боротьбі того років малюють вигляд людини, у якому інстинкт переважує інтелект. Валенсь показав себе лідером, що приймає тверді рішення й завдяки сильній волі здатний нав’язати їх потім іншим. Швидкість реакції, відсутність коливань, спрага блиснути успіхом минулого самими характерними його рисами. Яскравіше всього він проявляв себе в мінути кульмінації, самі важкі, напружені й емоційні моменти. У періоди ж позиційної, млявої боротьби розслаблювався й блякнув, тому що не був сильний як організатор
Тільки в кривому дзеркалі неприхованого недоброжелательства офіційної пропаганди 1980-1989 років Валенсь міг стати екстремістом. На ділі ж йому скоріше були властиві почуття міри, тверезість і реалізм, що відповідали настроям народу, що протестував проти зловживань, але не ніщчого, що вимагав, надприродного й, у всякому разі, що не жаждали крові комуністів. Соціальний інстинкт лідера першого в Східній Європі незалежної профспілки, політичне чуття змінювали його до пошуку компромісу, до маневру, особливо коли він розумів, що натрапив на глуху стіну
Однак прагматизм не у всіх випадках був достоїнством робочого лідера. Іноді він обертався й очевидним недоліком. Валенсю, наприклад, було не потрібно пояснювати, як важливо в умовах економічної кризи й зростаючої дорожнечі домогтися підвищення заробітків, і він боровся за це. І тому тодішні збільшення назвали «валенсувками» і пам’ятають про їх і понині. Але він зовсім не розбирався в макроекономіці, більше того, проявляв до неї зневага
Він прийшов у більшу політику зненацька, був самоучкою, не підготовленим до рішення загальнонаціональних проблем
Можна вважати, що в 1980-1982 роках остаточно зложилися основні риси особистості Леха Валенсю. У перші 500 днів «Солідарності» він виявився перед розвилкою: залишитися вірним своєї колишньої робочої моралі або піти з головою в політику. «Маленький капрал» без коливань вибрав можливість впливати на хід історії. Його гданьские друзі після звільнення з табору повернулися на колишній шлях, порахувавши Валенсь зрадником. По своєму новому шляху Валенсь пішов у новому оточенні, серед подібних йому лідерів — політиків з «Солідарності» і нових радників-інтелектуалів. Як і в 1980 році, відбулася «зміна варти».
У другій половині 1981 року в Польщі почав наростати економічний і політичний хаос. В «Солідарності» панував розбрід, її голова втрачав контроль над вольницею регіонів, а натиск Москви підсилювався. Валенсь явно передчував неминучість конфронтації, крім того, логіка боротьби за першість у профцентрі змушувала його займати більше тверду позицію, чим конкуренти. Його слова про майбутнє зіткнення, вимовлені на зустрічі Президії Загальпольської координаційної комісії з керівниками регіонів (3 грудня) , були хльосткими, але такі мовлення чулися в «Солідарності» час від часу. Звичайно влади на них особливо гостро не реагували. На цей же раз пропаганда подала виступ Валенсю як заклик до державного перевороту. Почалася артпідготовка до введення воєнного стану
Валенсь довідався про це незадовго до того, як воно стало фактом, що свершились, але відмовився зникнути. Він уважав, що краще буде, якщо його «візьмуть» у колі сім’ї. Повернувшись додому, її глава попросту ліг спати. Очевидно, він догадувався, що в 1981 році генерал В. Ярузельский буде вживати заходів проти голови десятимиллионного профспілки, надягши білі рукавички
Його дійсно помістили окремо від інших, в особняку, де колись нудився під домашнім арештом опальний Гомулка. Пізніше перевели в урядовий мисливський будиночок в Алармове, відрізаний від миру глухим лісом
Валенсь витримав випробування самітністю, не здався, не відрікся від «Солідарності», не погодився в обмін на волю спуститися зі своєї «щабля».
