Гунст Е. Лесаж і його роман «Кульгавий біс»

И суд і сама інквізиція заражені корисливістю. Марне шукати в суді справедливості; про одному з героїв говориться, що він боявся звернутися в суд, тому що закон може виявитися на одній стороні, а судді - па іншої. А із приводу історії із примарою Кульгавий Біс зауважує: "Просити мене, щоб я став проти неправої справи, однаково, що просити прокурора не розоряти вдову або сироту". І біс додає, що в справу збирається втрутитися інквізиція, тому що отут є чим поживиться.

Але не одних тільки негативних персонажів малює Лесаж. Він охоче приводить і приклади безкорисливості, щирості, самопожертви, глибокої беззавітної любові. Так, у зворушливій повісті про силу дружби Лесаж зображує двох юнаків, готових друг для друга на будь-які жертви

Особливу життєвість надає персонажам Лесажа те, що ми бачимо моральну боротьбу, що відбувається в них. Це не просто "гарні" або "дурні" люди, це люди живі. Гарні не завжди гарні, їм властиво й помилятися; зате й дурним не далеке каяття - приглушений на час голос совісті нерідко починає звучати й у них серце

Однієї з основних особливостей художньої манери Лесажа є невимушеність оповідання: він не стискує себе ніякими правилами, ніякою схемою. Єдиний принцип, якому неухильно треба Лесаж, - це життєва правда. Мова його проста, природний, позбавлений непотрібних прикрас. Невимушеність позначається й на побудові книги: більш-менш велике оповідання чергується з малюсінькими сценками, у яких перед нами проходить низка живих характерів. Так, за самим більшим оповіданням про силу дружби треба головкому про сни, де протягом деяких сторінок перед читачем проходить більше тридцяти персонажів

Авторові "Кульгавого Біса" досить двох-трьох рядків, щоб розкрити характер, показати пороки або достоїнства людини й оголити щиру основу його вчинків. Інший раз у цих деяких рядках розкривається глибока трагічність ситуацій. У деяких епізодах уже виявляється звірина сутність ще тільки міцніючої буржуазії. Персонажі миготять один за іншим, і більшість із них ми застаємо лише в якусь коротку мить їхнього життя, але ця мить змушує нас задуматися про те, якими ж ці люди будуть надалі: які відносини зложаться із власними дітьми в людини, що так радувався смерті рідного батька? Як буде поводитися аристократ, що женився на пралі заради її скромних заощаджень? Читач розуміє, що шляхетність або підлість, що виявилися в розказаному епізоді, на цьому не скінчиться

Лесажу далекі які-небудь ілюзії відносно людської природи; він бачить людські слабості й пороки; більше того: він розуміє їхню соціальну основу. Позитивний герой Лесажа не виняткова особистість, що робить блискучі подвиги, а рядовий людина, наділена простими людськими чеснотами - чесністю, працьовитістю, скромністю, чуйністю, добротою. У цьому - глибокий демократизм письменника

Лесаж скептичен: він охоче підкреслює, що в основі більшості людських учинків лежить користь. Із приводу "благодіяння", що робить дон Пабло їм же пограбованому Амбросио, Кульгавий Біс зауважує: "Такі, большею частиною, великодушні вчинки; ніхто б ними не захоплювався, якби знав їхню щиру основу".

Але це не виходить, що Лесаж не вірить у людину. Навпроти, він готовий виправдати його й пояснити людські пороки дурним впливом суспільства: у століття загальної погоні за грошима як слабкій людині встояти проти спокуси? Спокусі часом піддається й чесний по природі людин. Так, в оповіданні про викрадений скарб перед нами юнак, що зробив крадіжку не навмисно, а лише внаслідок своєрідно сформованих обставин. Ця людина, що не знайшла в собі сили відмовитися від багатства, що як би саме давалося йому в руки, все життя усвідомить вага доконаного їм злочину й заспокоюється тільки після того, як відшкодовує нанесений їм збиток. Він нерідко надовго забуває про свою провину, але все-таки голос совісті не вмовкає в ньому остаточно. У передачі цієї мінливості почуттів і вчинків людини позначається реалізм Лесажа; малюючи суперечливі риси характеру, він тим самим надає разючу життєвість своїм персонажам

Лесажу не властиві прямолінійна повчальність і нудне моралізування. Подібно Мольеру він уважав, що головне завдання письменника - оголити порок і висміяти його, а читач уже сам зробить із розказаного правильні висновки

Варто помітити, однак, що, зображуючи правдиву і яскраву картину сучасного життя й викриваючи темні явища навколишньої дійсності, Лесаж ще не робить широких узагальнень. З більше різанням і рішучою критикою феодального суспільства виступлять письменники-просвітителі наступних поколінь (Вольтер, Дідро, Руссо, Мерсье).

"Кульгавий Біс" мав у сучасників величезний успіх. Через кілька місяців після виходу книги у світло уже треба було друге її видання. Розповідають, що через останній екземпляр, що залишався в книгопродавца, між двома дворянами відбулася дуель

Для перших читачів "Кульгавий Біс" становив інтерес ще й тому, що в цій книзі можна було знайти чимало натяків на події того років і довідатися декого із сучасників. Але й пізніше, коли злободенність її стала стиратися, книга Лесажа не переставала привертати увагу читачів, - про це свідчить нескінченну кількість її видань, що вийшли за минулі два з половиною століття й що продовжують виходити в наш час

"Кульгавий Біс" переведений на мови багатьох народів. У присвяті Геваре, поданому переробленому виданню 1726 року, Лесаж не без задоволення відзначає, що його роман переведений і на іспанську мову. Таким чином, те, що Лесаж запозичив в Іспанії, повернулося на батьківщину як самостійний добуток французького письменника

У Росії "Кульгавий Біс" видавався неодноразово; із часу Великої Жовтневої революції пропоноване читачеві видання є третім. Воно відтворює текст, опублікований видавництвом A. Lemerre (1876).

Евг. ГУНСТ