Філософська лірика Н. Заболоцкого (рецензія) Заболоцкий Н. А

Філософська лірика Н. Заболоцкого (рецензія)
Микола Олексійович Заболоцкий належить до першого покоління російських письменників, які вступили в літературу вже після революції. Всі його життя - це подвиг заради поезії. Коли заходить розмова про поетичну майстерність, завжди згадують Заболоцкого. Але головна якість і достоїнство його поезії - все-таки її философичность.

Уже перша книга його віршів "Стовпці" мала шумний успіх наприкінці 20-х років. Поезія Заболоцкого яскраво виділялася серед різних поетичних напрямків завдяки філософській глибині. Наприклад, про смерть поети найчастіше писали як про символ, просто називали цей затертий образ, і все. Заболоцкий неординарно підійшов до цього образа у вірші "Спокуса":

Смерть приходить до людини,

Говорить йому: "Хазяїн,

Ти походиш на каліку,

Комахами кусаємо.

Кинь життя, іди за мною...

Як бачимо, образ смерті в Заболоцкого являє собою якась істота, що намагається утішити людини, затюканного життям. Вона є йому не перстом долі або логічним кінцем земного існування, а як би підоспілої вчасно підмогою. Далі в цьому чудовому вірші поет показує, що герой внутрішньо намагається пручатися. Він упевнений, що без нього багато втратить наука, комусь буде хліб забирати й т.д. Смерть і на це з філософською глибиною дає йому відповідь:

Не сумуй, що буде яма,

Що з тобою вмре наука:

Поле випахається саме,

Жито підніметься без плуга...

Смерть говорить людині, що з його відходом рівно нічого не зміниться на землі. Інші люди будуть рухати науку, сіяти й забирати хліб. Але людина не вірить смерті й починає робити гіркі вчинки, вступає зі смертю в торги:

Дай мені малу відстрочку,

Відпустки мене, а там

Я єдину дочку

За роботи тобі віддам

Із цього моменту смерть перестає співчувати людині. Вона забирає в нього дочка. Закінчується вірш тим, що людству повинні бути ще довгий шлях до щирого розуміння життя й смерті. А зараз людство цікавлять, хвилюють і утішають зовсім інші цінності:

Мужики по будинках сплять,

У них багато є кошеняти.

А в кожного кота

Були червоні ворота.

Шубки синеньки в них,

Усе в чобітках золотих,

Усе в чобітках золотих,

Дуже, дуже дорогих...

От нагорода людині, що він заслужив, відкупившись від смерті життям своєї дочки

Глобальні проблеми присутні майже у всіх віршах Заболоцкого. Він безстрашно заперечує вплив знаків Зодіаку на людське життя й характер у вірші "Мерхнуть знаки Зодіаку":

Мерхнуть знаки Зодіаку

Над просторами полив.

Сплять тварини Собака,

Дрімає птах Горобець,

Толстозадие русалки

Летять прямо в небо...

Тут з явною іронією поет пожвавлює знаки Зодіаку в небі й одночасно як би переносить безжиттєві символи на землю й дарує їм щастя живої долі в образі собаки й кішки. Але поет продовжує ерничать: він перераховує масу земних "зодиаков", яких на небі ні, тобто земля богаче й таємничіше цієї холодної схеми. Виходить, живе повинне більше впливати на безжиттєве, а не навпаки. Поет як би говорить людині: не терзайся, ти сам вільний розпоряджатися своєю долею:

Стукалка тук-тук-тук,

Сплять тварини Павук,

Спить Корови, Муха спить,

Над землею місяць висить.

Над землею більша плошка

Перекинутої води.

Спить рослина Картопля.

Засип скоріше й ти!

Отже, ми бачимо, що в основі його філософії лежить подання про світобудову як про єдине ціле, у якому ніщо ні над чим не піднімається. Своєю ідеєю Заболоцкий прагне об'єднати безжиттєві й живі форми матерії

Доля поета-філософа була гіркою. Він був репресований в 1938 році й надовго відірваний від літератури. Але в Росії завжди залишалися чесні люди, які цінували його поезію. Наприклад, К. И. Чуковський писав: "Декому з нинішніх ці мої рядки здадуться необачною й грубою помилкою, але я відповідаю за них всім своїм сімдесятирічним читацьким досвідом". Так Чуковський підкріпив свою думку про Заболоцком, що він виразив у трьох словах - справді великої співає.


Загрузка...