И. А. Гончарів «Обломів» Типи й архетипи Втім, інший сучасник Гончарова, А. У Дружинін у ті ж самі роки помітив, що «Обломів люб’язний усім нам і коштує безмежної любові» Дружинін А. В. Літературна критика. — М., 1983. З.
298]. Головним же в «обломовщині» для Дружиніна виявляється її національна основа — те, що її корінь романіст «міцно зчепив &l;…&g; із ґрунтом народного життя й поезії». В «обломовщині», який вона виявилася в життєвій позиції Іллі Ілліча, критик побачив не тільки «злу й противну сторону», але й «поезію», і «комічну грацію», і «відверта свідомість своєї слабості».
Дружинін першим помітив, що «у занадто великому розвитку» «обломовщина» — «річ нестерпна», але «до вільного й помірному» її прояву «немає за що ставиться із враждою» — як завжди, вся справа лише в дозі: у краплі — ліки, у склянці — отрута, отрута…Докладніше см.
: Роман И. А. Гончарова «Обломів» у російській критиці. — Л., 1991] Однак саме концепції й оцінкам Добролюбова випливала вітчизняна критика протягом усього Х1Х сторіччя. Досить яскраво свідчить об цьому навіть саму назву однієї маловідомої статті А.
Налимова — «Обломів як педагогічний тип» Минів А. Обломів як педагогічний тип / Утворення. 1901. № 1. С.31 См.
також: Роман И. А.
Гончарова «Обломів» у російській критиці. — Л., 1991]. На початку ХХ сторіччя, на зламуванні епох, роман Гончарова привернув увагу вже не стільки читачів і критиків, скільки філософів: на тлі апокалиптически похмурих пророцтв із приводу подальшої долі що капіталізується і європеїзується Росії патріархальна Обломовка здавалася апологією неизбивного благодушності й незмінної стабільності. І нарешті, у ті роки радянського вже періоду історії Росії, які нині йменують «застійними», Ілля Ілліч раптом став сприйматися як герой сугубо позитивний, що виразив своєю життєвою позицією Кредо недіяння в умовах кепської дійсності. «За бездіяльністю Обломова, — писала Е. Краснощекова, — бачиться не тільки природна лінь, виховане з дитинства утриманство, але й апатія — підсумок розчарування розумної й чесної людини в самій можливості теперішньої діяльності» Краснощекова Е.
«Обломів» И. А. Гончарова.
— М. , 1970. С. 38-39]. Сентиментальне трактування центрального образа роману Гончарова в 70-е роки ми бачили у фільмі Микити Михалкова «Кілька днів з життя Обломова». Інакше кажучи, у цю епоху Обломів з’являється як «позитивно прекрасна людина».
З позицій сьогоднішнього дня нам цілком зрозумілий цей перехід від колишнього безумовного осуду Обломова як вітчизняного символу недіяння (добролюбовская традиція) до повного виправдання героя. «Раніше Обломів здавався поганим, тепер говорять: так, Обломів патологічно ледачий, але в цьому-те і є його заслуга й велич» Кантор В. Довга навичка до сну: Міркування про роман И. А. Гончарова «Обломів» / Питання літератури. 1989. № 1. С.152]. На рубежі ХХ-ХХ1 вв. Обломів і зовсім сприймається «героєм, про бездіяльність якого говорять як про вчинок, більше того, як про протистояння наступаючому прогресу (у його нелюдській іпостасі)» Романова А. В. У тіні Обломова / Російська література. 2002. №3. С.70]. Нам представляється, що проблема, поставлена самим Гончаровим, багато складніше й глибше. Тому що герой гончаровского роману Ілля Ілліч Обломів далеко не так одномірний. Спробуємо простежити, як розвивається цей архетипический образ і заглиблюється значення поняття Обломовщина. Перша частина роману «Обломів» по суті справи являє собою разросшуюся на чверть книги експозицію, де «автор улаштовує парад другорядних персонажів, кожний з яких описаний по рецептах модної тоді натуральної школи. &l;…
&g; Ця популярна в середині минулого століття галерея типів потрібна остільки, оскільки йому треба показати, що заради їхніх сміховинних занять Обломову не варто вставати з дивана. &l;… &g; Всі ці малозначні фігури своєю суєтою компрометують в очах Обломова навколишнє життя. Він — нерухливий центр сюжету — відразу виділяється загадковою значущістю серед цих — не характерів — типів» Генис А., Вайль П.
Рідне мовлення. — М. , 1991.
С.118]. Персонажі першого розділу гончаровского роману — різновиду того миру, що «безповоротно» далекий Обломову. Гончарів використовує в експозиції гоголівський прийом характеристики персонажа (згадаємо зауваження Ю. Манна про те, що в «Мертвих душах» кожна глава «має своє завдання й свій предмет» Манн Ю. Поетика Гоголя. — М.
: «Художня література», 1978. С. 288], а також те, що поміщицькі глави поеми мають чітку повторювану композицію). 9 -Кожний з вас, звичайно, зіштовхувався з курйозними ситуаціями і язиковими нісенітницями в різних публікаціях, у мовленні навколишніх. Спеціально для подібних язикових казусів відкрита рубрика . Надсилайте свої знахідки. Ми чекаємо ваших листів стильні