Коли вийшов на волю, витримав і двозначність свого положення колишнього голови забороненого масового руху. Витримав і саме, напевно, важке для людини його типу: випробування тишею навколо його ім’я
Поступово «Солідарність відроджувалася — усе ще в підпілля. Створювалися друкарні, виходили тисячі назв газет, листівок, книг. Виник особливий мир зі своєю етикою й стилем життя «конспира». Пропаганда, починаючи з 1985 року, упирала на те, що «Солідарність» підгодовується Заходом. Про те, що гроші надходять від інших профспілок помовчували
Частина поляків повірила, опитування суспільної думки показували, що популярність колишнього голови «Солідарності» упала так рекордно низького рівня. Однак молодь зберігала йому вірність, і Валенсь вичікував своєї години
Інтерлюдія тривала до 1988 року, коли Польщу знову затопили дві хвилі робочих безладь. Господарські реформи уряду Месснера явно не вдалися, економіка знову покотилася під укіс. Крива ж популярності Валенсю зметнулася нагору. У січні 1989 року «Солідарність» була знову легалізована. Її голова вперше з’явився на телеекранах у словесній дуелі з головою офіційних профспілок і членом ЦК ПОРП Медовичем. Валенсь був нездоровий
Радники, що добре знали вдачі телебачення й не без підстав опасавшиеся маніпуляцій відеоматеріалом, радили не їздити у Варшаву. Але Валенсь зважився, зібрався в кулака, «виклався» і показав, на що здатно. За 42 мінути він перетворився в самого популярного політика Польщі, відвоювавши все, що втратив за вісім літ
Потім події розвивалися в прискореному темпі: переговори за «круглим столом» закінчилися угодою про проведення парламентських виборів. 4 червня «Солідарність» здобула нечувану перемогу: її кандидати пройшли на ура. Щоб виборець ненароком не переплутав, кандидати фотографувалися поруч із Валенсем — те служив фірмовим знаком, гарантією політичної якості. «Солідарність» бере в сенаті 99 голосів з 100.7 серпня блискавичним, не погодженим навіть із найближчими радниками маневром Валенсь вириває зі стана ПОРП її політичних союзників, пропонуючи двом партіям сформувати разом з «Солідарністю» коаліційний уряд. 12 вересня Польща одержує першого за чотири десятиліття прем’єра-некомуніста — Т. Мазовецкого.
На початку осіни 1989 року друзі Валенсю, передбачаючи, що він не удовольствуется постом голови тепер уже двохмільйонної профспілки, запропонували йому пост прем’єра. Валенсь, однак, бачив тоді речі в іншому світлі: він помилково думав, що ні парламент, ні майбутній прем’єр від «Солідарності» взагалі не будуть найважливішими в політику. І помилився, тому що політичні рішення приймаються людьми, що володіють повноваженнями
Погоджуючись сформувати уряд, Мазовецкий без натяків заявив Валенсю, що не має наміру виступати в ролі маріонетки. До створення свого кабінету він підійшов як до справи авторському, відмовляючись випливати чиїм би те не було побажанням і рекомендаціям
Як свого роду гарант інтересів СРСР і Варшавського договору в Польщі був створений пост президента, покликаний контролювати, насамперед, силові міністерства. Він виник, ставши результатом змушеного компромісу між владою й «Солідарністю». Цей пост створювався не під Валенсь, а під першого секретаря ПОРП Ярузельского.
Трохи пізніше, за свідченням ще одного відомого діяча «Солідарності» Малаховского, варшавські політики намагалися вмовити свого голови, що руху настав час взяти на себе всю повноту відповідальності за долі Польщі, а йому треба висувати свою кандидатуру на пост президента. На той час, коли це стало очевидним, Бельведерский палац був уже зайнятий Ярузельским, а крісло прем’єра — Мазовецким.
У важкі для «Солідарності» часи, після 13 грудня 1981 р., Валенсь був чимсь начебто символічної фігури на носі корабля. На нього були спрямовані погляди всіх його колишніх соратників, на нього працював весь інтелектуальний потенціал опозиції — розбрати на час відійшли на другий план. Більше того, прямо або побічно на Валенсь працював і Захід: у Гданьск наносили візити М. Тетчер і Дж. Буш. Валенсь тріумфально зустрічав Париж. Нобелівська премія миру, мовлення в американському конгресі — все це не тільки створювало імідж Валенсю, але й впливало на нього самооцінку
На початку 1990 р. він потягнувся за владою. Бажаючих посприяти виявилися предосить: заслужені діячі «Солідарності», чому-або залишилися не в справ, і новачки самої різної орієнтації. Згуртувавшись, вони створили нову політичну партію «Угода центристських сил», головною метою якої спочатку стало оселити Валенсь Вбельведер.
