Грибоєдов і Чацкий
Чацкий — молодий, щирий, сміливий до зухвалості, з неврівноваженим, нервовим характером; у ньому величезний запас сил, і він надзвичайно активний, рветься до дії, готовий спалахнути в будь-яку мінуту й доводити кому завгодно справедливість своєї думки. Він помиляється, він готовий захищати свої ідеї, не розуміючи або не бажаючи зрозуміти, що не буде почутий і підтриманий. Грибоєдов мудрий, витриман і холоднокровний, він відрізняється історичною прозорливістю («Сто прапорщиків хочуть перевернути весь державний побут Росії»). Але між ними куди більше загального, чим це здається на перший погляд, куди більше загального, чим, наприклад, між Пушкіним і Онєгіним. Грибоєдов пише про свого сучасника, про людину свого покоління. Грибоєдов і Чацкий — люди, які сформувалися під впливом тих самих історичних умов; більш того, ми можемо з достатньою твердістю говорити про подібність у характерах автора й героя, про збіг деяких деталей їхніх біографій (перебування в армії, служба по цивільному відомству в Петербурзі).
Спогаду людей, які знали Грибоєдова, дозволяють помітити його риси в характері Чацкого. Зрівняємо хоча б слова Софії про Чацком («Остер, розумний, красномовний, у друзях особливо щасливий…») зі словами С. Н. Бегичева про Грибоєдова: «З його невичерпною веселістю й гостротою скрізь, коли він попадав у коло молодих людей, був він їхньою душею». Але ця подібність — подібність у деталях біографії й у характерах- може бути випадковим. Не випадково інше: єдність ідей, позицій, ідеалів — словом, єдність світогляду автора й героя. Головна риса Чацкого — вільний розум, розсудливість, «озлоблений розум» критично мислячої людини. Це розум декабриста, сміливий і вільний, це гострий і глузливий розум Грибоєдова
Так, Чацкий розумний. Він «не тільки розумніше всіх інших осіб, — зауважує Гончарів у статті «Мильон розривань», — але й позитивно розумний. Мовлення його кипить розумом, дотепністю». Розум Чацкого блискає в його палких монологах, у його точних характеристиках, у кожній його репліці. Але герой істинно реалістичного Твір як особистість не може бути богаче, крупніше свого творця, і навіть Чацкий — багата й різнобічна особистість — не може по широті й розмаїтості суджень і інтересів, по глибині й багатству розуму зрівнятися із Грибоєдовим, що з’єднував у собі вільнодумство з талантом літератора й тонким розумом політика. Ми в основному переконуємося у вільнодумстві Чацкого, а про інші сторони його розуму можемо лише догадуватися. Але це вільнодумство і є те головне, що цінує в ньому Грибоєдов і що наближає його до Грибоєдова. «Я як живу, так і пишу, вільно й вільно», — говорив Грибоєдов, і головне у своєму розумі — вільнодумство — він передав Чацкому. Як Чацкий, Грибоєдов терпить у житті горі від свого розуму: гауптвахта, недовіра уряду, мученицька смерть Втегеране.
І Чацкий, і Грибоєдов — люди декабристського кола, найбільш вільнодумного й передового в той час. Декабристи, «чудо-богатирі», нові люди, дивним, але необхідним велінням історії вирослі в надрах старого суспільства, — от ті, поруч
с ким ми можемо поставити Чацкого. Герцен писав: «Чацкий ішов прямій дорогою на каторжні роботи». Можливо, що так само розглядав свого героя й Грибоєдов. Недарма навіть прізвищем Чацкого (Чадский, Чадаев) Грибоєдов указує на близькість його до декабристського кола. До того ж колу молодих утворених дворян, поколінню «дітей 1812 року» — а саме 1812 рік викликав до життя перше покоління російських революціонерів — належить і Грибоєдов
Імовірно, Грибоєдов не був членом Північного суспільства, але він був присвячений у багато хто його справи й, по його власному визнанню, «брав участь» у сміливих судженнях щодо уряду: «засуджував, що здавалося шкідливим, і бажав кращого». Він розділяв головні переконання декабристів: ненависть до кріпосництва, прагненню до утворення конституційної монархії, гарячий патріотизм і гордість всім росіянином («Я хочу бути росіянином», — говорив він), любов до утворення, наукам і мистецтвам. Ті ж переконання захищає в комедії Чацкий. Як і Чацкому, Грибоєдову властивий кращі моральні якості декабристів: високий, щирий гуманізм, небайдужість до долі Батьківщини, до доль своїх співвітчизників, палка бажання допомогти ім. Він сам визнавався, що для нього «нічого немає чужого, страждає болезнею ближнього». Але адже й про Чацком Софія сказала: «До нещастя ближнього ви так небайдужі». І нехай у її словах була зла іронія, але хіба вони не правдиві?
