Гумор і сатира в оповіданнях А. П. Чехова

Гумор і сатира в оповіданнях А. П. Чехова
«Смерть чиновника» - одне із самих смішних оповідань Антона Павловича Чехова. Навіть його трагічна розв'язка не затьмарює комічної природи Твір. У зіткнення сміху й смерті тріумфує сміх. Він визначає загальну тональність речі. Про оповідання молодого письменника, що підписує їх «Антоша Чехонте», можна сказати гоголівськими словами про «Ревізора»: «Дивно: мені жаль колишнього в моїй п'єсі. Так, була одна чесна, шляхетна особа, що діяло в ній в усі продовження її. Це чесну, шляхетну особу був - сміх». У середині 80-х років XIX сторіччя у творчості Чехова відбувається перелом. У строкатій юрбі «товстих» і «тонких», «хамелеонів», «унтерів Пришибеевих» з'являються нові особи - мовчазних, бідно одягнених, нечиновних, що страждають людей. Гувернантка, що живе в «чужих людях», повністю залежна від своїх хазяїв («Розмазня»), худенька Анюта, «дуже бліда, з лагідними сірими очами» («Анюта»), візник Іона, що залишився наодинці зі своїм горем - неизбивним, ні з ким не розділеним («Туга»), Ці герої людяні, їхнього страждання непідроблені, і оповідання про їх вимагає вже іншого тону. Отут своєрідний перехід письменника від гумору до «серьезу». У дійсності ж розставання зі сміхом не був: Чехов ріс і разом з ним ріс, заглиблювався гумор, зливався із сумними роздумами про сучасне життя. Це може здатися несумісним, сміх - і сумні роздуми. Але не в або цьому одна із самих характерних рис російської літератури? «...Іноді жах виражається сміхом»,- зауважував Пушкіна в статті «Про поетичний склад». Сміх не вичерпується одним тільки «смішним». У Чехова, спадкоємця Пушкіна й Гоголя, це видно особливо наочно. «Ванька» - один із самих сумних і сумних оповідань письменника. Його герой - дев'ятирічний хлопчик, відданий у навчання до шевця, підганя_ безупинно, що кривдиться хазяїном і майстрами, приречений на побої й «прочуханки». Про долю Ваньки говориться зі схованим, по-чеховски потаєним співчуттям і _ як це ні парадоксально - з посмішкою, доброї, людяної. Ця посмішка відчувається й в описі Ванькиного діда, не по роках бешкетного старого, і собаки В'юна, наділеної якимось «єзуїтським єхидством». Стриманий гумор відчуємо й у мовленні хлопчика (господарка «взяла оселедець і ейной мордою початку мене в морду тикати»). І, зрештою, є свій сумний, скорботний гумор у фіналі оповідання, в адресі, що підписує Ванька на конверті листа до діда: «На село дідусеві». Достоєвський чудово визначив серйозність сміху в «Щоденнику письменника» за 1877 рік: «...гумор є дотепність глибокого почуття...» Це чудове визначення як не можна краще підходить до «юмористичним» оповіданням Чехова. Тут гумор не просто смішить, але веде далі-далі самого себе, веселить і «дряпає» серце до сліз. Гумор - не окрема частина творчості Чехова, це його погляд на мир, бачення життя, невіддільне від іронії, трагічної посмішки. Письменник не міг пройти мимо безладдя й неправоту життя, але вага написане одержувало в його добутках трагікомічне звучання, такі особливості чеховського таланта. А читачеві варто лише зрозуміти це


Загрузка...