Герої ранніх добутків М. Горького

Твір по літературі: Герої ранніх добутків М. Горького М. Горький увійшов у російську літературу в 90-х роках XIX століття й відразу ж викликав великий інтерес у читачів. Багатий особистий досвід мандрівок по Русі дав письменникові рясний матеріал для його добутків. Уже в ранні роки виробляються магістральні ідеї й теми, які супроводжували його творчість на всьому протязі. Це, насамперед, ідея активної особистості, адже Горького завжди цікавила життя в її шумуванні. У добутках виробляється новий тип взаємин людини з навколишнім середовищем. Замість формули "середовище заїло", що була багато в чому визначальній для літератури попереднього років, у письменника звучить думка про те, що людини створює опір навколишньому середовищу. Цій темі присвячені й романтичні, і реалістичні добутки початкового періоду Ранні романтичні речі Горького різноманітні по жанрі: це оповідання, легенди, казки, поеми. Найбільш відомі оповідання "Макар Чудра" і "Баба Изергиль". У першому з них письменник за всіма законами романтичного напрямку малює образи гарних, сміливих і сильних людей, Опираючись на традицію російської літератури, Горький звертається до образів циганів, що стали символом волі й невтримних страстей.

У добутку виникає романтичний конфлікт між почуттям любові й прагненням до волі. Дозволяється він загибеллю героїв, але ця загибель не сприймається як трагедія, а скоріше як торжество життя й волі В оповіданні "Баба Изергиль" оповідання також будується по романтичних канонах. Уже на самому початку виникає характерний мотив двоемирия. Герой-Оповідач - носій суспільної свідомості реального миру. Йому протистоїть мир романтичних героїв - знову ж гарних, сміливих, сильних людей: "Вони йшли, співали й сміялися".

У добутку ставиться проблема етичної спрямованості романтичної особистості. Романтичний герой і інші люди - як складаються їхні взаємини? Інакше кажучи, ставиться традиційне питання: людина й середовище. Як і покладено романтичним героям, горьковские персонажі протистоять середовищу. Це очевидно виявилося в образі Лар-Ри, що відкрито порушив закон людського життя й покараний вічною самітністю. Йому протипоставлений Данко. Оповідання про нього побудований як алегорія шляху людей до кращого, справедливого життя, з мороку до світла.

У Данко Горький втілив образ вождя народних мас. Данко так само, як і Ларра, протистоїть середовищу, ворожий їй. Стикнувшись із труднощами шляху, люди нарікають на провідного їх, обвинувачують його у своїх лихах, при цьому маса, як і покладено в добутку романтичному, наділена негативними характеристиками. "Данко дивився на ті, заради яких він поніс працю, і бачив, що вони - як звірі. Багато людей стояло довкола нього, але не було на особах їхньої шляхетності".

Данко - герой-одинак, він переконує людей силою своєї особистої самопожертви. Тут письменник реалізує, робить буквальної розповсюджену в мові метафору: вогонь серця. Подвиг героя перероджує людей, захоплює їх за собою. Але від цього сам він не перестає бути одинаком: у людей, їм же захоплених уперед, залишається до нього не тільки почуття байдужості, але й ворожості. "Люди ж, радісні й повні надій, не помітили смерті його й не видали, що ще палає поруч із трупом Данко його сміливе серце.

Тільки одна обережна людина помітила це й, боячись чогось, наступив на горде серце ногою". Легенда про Данко була активно використана як матеріал для революційної пропаганди, образ героя приводився як приклад для наслідування, був широко залучаємо офіційною ідеологією. Однак у Горького всі не так просто й однозначно, як намагалися це представити підневільні коментатори. Молодий письменник зумів відчути в образі героя-одинака й драматичну ноту незрозумілості й ворожості йому середовища, маси В оповіданні "Баба Изергиль" виразно відчувається властивому Горькому пафос учителювання. Ще виразніше він в особливому жанрі - піснях ("Пісня про Сокола", "Пісня про Буревісника"). На одну важливу для письменника в ранній період його творчості проблему, сформульовану в "Пісні про Сокола", мені б хотілося звернути увагу. Це проблема зіткнення героїчної особистості з миром щоденності, з обивательською свідомістю, багато в чому розвинена й у реалістичних оповіданнях раннього періоду Одним з художніх відкриттів письменника стала тема людини "дна", що опустилося, нерідко спившегося бурлаки - у ті роки їх прийнято було називати босяками.

М. Горький добре знав це середовище, проявляв до неї великий інтерес і широко відбив її у своїх добутках, заслуживши визначення "співак босякування". У самій цій темі не було повної новизни, до неї зверталися багато письменників XIX століття. Новизна була в авторській позиції. Якщо раніше люди викликали насамперед жаль як жертви життя, то в Горького всі інакше. Його босяки - це не стільки нещасні жертви життя, скільки бунтарі, які самі це життя не приймають. Вони не стільки знедолені, скільки що відкидають. І отвергающие саме мир обивательської щоденності, вульгарності.

Приклад цього можна бачити в оповіданні "Коновалів". Уже на початку письменник підкреслює, що в його героя є професія, він прекрасний пекар, їм дорожить хазяїн пекарні. Але Коновалів обдарований живим розумом і неспокійним серцем, йому мало просто ситого існування. Це людина, що замислюється про життя й не приймає в ній повсякденного: "Не живеш, а гниєш!" Коновалів мріє про героїчну ситуацію, у якій могла б виявитися його багата натура. Його захоплюють образи Стеньки Разіна, Тараса Бульби. У повсякденному житті герой почуває себе непотрібним і йде від її, зрештою трагічно гинучи Те саме що йому й інший горьковский героєві з оповідання "Дружини Орлови". Григорій - один із самих яскравих і суперечливих характерів у ранній творчості письменника.

Це людина сильних страстей, гарячий і рвучкий. Він напружено шукає сенс життя. Часом йому здається, що він його знайшов - наприклад, коли він працює санітаром у холерному бараку. Але потім Григорій бачить ілюзорність цього змісту й вертається до свого природного стану бунту, протистояння середовищу. Він здатний багато чого зробити для людей, навіть життям своєї для них пожертвувати, але жертва ця повинна бути миттєвої і яркою, героїчної, начебто подвигу Данко. Недарма він говорить про себе: "А горить серце більшим вогнем". Горький ставиться до таких людей, як Коновалів, Орлів і їм подібні, з розумінням. Однак, якщо вдуматися, можна побачити, що письменник уже на ранньому етапі творчості помітив явище, що стало однієї із проблем післяреволюційного російського життя: прагнення людини до героїчного діяння, до подвигу, самопожертві, пориву й нездатність до повсякденної праці, до повсякденного життя, до її буднів, позбавленим героїчного ореола. Люди такого типу можуть виявитися великими в екстремальних ситуаціях, у дні нещасть, воєн, революцій, але вони найчастіше нежиттєздатні в нормальному плині людського життя.

Так долі й характери героїв молодого Горького актуальні по цей день


Загрузка...