Пушкіна говорив, що Чацкий не розумно, тому що він висловлює свої погляди у фамусовской привітальні, де слово його не буде почуто. Може бути, десь тут відбувається розрив у єдності характерів автора й героя. Очевидно, Грибоєдов, передбачаючи поразку декабристів, не схвалював їхньої мрії про переворот; у відношенні ж Чацкого ми можемо бути впевнені: знайди він друзів серед декабристів — він вийшов би 14 грудня на Сенатську площу. Але все-таки ці розбіжності не так вуж більші. Насамперед потрібно виправдати Чацкого: не так нерозумно він поводиться. Він захищає свої погляди, він не може інакше. Спочатку він весел і жартує зовсім не зло, і лише коли Фамусов, ставлячи йому в приклад «старших», зачіпає найбільш дороге його переконання, тільки тоді він починає бій
Але його звертанню можна знайти інше пояснення. Як усяке мистецтво, драматургія небагато умовна. Щоб глядач міг зрозуміти героя, письменник у драматичному Твір більшою мірою, чим в епічному, використовує слово героя й у меншої — його вчинки. У комедії Грибоєдов не може показати справу Чацкого, але він дає нам можливість почути його слово, а живе, гостре слово Чацкого «теж є справа». Декабристи на Сенатській площі захищали ті ж ідеї, що захищає Чацкий у будинку Фамусова. Декабристи й Чацкий не тільки однодумці, вони й товариші по боротьбі, вони соратники
Так, справа декабристів бути приречено на провал. Так, слово Чацкого не знайшло й не могло знайти відгуку у фамусовском суспільстві. Але справа декабристів «не пропало». І, пророкуючи невдачу «сотні прапорщиків», Грибоєдов не затверджує безглуздості їхнього бунту. Так уже не безглуздий і протест Чацкого проти фамусовского суспільства. Іншої на місці Чацкого міг і помовчати, Чацкий не може. Людям, подібним Чацкому, їхньої ідеї дорожче особистого щастя й
спокою
Справа Чацкого часто випробує поразки в житті, але воно перемагає історично. Чацкие захищають свої ідеї скрізь, де можуть. Декабристи — на Сенатській площі, Грибоєдов — на сторінках «Горя від розуму». Кожний з таких людей — Чацкий, і в цьому змісті Грибоєдов теж близький Чацкому. Грибоедовский же Чацкий — «усього лише» літературний герой, і він може в комедії боротися за свої ідеї тільки в будинку Фамусова. Про те, як Грибоєдов ставився до свого героя, говорить уже назву комедії. Більш того, майже кожний персонаж п’єси відзначає Розумчацкого.
У п’єсі Чацкий принижений і переможений, але від його появи й до останньої сцени п’єси відчувається співчуття автора своєму героєві. Ніколи Чацкий не буде об’єктом сміху для глядача. Він — той, чиїм словам сміються. Він може викликати жаль, але не жалість, посмішку, але не глузування. Навіть у своїх помилках він вище всіх інших осіб у п’єсі, — і все це свідчить про співчуття автора своєму героєві
Грибоєдов не ідеалізує Чацкого, показуючи його омани й слабкі сторони, інакше Чацкий перетворився б у персонаж, подібний мольеровским, в уособлення однієї риси людини (вільного розуму). Слабості Чацкого — і нерозуміння безглуздості його слів фамусовской привітальні, і зайва палкість, і помилкова думка, про Софію — це риси живої, реальної людини. Але, індивідуалізуючи образ Чацкого, Грибоєдов у той же час додав йому риси, властивий многим молодим людям, які були породжені годиною..
Чацкий — образ типовий і соціально обумовлений, і це, напевно, головне, що відрізняє його від Грибоєдова. Ті риси, які ми бачимо в Чацкого, властивим сотням інших осіб. Грибоєдов же — унікальна, неповторна особистість, найбільший, єдиний талант. Чацкий — характер не тільки соціально обумовлений, але й загальнолюдський. Справа Чацкого не тільки історично прогресивно, воно вічно. У світі вічна боротьба старої й нової, розумної й вульгарного, бездарності й генія, і першим борцем за нове, прекрасне, страждаючим у сьогоденні, але перемагає в майбутньому, завжди виступає Чацкий. Він вічний не тільки як символ боротьби за нове, але і як живий людський характер, здатний многому навчити навіть віддалених нащадків Чацкий учить боротися й захищати свої ідеї, учить мужності й щирій, відкритій любові, учить критично мислити. Але за Чацким коштує Грибоєдов, і грибоедовский розум, грибоедоское мужність і грибоедовская любов чутні Всловахчацкого.
Грибоєдова давно ні, історія його часу усе менш близька нам, а комедія не старіє, і Грибоєдов, безсумнівно, більше живий у своєму герої, чим як історична особа. Як людина Грибоєдов многограннее й ширше Чацкого, але для нас Чацкий — більше яскрава, більше опукла фігура, тому що в ньому сконцентроване всі те краще, що цінує в людині Грибоєдов, тому що він надзвичайно виразно
намальований
Викриття світського суспільства в комедії забезпечило їй шумний успіх серед передових людей того часу, але тільки загальнолюдські риси героїв комедії створили їй славу на сторіччя, і тільки все сильне, живе, молоде в її головному герої Чацком роблять безсмертним її автора. Пішла з життя фамусовская Москва, напевно, коли-небудь підуть із життя молчалини й загорецкие, але вічний Чацкий, а з ним живий і його творця. Зрозумівши Чацкого або хоча б відчувши головне в ньому, ми можемо багато в чому зрозуміти й Грибоєдова, тому що тільки Грибоєдов міг створити Чацкого.