Гольдман М. А.: Хлопці, еварист Дезире де Форж.
(Par), еварист Дезире де Форж (de Forges) [6. II. 1753, Сент-Поль (у Бурбон, нині Реюньон), — 5. XII. 1814, Париж], граф, — франц. поет. Чл. Франц. академії з 1803. По закінченні коллежа надійшов на воен. службу. Перший поетич. успіх П. принесло «Послання до повсталим у Бостоні» («Eacute;pitre aux i), повне симпатії до сівба. — амер. борцям за незалежність, що осміювала тиранію й клерикалів. В 1778 вийшов сб. елегій П. «Еротичні вірші» («Poeacute;sies eacute;rotiques»), відзначений витонченою легкістю вірша й розмаїтістю ритмів, а головне — безпосередністю лирич. почуття, не властивого розумової поезії 18 в. Ще більше відрізнявся від умовно-галантної холодної лірики того часу другий сб. П. «Поетичні дрібнички» («Opuscules poeacute;tiques», 1779). Зберігаючи ясність думки, чіткість, лаконізм і афористичность стилю, властиві франц. класицизму, поет одушевив свої вірші справжніми переживаннями любові, вираженими живим поетич. мовою. Характерне для літ-ри предреволюц. Франції захоплення еротикою й епікурейськими настроями часто перемінялося в лірику П. проникливою елегійністю, а улюблені антигод. мотиви природно спліталися з образним миром поета. ДО 1784 вийшло вже 4 изд. елегій П. Після подорожі в Індію й поїздки на батьківщину П. вийшов у відставку й оселився в Парижу. В 1787 новий успіх приніс йому сб. «Мадагаскарські пісні» («Cha) — прозаич. «картини природи», видані поетом за фольклорні записи.)»Битва старих і нових богів» («La guerre des dieux a), і нині зберігає значення антирелиг. произв. Останні поеми П. або вірні тої ж вольтерівської традиції (изд. в 1805 під назв. «Украдений портфель» — «Portefeuille voleacute;»), або навіяні оссиановскими мотивами («Иснель і Аслега» — «Is).)»першого елегійного й глузливого поета Франції» (Ш. О. Сент-Бев), що одержала подальший розвиток у творчості А. Шенье, П. Ж. Беранже й А. Ламартина. зберегла у франц. літ-ре скоріше літ^-літ-історико-літ. значення. Сильні традиції П. у рос. поезії, до-раю звернулася до його лірики вже наприкінці 18 в. (Ю. А. Нелединский-Мелецкий) Переклади й наслідування П. з’явилися у зв’язку з розквітом елегії під пером В. Л. Пушкіна, В. А. Жуковського, Д. В. Давидова, Е. А. Баратинського й особливо К. Н. Батюшкова, — «російського Хлопці» (А. С. Пушкін, «До Батюшкову», 1814). «Ніжний Хлопці» був одним з улюблених франц. поетів Пушкіна; ще замолоду він учився в П. і Батюшкова елегич. задушевності, розвиваючи «вольтерівські» традиції П. в «Гавриилиаде».
Соч.: OElig;uvres. Eacute;leacute;gies et poeacute;sies diverses avec u