Філософська лірика Н. Заболоцкого (рецензія)
Микола Олексійович Заболоцкий належить до першого покоління російських письменників, які вступили в літературу вже після революції. Всі його життя — це подвиг заради поезії. Коли заходить розмова про поетичну майстерність, завжди згадують Заболоцкого. Але головна якість і достоїнство його поезії — все-таки її философичность.
Уже перша книга його віршів «Стовпці» мала шумний успіх наприкінці 20-х років. Поезія Заболоцкого яскраво виділялася серед різних поетичних напрямків завдяки філософській глибині. Наприклад, про смерть поети найчастіше писали як про символ, просто називали цей затертий образ, і все. Заболоцкий неординарно підійшов до цього образа у вірші «Спокуса»:
Смерть приходить до людини,
Говорить йому: «Хазяїн,
Ти походиш на каліку,
Комахами кусаємо.
Кинь життя, іди за мною…
Як бачимо, образ смерті в Заболоцкого являє собою якась істота, що намагається утішити людини, затюканного життям. Вона є йому не перстом долі або логічним кінцем земного існування, а як би підоспілої вчасно підмогою. Далі в цьому чудовому вірші поет показує, що герой внутрішньо намагається пручатися. Він упевнений, що без нього багато втратить наука, комусь буде хліб забирати й т.д. Смерть і на це з філософською глибиною дає йому відповідь:
Не сумуй, що буде яма,
Що з тобою вмре наука:
Поле випахається саме,
Жито підніметься без плуга…
Смерть говорить людині, що з його відходом рівно нічого не зміниться на землі. Інші люди будуть рухати науку, сіяти й забирати хліб. Але людина не вірить смерті й починає робити гіркі вчинки, вступає зі смертю в торги:
Дай мені малу відстрочку,
Відпустки мене, а там
Я єдину дочку
За роботи тобі віддам
Із цього моменту смерть перестає співчувати людині. Вона забирає в нього дочка. Закінчується вірш тим, що людству повинні бути ще довгий шлях до щирого розуміння життя й смерті. А зараз людство цікавлять, хвилюють і утішають зовсім інші цінності:
Мужики по будинках сплять,
У них багато є кошеняти.
А в кожного кота
Були червоні ворота.
Шубки синеньки в них,
Усе в чобітках золотих,
Усе в чобітках золотих,
Дуже, дуже дорогих…
От нагорода людині, що він заслужив, відкупившись від смерті життям своєї дочки
Глобальні проблеми присутні майже у всіх віршах Заболоцкого. Він безстрашно заперечує вплив знаків Зодіаку на людське життя й характер у вірші «Мерхнуть знаки Зодіаку»:
Мерхнуть знаки Зодіаку
Над просторами полив.
Сплять тварини Собака,
Дрімає птах Горобець,
Толстозадие русалки
Летять прямо в небо…
Тут з явною іронією поет пожвавлює знаки Зодіаку в небі й одночасно як би переносить безжиттєві символи на землю й дарує їм щастя живої долі в образі собаки й кішки. Але поет продовжує ерничать: він перераховує масу земних «зодиаков», яких на небі ні, тобто земля богаче й таємничіше цієї холодної схеми. Виходить, живе повинне більше впливати на безжиттєве, а не навпаки. Поет як би говорить людині: не терзайся, ти сам вільний розпоряджатися своєю долею:
Стукалка тук-тук-тук,
Сплять тварини Павук,
Спить Корови, Муха спить,
Над землею місяць висить.
Над землею більша плошка
Перекинутої води.
Спить рослина Картопля.
Засип скоріше й ти!
Отже, ми бачимо, що в основі його філософії лежить подання про світобудову як про єдине ціле, у якому ніщо ні над чим не піднімається. Своєю ідеєю Заболоцкий прагне об’єднати безжиттєві й живі форми матерії
Доля поета-філософа була гіркою. Він був репресований в 1938 році й надовго відірваний від літератури. Але в Росії завжди залишалися чесні люди, які цінували його поезію. Наприклад, К. И. Чуковський писав: «Декому з нинішніх ці мої рядки здадуться необачною й грубою помилкою, але я відповідаю за них всім своїм сімдесятирічним читацьким досвідом». Так Чуковський підкріпив свою думку про Заболоцком, що він виразив у трьох словах — справді великої співає.