Горнфельд Ар.: Ріхтер Иоганн Павло Фрідріх.
— знаменитий німецький письменник ( 1763-1825). Син сільського пастора, уродженець Баварії, він провів юність у позбавленнях, був студентом у Лейпцизі й, не закінчивши, внаслідок бідності, курсу, жив частками уроками; до літератури він звернувся лише в надії добути письменством засобу до життя. Ще під час студентства він видав сатиричні нариси: «Gr ouml;), але ні цей добуток, ні «Auswahl aus Teufels Papiere) не мали великого успіху. Будучи тут прямим наслідувачем Свифта й Гиппеля (див.), Жан-Поль відрізняється від останнього глибоким сентименталізмом, що знаходить у нього вираження в улюбленій літературній формі сентиментального настрою — в ідилії. «Lebe) перейнята вже характерними рисами більших добутків Р.; суб’єктивно-автобіографічний елемент займає в них і згодом видне місце.)- такі властивості таланта Р., з більшої ще силою виразилися в його наступному великому добутку — «Die u), біографічному романі, що не був кінчений автором, тому що під час його створення змінився напрямок описуваних їм подій. Залишивши частки уроки, Р. був тоді безвісним шкільним учителем у баварському містечку Шварценбахе.)»Hesperus oder 45 Hu); співчутливе зображення героїні роману робить його кумиром його співвітчизниць, до яких він так підходив своєю сентиментальністю. Його звичайний недолік — неуменье розподіляти матеріал, безладний характер, непослідовність усього добутку — помітний і тут, але викупається рисами проникливого гумору, увагою до життєвим дрібниці й вдумливою полегкістю до людських слабостей. Загальне поклоніння оточувало його в Байрейте, куди він їздив неодноразово в найближчі роки; тут він зійшовся з Осмундом, купцем-євреєм, сприятливий вплив якого відзначають біографи Р. Повторивши в «Qui) свій улюблений сюжет — ідилічне зображення життя вчителі, — Р. надрукував незакінчені й менш удалі «Biographische B elustigu), додаток до яких, «Salatkirchweih i), де у двох героях — м’як і насмішкувато-зухвалому — явно відбилася подвійність натури самого автора. Зростаюча популярність Р. обертає на нього увага веймарского кружка; він одержує звідти гроші й запрошення приїхати для особистого знайомства. Але поїздка Р. і привітний прийом двору не спричинили зближення його з великими поетами: Ґете й Шиллер були люб’язні, але холодні з обдарованим письменником, що, у своєму буржуазному запереченні їх «Kraftge)»Jubelse), «Pali), «Jea), «Clavis Fichtia) і ін. Нарешті, в 1802 р. він закінчив багаторічну роботу над «Титаном» — головним добутком Р. В «Tita) викладається історія розвитку німецького принца, що виріс, не знаючи, хто він, і повинен облагодіяти країну, де йому призначено правити. Щирий зміст книги — протест проти ідеалів «Sturm — u). Незважаючи на деякі реальні риси, вибір середовища, малознайомої авторові й невластивої його «фламандському» стилю, пояснює невдалі сторони цього добутку. Автор начебто відчув це й у своїх «Flegeljahre» ( 1804-1805) вернувся до гумористичного зображення простого життя. «Flegeljahre» повторюють мотив «Зибенкеза»: і тут особистість автора роздвоюється у двох образах — неспритному, сентиментальному, непрактичному Вальте й сміливому, самовпевненому, уїдливому Фульте.)»Vorschule der Aesthetik» (1804) займає видне місце в історії німецької естетики; загальна система недостатньо ясна, виклад страждає недоречною образністю, але величезна начитаність і ряд тонких зауважень, цікавих і тепер, повідомляють працю більшу цінність; особливе значення мають відділи про гумор, про комічний, і т.п. «L e va) також коштовна не загальною системою, несамостійною й ненової, але безліччю вказівок досвідченого, спостережливого й утвореного практика. Слідом за цими роботами Жан-Поль знову звернувся до публіцистики, який з жаром займався в молодості. Переконаний демократ і послідовний прихильник принципів 1789 р., він мав особливу підставу ратувати за них тепер, у час ганебного гноблення батьківщини («Freiheitsb uuml;chlei); воля думки була основним скарбом, якого він домагався; поряд із цим він не утомлювався проповідувати, що головною умовою національного відродження є моральний підйом («Friede). У той же час він почав ряд дрібних гумористичних оповідань: «Des Feldpredigers Schmelzle Reise ), «Lebe), «Der Komet oder ), у яких бичуються фантастичні захоплення, настільки властиві німецьким мрійникам. Збірник статей і оповідань «Museum» (1815), «Eri), «Klei) — найбільш видатні з його останніх добутків. Перед смертю він готовив повне зібрання творів, що з’явилося вперше в 1826-28 гг. (60 тт., а разом з посмертними добутками — «Wahrheit aus Jea).) попередника. На ньому виховало почасти й наступне літературне покоління; дотепність Берні, що створив своєму вчителеві чудовий пам’ятник у своєї «De) носить явні сліди впливу Жан-