Гунст Е. А. Життя й творчість абата З

Гунст Е. А. Життя й творчість абата З.

і зовсім забуті. З іншого боку, як багато таких, які не були зрозумілі й оцінені сучасниками, умерли в безвісності, і лише після смерті зайняли почесне місце в історії літератури.)) утворення він одержав у рідному місті, у єзуїтській школі й уже в ранній юності став готуватися до вступу на духовне поприще. Ледь досягши покладеного віку він був спрямований у містечко Ля Флеш, де перебувало один з найбільших навчальних закладів того часу вчинки, аж до дивовижних злочинів "труп". Під час розкриття З опам'ятався для того, щоб відразу випустити дух.) і суперечливий було його життя, особливо замолоду.)"іспанська спадщина" тільки що скінчилася, і на просування в чинах розраховувати було не можна. Все-таки Із провів в армії біля двох років, після чого (1719) зробив спробу повернутися до єзуїтів, але одержав відмову. З вирішує відправитися в Рим, щоб виклопотати в глави ордена єзуїтів дозвіл на вторинний прийом у послушники. По дорозі він занедужує, виявляється в крайній нужді, і на допомогу йому приходить якийсь офіцер, що поміщає його в лікарню й позичає грошима. Однак незабаром з'ясовується, що офіцер керувався гн стільки людинолюбством, скільки надією завербувати юнака в армію. Допомога, зроблену З, він уважав задатком у рахунок солдатської платні й став примушувати З надійти на військову службу. Рятуючись від примусового зарахування в армію, З біжить у Голландію, а трохи згодом вертається в рідний дім. Очевидно, саме в ту пору він переживає пригоду, що лягло в основу його знаменитої повісті.) викликані втратою коханої, спонукують Із шукати самоти, і він знову надходить у монастир, але вже не до єзуїтів, а до бенедиктинцам, які славилися своїми науковими працями, зокрема, по історії

Після року послушничества Із приносить обітниця чернецтва (1721).)"Не можна не визнати, що я жодною мірою не придатний для чернецтва й всі ті, кому відома таємниця моєї присвяти, ніколи не передвіщали від нього добрих плодів".[1]) тужить за незалежністю, і відносини його з монастирським начальством усе більше ускладнюються. Досить сказати, що за сім років (1721 З вісім разів переходив з однієї обителі в іншу й у жодній з них не міг удержатися.)"Записок знатної людини, що удалились від світла", - роману, якому призначено було принести йому голосну славу. Перші два томи вийшли у світло на початку 1728 року.) безуспішно. Тоді вони звертаються до начальника поліції із проханням затримати випадного ченця; 6 листопада 1728 року було видано ордер на його арешт. Цікаво, що в скарзі бенедиктинцев уже згадується про те, що З є автором "Записок знатної людини",- книги, що викликала в Парижу багато шуму. Буквально кілька днів через "прециозного" роману, герої якого також переживають численні, часом фантастичні пригоди, причому в основі всіх колізій тут також лежить почуття любові

Істотною відмінністю З від цих авторів є те, що його герої набагато менш рационалистични, вони не віддаються кропіткому самоаналізу, вони набагато повнокровніше, життєвіше, "телеснее".) И серед цих страстей пануюче положення займає любов. "любов шалена, вона несправедлива, жорстока, вона готова на всі крайності, вона віддається їм без найменшого каяття. Звільнитеся від любові, і ви виявитеся людиною майже без пороків" [2] .

Емоційна сторона романів Із з'явилася однієї із причин їхньої великої популярності. Сучасниця З, мадемуазель Аиссе , а в романах Із пристрасть бушує в серцях людей, що займають у суспільстві більше скромне положення; саме завдяки їй ці люди й піднімаються над загальним рівнем. Тому пристрасть героїв Із приходить у зіткнення зі звичайними факторами людського життя великого роману за назвою "Киллеринский настоятель; моральна історія". Головний герой роману З ремствує на грошові утруднення: платні він не одержує, борги ростуть. Із просив Вольтера поклопотатися перед прусским королем Фрідріхом про надання йому якої-небудь посади, однак він незабаром відмовився від думки відправитися в Берлін, почасти через відсутність засобів на подорож