У лютому 1990 року відбувся останній з’їзд правлячої раніше Польської об’єднаної робочої партії. На ньому було ухвалене рішення про саморозпуск партії
Із психологічної точки зору, убедительнее всього пояснив дії Валенсю, мабуть, його колишній прес-секретар Я. Курський: «Валенсь має потребу в супротивнику. Коли він його перемагає, йому, щоб жити, потрібно знайти наступного. Тому з — 10 моменту розпуску ПОРП, природного ворога «Солідарності», супротивником номер один стає Мазовецкий. » Вирішивши вступити в боротьбу за владу, Валенсь стає також агресивним до осіб, про які дотепер виражався стримано… Кінчається особливе відношення до генерала Ярузельскому.
Валенсь, дотепер делікатний у висловленнях на тему СРСР, уже не вибирає слів… Він відштовхує від себе майже всіх колишніх радників. Протягом декількох місяців створює собі легіон супротивників…
Особою ролі Валенсю в суспільному житті, його величезного авторитету ніхто зі столичних діячів «Солідарності» не заперечував. Ці кола розуміли, що згодом пост глави держави повинен перейти в руки лідера їхнього руху. Думки розходилися тільки в тім, коли це повинне відбутися. Впливова група польських інтелектуалів уважала оптимальним строком для президентських виборів весну 1991 року, оскільки саме до цього часу неминуче очікувалося серйозне посилення соціальної напруженості, викликаної переходом до ринкової економіки. Експерти сподівалися саме тоді пустити в хід такий вагомий козир, як особистий авторитет Валенсю, щоб уникнути суспільних потрясінь на шляху реформ. Валенсь розсудив інакше. Його турбувало, що прем’єр-міністр на очах виростав у ключову фігуру польської політичної сцени, а його власні акції падали
У травні 1990 року він почав президентську виборчу кампанію. У її підсумку й Валенсь, і Мазовецкий одержали важкі удари, але ближче до істини й цих разу виявився голова «Солідарності», хоча й він не повною мірою уявляв собі щире положення речей
Вибори показали: у Польщі відбувалося щось небезпечне: чверть дорослого населення країни шукала втечі з тяжкого будня в мир швидкого, не потребуючої напруги сил » хеппи-енда». Без малого чотири мільйони поляків проголосували й не за Валенсь, і не за Мазовецкого, а за Тиминьского — людини нізвідки, з неясним минулим, що без зазору совісті обіцяв своїм землякам рай над Віслою. Як і в 1980 році, поляки знову в лічені дні створили легенду. У випадку перемоги на виборах Тиминьского Польщі загрожувала перспектива стати — 11 посміховищем для всього миру, втратити які б те не були шанси на західні кредити. Всі сили, включаючи могутність костьолу, були кинуті на підтримку Валенсю. Він виграв, але не тому, що був поза всякою конкуренцією, а тому, що частина виборців не бачила гідної альтернативи
Ставши президентом, Л. Валенсь перестає бути робочим трибуном. Він піднявся на вищий щабель влади
На базі розпущеної ПОРП в 1990 році була утворена партія Соціал-демократії Республіки Польщі, лідером якої був вибраний Кваснєвський — колишній міністр із питань молоді, пізніше член президії кабінету міністрів, керівник Польського олімпійського комітету. Валенсь тоді із сарказмом пророкував, що ця партія не проіснує й трьох місяців
Отож всупереч всім твердженням, в 1993 році СДРП, що утворить разом з рядом організацій лівої орієнтації найбільшу парламентську фракцію — Сполучник демократичних лівих сил, здобула переконливу перемогу на виборах всейм.
