«Герой нашого часу» М. Лермонтова — соціально-психологічний роман Багато письменників різних епох і народів прагнули запам’ятати свого сучасника, через нього доносячи до нас свій час, свої ідеї, свої ідеали. Який він, парубків, різних епох? Пушкіна в романі «Євгеній Онєгін» запам’ятав парубка 20-х років XIX століття: розумного, не вдоволеного існуючою дійсністю, життя якого так і пройшла без користі. Не встигли відгриміти страсті навколо Онєгіна, як слідом за ним з’явився інший герой — Григорій Печорин, парубок, що представляє покоління Зо-Х років XIX століття з роману М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу».
І знову та ж доля, трагічна, неординарна. Жагуче прагнення героїв зрозуміти сенс життя, пошуки ними істини, з одного боку, і безцільне, паразитичне існування, з інший, — це трагічний розлад мрії й дійсності. Слідом за ними в літературі з’являється ціла галерея героїв свого часу: тургеневский Базарів, натура зовсім протилежна Онєгіну й Печорину, Андрій Болконский і Пьер Безухов — кращі представники передового дворянства з роману Л. Толстого «Війна й мир». Чому ж дотепер не вгасають суперечки про Онєгіна й Печорине, про людей, у яких все інше: ідеали, мети, думки, мрії. На мій погляд, відповідь на це питання дуже простий: сенс людського існування хвилює всіх, незалежно від того, у який час ми живемо Але повернемося до роману Лермонтова.
Особливо поглибленим психологічним аналізом характеризується центральна його частина — «Щоденник Печорина». Уперше в російській літературі з’являється таке нещадне оголення героєм своєї особистості. Печорин говорить: «Я дотепер намагаюся пояснити собі, якого роду почуття киплять у груди моєї». Звичка до самоаналізу доповнюється навичками невпинного спостереження за навколишніми. По суті, всі відносини Печорина з людьми є своєрідними психологічними експериментами, які захоплюють героя своєю складністю й удалими для нього результатами. Така історія з Белой, історія перемоги над Мері. Схожої була психологічна «гра» Сгрушницким. Якщо А.
С. Пушкіна прийнято вважати творцем першого реалістичного віршованого роману про сучасність, те, на мій погляд, Лермонтов є автором першого соціально-психологічного роману в прозі. Його добуток відрізняється глибиною психологічного аналізу. Зображуючи свою епоху, письменник піддає її глибокому критичному аналізу, не піддаючись ніяким ілюзіям і звабам.
Лермонтов показує всі самі слабкі сторони свого покоління: холодність серць, егоїзм, безплідність діяльності. Реалізм «Героя нашого часу» багато в чому відмінний від реалізму пушкінського роману. Відсуваючи убік побутові елементи, історію життя персонажів, Лермонтов зосереджує увагу на їхньому внутрішньому світі, докладно розкриваючи мотиви, що спонукали того або іншого героя на які-небудь учинки. Автор показує й аналізує почуття героїв з такою глибиною й проникливістю, яких ще не знала література його часу Багато хто вважали Лермонтова попередником Лева Толстого, із чим важко не погодитися, адже саме в Лермонтова Толстої вчився прийомам розкриття внутрішнього миру персонажів, подачі їхніх портретів і мовлення Заколотна натура Печорина відмовляється від радостей і щиросердечного спокою. Цей герой вічно «просить бури».
Він не бажає задовольнятися малим, він чекає від життя більших почуттів, подій, відчуттів Відсутність переконань — теперішня трагедія для героя і його покоління. В «Журналі Печорина» відкривається живаючи, складна, багата, аналітична робота розуму. Це доводить нам не тільки те, що головний герой — фігура типова, але й те, що в Росії багато молодих людей, так само трагічно самотніх. Печорин зараховує себе до того жалюгідного покоління, що скитается по землі без переконань. Він говорить: «Ми не здатні більше до великих жертв ні для блага людства, ні навіть для власного нашого щастя».
Мені стає не по собі від думки, що М. Ю. Лермонтов так рано пішов з життя. Ища сенс життя, головний герой його не зміг знайти застосування своїм здатностям.
«Навіщо я жив? Для якої мети я народився… Але ж, вірно, було мені призначення високе, тому що я почуваю в душі сили неосяжні», — пише він. У цій незадоволеності собою й лежать джерела відносини Печорина до оточуючих людей. Він байдужий до їхніх переживань, тому, не замислюючись, перекручує чужі долі. Про Печорине можна сказати словами Пушкіна, що в його поглядах на життя «відбилося століття, і сучасна людина зображена досить вірно, з його аморальною душею, себелюбної й порожній». Таким бачив своє покоління Лермонтов.