Саме в цей час Із призначено було ще раз виявитися у вигнанні. У ті роки у Франції були широко поширені рукописні журнали, у яких повідомлялися всілякі новини, слухи, світські плітки, нерідко аж ніяк що не відповідали дійсності. Спритні ділки, так звані jour)"Загальної історії подорожей". Він почав випускати її в 1746 році. Перші сім томів представляють собою не що інше, як зроблений З переклад англійської праці Джона Гріна, що видавалося в Лондоні в 1745 "Історія кавалера Де Грие й Манон Леско" уперше була видана в 1731 році в Голландії у вигляді VII тому "Записок знатної людини". У Франції шедевр Із не відразу був оцінений по достоїнству. Цікаво, що паризька видавниця вдова Делон, що поспішила передрукувати V і VI тому "Записок", не додала до них "Історію". Незважаючи на шумний успіх "Історії" у Голландії й хвалебні відкликання голландських журналів, французькі видавці не надрукували її й в 1732 році. У Франції повість була вперше видана лише в 1733 році. Вона вийшла як самостійний добуток (окремо від "Записок") у Руане (з позначкою "Амстердам"; на титулі значилося: "твір г-на Д***".

Книга мала величезний успіх. "На неї летіли як метелика на вогонь" - говорить сучасник, літератор і адвокат Матье Маре.[5]

"Паризька придворна й міська газета" поміщає 21 червня 1733 року наступну замітку: "Днями вийшов у світло новий тім "Записок знатної людини". Книга написана з такою майстерністю й так цікаво, що навіть чималі люди співчувають шахраєві й публічній дівці".

Небагато пізніше, 3 жовтня, у тій же газеті можна було прочитати: "Недавно тут надрукована "Історія кавалера Де Грие й Манон Леско", що служить продовженням "Записок знатної людини". Герой Маре називає ім'я автора "Історії". Приводимо кілька уривків із цих листів, тому що вони красномовно говорять про те, яке подання про Зі створилося до його сучасників

"Париж, 1 грудня 1733 г.

... Цей колишній бенедиктинец і нерозуміння основної ідеї автора: сучасники побачили в повісті З тільки історію фривольних пригод двох розпущених молодих людей. Саме так пояснював недооцінку сучасниками добутку З А. И. Герцен.)"У Лондоні, у братів Констан, під вивіскою "Мінливість". Грайливе протиставлення прізвища "Констан" ( щоозначає по-французькому "сталість") вивісці "Мінливість" свідчить про нерозуміння трагічного змісту книги[7]. Відзначимо до того ж, що повість тут була названа не "Історією", а "Пригодами".

Заборона повести спонукало З виступити в її захист у своєму журналі. Користуючись тим, що книга вийшла анонімно й що стаття в журналі теж друкується анонімно, З дозволив собі дати оцінку своєї праці. Тонко аналізуючи свою повість, З намагається зм'якшити зроблене нею враження й відвести докори в тім, що він написав "аморальну" книгу.[8]

От що писав З:

"Публіка з більшим задоволенням прочитала останній тім "Записок знатної людини", що містить пригоди кавалера де Грие й Манон Леско.

Ми бачимо в них юнака, наділеного блискучими й нескінченно привабливими здатностями, що захоплений безрозсудною пристрастю до молодої жінки, що полюбилася йому, і віддає перевагу розпущеному бродячому життю всім благам, які обіцяють йому його таланти і його походження; Це злощасний раб любові, що заздалегідь передбачає його негоди, що очікують, але позбавлений сили почати що-небудь, щоб їх уникнути; він гостро переживає ці негоди, він потопає в них м все-таки зневажає засобами, які допомогли б йому зайняти краще положення; словом, це юнак одночасно й порочний і доброчесний, добромисний мислячий і погано вступник; він привабливий ладом своїх думок і огидний воими вчинками. Це характер своєрідний (si).

Характер Манон Леско ще своеобразнее. Вона знає, що таке чеснота, вона навіть цінує її, і все-таки робить недостойнейшие вчинки. Вона жагуче любить кавалера де Грие, однак прагнення жити багато й блищати примушує неї змінювати своїм почуттям і кавалерові, якому вона віддає перевагу багатієві-фінансистові. Яке ж мистецтво було потрібно, щоб захопити читача й вселити йому співчуття до тих згубним негодам, які переживає ця розбещена дівчина!.

Хоча обоє вони досить розпусні, їх жалуєш, тому що бачиш, що їхня розгнузданість походить від слабовілля й від запалу страстей і що вони до того ж внутрішньо самі засуджують своє поводження й визнають, як воно негож.о

Отже, зображуючи зло, автор аж ніяк не вчить злу. Він малює вплив шаленої пристрасті, що робить розум марним, коли людина має нещастя цілком зрадитися їй; така пристрасть хоча й не може цілком заглушити в серце чеснота, перешкоджає випливати їй на ділі. Словом, цей твір оголює всі небезпеки, які несе із собою розпуста. Не найдеться такого юнака, такої дівчини, яким схотілося б походити на кавалера і його кохану. Вони порочні, але їх терзають каяття й прикрості


Загрузка...