И от наступив 1995 рік. У листопаді в Польщі відбулися вибори президента
Скоріше мимоволі, чим навмисне, але за роки у влади Валенсь розколов єдиний колись табір «Солідарності», рассорил її лідерів, послабив їх. Тепер він сміло міг брати на себе роль єдиного гідного лідера правого крила
До офіційного вступу Валенсю в передвиборну боротьбу (а він відкладав це до останнього) якісь надії подавала голова Нацбанку Гронкевич-Вальц. У травні 1995 року вона набирала на 50 відсотків більше прихильників, чим глава держави. Валенсь швидко отямився й поставив недосвідчену банкиршу на місце, буквально затерроризировав її відверто сексистскими наїздами. У своєму таборі у Валенсю були відсутні гідні конкуренти, головним же супротивником став лідер СДЛС Кваснєвський
Травневі опитування давали наступну картину: кваснєвський 24%, Валенсь — 10%. Розрив в 2,5 рази, солідний. Але фінішний ривок Валенсю був просто феноменальним. 5 листопада, у першому турі виборів, лідери Кваснєвський і Валенсь набрали відповідно 35 і 33 відсотка. Зміцнення Валенсю разюче.
Звичайна популістська практика — зброя обоюдогостре, 12 граюче на руку й владі (а на їхній стороні тут і облагодетельствование стражденних за казенний рахунок) і опозиції
Спостерігачі відзначають наступні фактори, які були використані Валенсем у цій передвиборній кампанії: 1. «Синдром антикомунізму». У Леха героїчне минуле підриву комуни, найсильніший позитивний імідж борця, героя, переможця польського більшовизму. І от через сім років після падіння режиму раптом з’ясовується, що комуністичні коріння залишилися, червоні піднімають голову, (Кваснєвський ніколи не соромився й не відрікався від свого членства в ПОРП) так що там, практично захопили владу. Парламент, уряд — усе під ними
Єдина світла пляма, що залишається «вогнище опору» — інститут президентства на чолі з Валенсем. А що буде, якщо комуністи візьмуть і його?
Це погляд із дзвіниці ультраправих. Чи дала тактика штучного поділу суспільства на «своїх» і «чужих», істинно білий і рожевий^-рожевих-рожеві-червоно-рожевих бажаний результат, точно сказати не можна. Демагогія, порожня балаканина, «героїчна» риторика неабияк набридла полякам. Так що цей маневр Валенсю явно додав голосів і Кваснєвському. До того ж молоді виборці, що не застали принадностей промосковського режиму, на це вуж явно не купилися
2. Наступним фактором стало, як уже говорилося, відсутність скільки-небудь рівних конкурентів Кваснєвському в рядах правої сторони крім самого Валенсю. Це, безумовно, додало Валенсю голосу тих людей, які вірні правим, але при існуванні іншого гідного кандидата зволіли б його Валенсю
3. Костьол. Святі батьки призивали голосувати за кандидатури «щирих католиків», а потім уже відкрито за Валенсь, для якого публічна меса своя вода, і який на лацкані завжди носить значок Діви
Але й отут явна симпатія церкви мала свій контреффект, відіпхнувши від Валенсю помірних
4. Голосу протесту. Багато хто голосували не «за Валенсь», а «проти Кваснєвського», «антихриста» і комуніста. 5. Пенсіонери. Польські старі, здебільшого, не страждають ностальгією по «рожевим» днях, порожнім полицям. Валенсь активізував цю соціальну категорію. За місяць до виборів він накладає вето на закон про пенсії, підготовлений урядом і прийнятий парламентом. Лех за такий варіант, що буде вигідний людям похилого віку за певних умов. Чи здійсняться такі чи умови ні — невідомо, але Валенсь убиває двох зайців: представляє себе гарним і показує як би антинародності правлячої лівої коаліції
Слід зазначити, що Валенсь і його прихильники до кінця були впевнені в перемозі й взагалі не допускали думки про поразку. Для них підсумки виборів стали громом серед ясного неба
Валенсь програв. 19 листопада 1995 року на виборах президента країни за кандидатуру лідера лівих сил Олександра Кваснєвського проголосувало більшість поляків. За офіційним даними, він одержав 51,72 відсотка голосів. За нинішнього главу держави голосувало 48,28 відсотка виборців
