Герой і народ у поемі А. Твардовского «Василь Теркин» Василь Теркин Твардовский А. Т

Герой і народ у поемі А. Твардовского «Василь Теркин»
Пам'ятник літературному героєві - річ взагалі-те рідка, але в нашій країні такий пам'ятник установлений Василю Теркину, і, як мені здається, герой Твардовского заслужив цю честь по праву. Цей пам'ятник, можна вважати, поставлений всім тим, хто не жалував у роки Великої Вітчизняної війни своєї крові, хто завжди знаходив вихід зі скрутного стану й умів жартом скрасити фронту будні, хто любив пограти на гармоні й послухати музику на привалі, хто ціною життя наближав Більшу Перемогу

Поема Твардовского була дійсно народною - верней солдатської - поемою. По спогадах Солженицина, солдати його батареї з багатьох книг воліли саме "Василя Теркина" так "Війну й мир" Лева Толстого

Мені дуже подобається мова поеми Твардовского - легкий, образний, народний. Вірші його запам'ятовуються самі собою. Кожна глава поеми є закінченим, окремим добутком. Сам автор сказав про неї так: "Ця книга про бійця, без початку й кінця".

Автор не змушує свого героя робити якісь видатні подвиги. Хоча, як знати... Одна переправа, так збитий літак, так узятий у полон ворожа мова чого коштують...

Мені подобається життєлюбство Василя Теркина. Щодня він дивиться в очі смерті на фронті, де ніхто "не зачарований від осколка-дурня, від будь-якої дурної кулі". Часом він мерзне, часом голодує, не має звісток від рідних. Але Василь ніколи не сумує. Живе й радується життю:

Курить, їсть і п'є зі смаком

На позиції будь-який

Він може переплисти крижану ріку, тягти, надриваючись, мови. Але от змушена стоянка, "а мороз - не стати, не сісти". І Теркин заграв на гармоні:

І від тої гармошки старої,

Що залишилася сиротою,

Якось раптом тепліше стало

На дорозі фронтовий

Теркин - душу солдатської компанії. Недарма товариші люблять слухати його те жартівливі, а те й серйозні оповідання. От вони лежать у болотах, де перемокшая піхота видніється вже навіть про те, що "хоча б смерть, так на сухому". Сипле дощик. І навіть покурити не можна: розмокнули сірника. Солдати ладь усі клянуть, і здається їм, "гірше немає вже нещастя". А Теркин посміхається й починає довге міркування. Говорить він про те, що поки солдат почуває лікоть товариша, він сильний. За ним батальйон, полк, дивізія. А те й фронт. Так що там: вся Росія! От торік, коли німець рвався до Москви й співав "Москва моя", - тоді й потрібно було журитися. А нині ворог зовсім не той, "цією піснею торішньої - нині німець не співаків". Василь у важкі мінути завжди знаходив потрібні слова, які могли б утішити його товаришів. Такий вуж у нього талант

Однак сама пронизлива, на мій погляд, глава - глава "Смерть і воїн", у якій герой, поранений, лежить на снігу й замерзає. І чудиться йому, що прийшла смерть

Сніг під ним, набрякши кров'ю,

Узявся купою крижаний

Смерть схилилася до узголів'я:

Ну, солдат, підемо із мною

І стало важко Теркину сперечатися зі смертю, тому що минув він кров'ю й хотів спокою

Смерть, сміючись, нагнулася нижче:

- Повно, повно, молодець, Я-Те знаю, я-те бачу:

Ти живий, так не житель

І чого вуж, здавалося, триматися за це життя, де вся радість тільки в тім, що або змерзнути, або рити окопи, або боятися, що вб'ють тебе... Але не такий Василь, щоб легко здатися Селезінкою:

Буду плакати, вити від болю,

Гинути в поле без сліду

Але тобі по добрій волі

Я не здамся ніколи. І воїн перемагає смерть:

І подумала вперше

Смерть, стежачи з боку: ---і-і

"До чого вони, живі,

Границь собою свої - дружні.

Тому й з одинаком

Злагодити потрібно зуміти.

Знехотя даєш відстрочку".

І, зітхнувши, відстала Смерть

"Книга про бійця" була дуже потрібної на фронті, вона піднімала дух солдатів, вела їх до перемоги.


Загрузка...