Твір по літературі: Фольклорна основа п’єси А. Н. Островського «Снігурка» «Снігурка» написана Островським за мотивами й матерією,. усної народної творчості. Драматург дає п’єсі подзаголо ^ «Весняна казка» і пояснює: «Дія відбувається в Стп берендеїв у доісторичні часи». У п’єсі, як у казці ряду з людьми діють Весна-Червона, дід-мороз, Лісовик, еда леница, сама героїня — Снігурка, дочка Мороза й Весни. І в ж Країна берендеїв — не зовсім казкове місце.
Усе, що проис ходить в «весняній казці» Островського,- це рання пора життя російського народу, пам’ять про яку він зберігає в переказах і піснях, що уцелели від сивої старовини. Саме ім’я «Берендей» Островський не видумав: під стародавнім містом Переяславль-Заліс-Ском донині тягнеться Берендеево болото, на місці якого, по переказі, нібито було Берендеево царство. Дотепер в 100 км від Сергиева Посаду існує село Берендеево. У Даля в його «Тлумачному словнику живої великоросійської мови» читаємо: «…
в 50 верстах від села Берендеева ріжуть із дерева відомі іграшки, людей, тварин; їх у торгівлі кличуть берендейками». Ім’я казкового царя Берендея добре знайомо росіянинові люду, хоча в історії не було такої людини. Фантазією драматурга створений «мудрий батько» свого народу. Берендей — теперішній казковий цар, але зате в рисах його народу — берендеїв — Островський показав красу й силу російського національного характеру.
Любуючись народними іграми купальской ночі, цар Берендей справедливо судить: Народ великодушний У всім великий — заважати з неробством справа Не стане він: трудитися так трудитися, Танцювати й співати так удосталь — до упаду. У танцях і піснях відчувається життєва сила, творча бадьорість народу, його здатність настільки ж беззавітно віддаватися праці, як тепер він віддається веселощам. Але Островський змушує царя Берендея слухати й інші пісні народу. Віщі старці-гуслярі співають суворо й грізно. Що мені дзенькає по зорі издалече? Чую й труби й іржання коней. Глухо шляху під копитами стогнуть. Тонуть У сизих туманах сталеві шеломи, Лунко бряжчать кільчасті броні, Пташині череди по степах будячи. грізна й сувора пісня про військовий захист рідний зем — далеких походах з метою оборони її рубежів від наше — лй’ а «очевников.
Слухаючи пісню гуслярів, не можна не згадати в об полицю Игореве», звідки Островський багато заимство — створюючи цю пісню. Його берендеї — російський народ, мирний у праці, веселий у йявах, але суворий і грізний у годину оборони батьківщини від ворогів. Тема любові до Русі зігріває всю «Снігурку», це поети-еское оповідання про ранній період життя нашого народу, коли він ще шанував сонце — Ярилу. У казці Островського звучить справжня Русь, її переказу, розповіді, герої й сам дух народу.
Цікавий образ Леля. Це один И3 кращих образів російської драматургії: трепетний і ніжний, ясний і веселий, живучий згідно із самим собою й природою. Снігурка в передачі Островського — сама доброта й ніжність, але її почуття поки дрімають, душу не сприймає навколишній світ. І лише відкривши своє серце людям, вона відчуває щастя, згоряє в цьому вогні захоплена. Але що із мною: блаженство або смерть? Який захват! Яка почуттів знемога! ПРО, мати-весна…
дякую за радість, За солодкий дарунок любові! Яка млість Що Млоїть тече в мені! Про Лель, У вухах твої чарівні пісні, В очах вогонь… і в серце… і в крові У всієї вогонь. Люблю й тану, тану Від солодких почуттів любові.
Островський зумів передати саму музику народних розповідей, естетику народного розуміння любові. Снігурка знає, що любов її погубить, але жити байдужої не хоче й не бажає бути причиною загибелі Мизгиря. В «Снігурці» Островський — великий поет, майстер російського вірша, передав саму суть народного наспіву, він же використовував і справжні фольклорні пісні, наприклад, «А ми просо сіяли…». Ця гарна казка стала яскравим втіленням таланта російського народу і його співака — А. Н. Островського