При 40-мільйонному населенні 3,5% різниці, що вирішила справа, — це всього-те голосу 600 тисяч виборців. Будь-який дріб’язок міг зіграти свою роль, дати перевагу Кваснєвському або Валенсю
Слід зазначити, що у виборах взяло участь чи не 70 відсотків громадян, що мають право голосу. Це найвищий показник після 1989 року, коли припинила існування Польська Народна Республіка
На наступний же день після підрахунку голосів Верховний суд виявився завалений звичайними в таких випадках скаргами: комусь не дали проголосувати, хтось потім передумав… Але є й унікальності властивій тільки цій президентській гонці. Штаб нинішнього президента обвинуватив Кваснєвського в тім, що той порушив закон про вибори особливо цинічним способом
Олександр говорив: хіба може по-справжньому, солідно представляти Польщу в Європі й світі неписьменний роботяга. А от він сам, Кваснєвський, щодо цього сама досконалість: вище утворення та інше. Його постери буквально випромінювали цю думку: гідна особа гідної Польщі. І от виявилося, що вищого-те утворення у Кваснєвського й немає. Він дійсно закінчив коледж, але не написав необхідної наукової праці й диплома не має. Валенсисти не без підстав думають, що багато поляків попалися саме на «вище утворення» лідера лівих. З’ясуйся підробку раніше, і результати могли бути іншими
Є й інші претензії. Одна із загальнонаціональних газет опублікувала рейтинг кандидатів у ті 36 годин до відкриття виборчих дільниць, коли за законом усяка агітація заборонена. Натурально до самої публікації Кваснєвський не має відносини, але якщо підготовлений спецами рейтинг перевищує валенсовский, це може підштовхнути публіку віддати голосу саме йому. Саме серйозне обвинувачення, втім, в іншому. Оточення Валенсю має інформацію, що в ряді місць виборцям вручалися вже заповнені бюлетені, вони ж потім нелегально підкладалися в урни. У випадку підтвердження цих даних і якщо суд вирішить, що локальне підтасування могло вплинути на підсумки загальпольського підрахунку…
За польськими законами, оскарження виборів можна було зробити до 23 листопада. Суд повинен винести рішення протягом 20 днів
Крім штабу виборчої кампанії Валенси, що програв, рішення звернутися у вищу судову інстанцію з вимогою оголосити вибори недійсними прийняла також всепольська комісія профспілки «Солідарність».
И хоча переможці кампанії по виборам не загрожують нікому ніякими «читаннями», а, навпаки, виражають зацікавленість у тім, щоб представники опозиції брали активну участь у політичному житті країни, три «президентських» міністри подали у відставку. Це керівник МВС, міністр національної оборони й глава зовнішньополітичного відомства
За законом колишній президент зберігає за собою довічно титул, особисту охорону, службову автомашину із шофером, урядову лікарню, який може користуватися і його сім’я. Що стосується президентської пенсії, то вона була скасована першим урядом «Солідарності». Тому Валенсь, якому зараз 52 року, може розраховувати лише на виплату протягом трьох місяців президентської платні, а потім йому треба буде шукати роботу
Питання зараз полягає й у тім, чи не будуть праві, щоб відомстити за поразку намагатися дестабілізувати політичну ситуацію, сприяти росту соціальної напруженості або вони знайдуть у собі мужність і погодяться з волевиявленням народу
У такий важкій для нього ситуації Валенсь залишився вірний собі, тому агресивному, антикомуністичному курсу, на якому він будував свою передвиборну боротьбу. Він відіпхнув протягнену йому Кваснєвським руку й дав зрозуміти, що не тільки не буде співробітничати ні з новим президентом, ні з урядом, а, навпаки, займеться об’єднанням правих сил, щоб розгромити лівих. Валенсь уже встиг заявити журналістам, начебто він під час виборчої кампанії «одержав ляпаси від кількох людей, які їм поверне відповідно до Старого завіту, але, так, що в них щелепи відваляться».
Валенсь програв. Але як, знову піднявшись із нуля підтримки до половини електорату. Можливо, у нього ще вистачить сил, енергії й авторитету, щоб удержати що почала скачуватися свою політичну зірку, щоб не дати вмерти феномену Валенсю