Перші слова поета, коли він довідався, що його рана смертельна, були: «Мені треба упорядкувати мій будинок». За словами літературознавця В. Що Не Пам’ятає, «Будинок для Пушкіна — цінність найважливіша, битийственная, символ єдиного, цілісного, великого буття
Протягом років Будинок з’являвся в Пушкіна в різних обликах і масштабах»: у ліцеї — це «келія» молодого вільнодумця, у зрілі роки — вогнище, сім’я, і наприкінці життєвого шляху будинок мислиться як Батьківщина, нації, народ, історія. Пошук опори «самостоянья людини», ідея домобудівництва — найважливішої складової пушкінської філософської лірики. Проблеми мети й сенсу життя, співвіднесення буття й особистості, самопізнання, місця людини у світі, відносин з Богом і природою — центральні питання всієї російської літератури. Їх називають «вічними питаннями», тому що не можна знайти на них однозначної відповіді, вони завжди хвилювали й будуть хвилювати людей. І це стан безсмертя людства, тому що вічне життя духу — у цій незаспокоєності, у цій нескінченній спразі самопізнання
Пушкін дивно повноцінно прожив всі вікові періоди, глибоко відчув і чудово відбив у своїй поезії всі людські стани: від ранньої юності до повного, гармонічного розквіту всіх щиросердечних, інтелектуальних і творчих сил дорослої людини. По суті, Пушкінська творчість — відбиття духовного шляху Людини з усіма зльотами й падіннями, з оманами, самообманом — і їхнім подоланням, з вічним прагненням до самопізнання й пізнання миру.Так, юність не може не довідатися себе в епікурействі ранньої пушкінської лірики: жити треба вдень сьогоднішнім, прагнучи можливо більш повно вичерпати всі радості, які він нам несе — тому що хто знає, що буде завтра?!
Ліцей — веселий, щасливий Будинок, де сам поет і його друзі — веселі молоді ледарі, що неухильно випливають завіту епикура: «Насолоджуйся зараз!». Упоительное відчуття своєї молодості, сили, здоров’я й бажання сповна насолодитися ними тріумфують у кожному рядку вірша 1814 року «Бенкетуючі студенти»: Друзі! досужний година настала;Все тихо, усе в спокої;Скоріше скатертина й келих!
Сюди, вино златое!Сичи, шампанське, у склі.Друзі! почто ж з Кантомсенека, Тацит на столі,Фольянт над фоліантом?
Під стіл холодних мудреців,Ми полем опануємо;Під стіл учених дурнів!Без них ми пити вміємо. Із всіх філософів бенкетуючі студенти вибирають епикура, їм близька його думка про те, що життя коштовне, лише поки ми молоді. Чудово сформульовано кредо того років у посланні «Кривцову» (1817 рік); Не лякай нас, милий друг,Труни близьким новосіллям:Право, нам таким бездельемзаниматься ніколи.Нехай остилой життя чашутянет повільно іншої;Ми ж втратимо юність нашувместе з життям дорогою. Так ставиться знак рівності між юністю й життям. І все-таки ліцеїсти не далекі високому й вічному
Згадаємо вірш 1815 року «Городок», де молодий Пушкін віддає данина «холодним мудрецям», говорить про коло свого читання, про природу, про дружбу, про любов. В 1820 році у вірші «Мені вас не жаль, року весни моєї…» Пушкін підведе підсумкову рису, по-новому осмислить минулу пору ранньої юності — і попрощається з нею. Усе, що становило сенс життя дотепер — веселощі, любов, бенкети, — втратило в його очах свою цінність, залишено без жалю. Але де ж ви, мінути умиленья,Младих надій, серцевої тиші?
Де колишній жар і сльози вдохновенья?..Прийдіть знову, року моєї весни! Жаль не часу, витраченого бездумно, але самої бездумності, уже неможливого
Така ціна досвіду. Блаженний, хто змолоду був молодий, Блаженний, хто вчасно дозрів… — скаже Пушкін в «Євгенію Онєгіні», тому що людина, сповна насладившийся молодістю, що взяла від її всі, розвивається повноцінно, гармонійно. Як вибрати правильний варіант слововживання? Словник часто використовуваних паронимических пара, тлумачення словосполучень — у розділі