«И музика, і слово…» (Досвід повільного читання ліричного вірша. А. Блок «У ресторані» А. Ахматова «Увечері») I. Замість передмови Бути може, усе в житті лише засіб Для яскраво-співучих віршів В. Брюсов «З ким не траплялося, що вірш, що жодного разу не зупиняв вашої уваги, в іншу мінуту випадково зустрінуте або почуте вами, раптом розкривається перед вами в зовсім новому світлі й значенні, яких ви колись не підозрювали внем.
Щодо цього ліричний вірш можна зрівняти з писаними вікнами готичних храмів: якщо дивитися на них зовні, із шумної прохожей дороги, якими темними, неясними здаються вони! Але ввійдіть усередину будинку, і ці колись неясні, чорні нариси заблищать яскравими переливами кольорових тонів, розіллють у самі віддалені зводи будинку тихе райдужне світло, що мерехтить на потопаючим у містичному сутінку якихось зиблющихся образах…»1]. Ці рядки — зі статті критика й перекладача В. П. Боткіна, сучасника Н. А.
Некрасова. Останній же говорив, що «у душі кожної людини є клапан, що відчиняється тільки поезією…» 2]. Мабуть, і ті й інші слова для мене значимі: їх можна віднести до лірики взагалі й моєму розумінню віршів, зокрема. Але лише поезія А.
Блоку й А. Ахматовій «відчинила клапан» моєї душі настільки, що мені схотілося поговорити про їхню творчість, неодмінно поділитися своїми враженнями. Імовірно, співпереживання, відгук, перетворення поета в «свого», близького можливо лише при повільному читанні віршів. Саме тому я назвала свою роботу «досвідом повільного читання». Чому «повільного»?
Просто мені необхідно було довідатися, що ховається за «завісою» зрозумілих, на перший погляд, добутків: «У ресторані» і «Увечері». Уперше прочитавши вірша, я заглядаю усередину лише через маленьку щілинку, але поступово темна завіса піднімається, і я можу із захватом насолоджуватися парадоксальним дуетом: Блок і Ахматова, два голоси — «трагічний тенор епохи» і її сопрано. Два художники
Звучання їх «пісень» заворожує. Очевидно, Боткін був прав: тільки перебуваючи в «храмі» і любуючись вигадливими світловими сполученнями, ми бачимо ці «темні, неясні» будинки по-новому. У випадку й з Ахматовій, і із Блоком ці «будинки» вимагають «входження» читача всередину.
Хоча сам Блок неприязно ставився до аналітичного розгляду поезії («…шлях нещадного аналітичного розсічення — метод, якого тримаються хірурги <...>. Перед дослідником закриті всі перспективи прекрасного, його тягне до себе мертвий кістяк…»), однак зауважував, що «цей кістяк обіцяє в майбутньому одягтися плоттю й кров’ю»3]. У Блоку зовнішнє («плоть і кров») і внутрішнє («кістяк») дійсно нібито відособлені, а в Ахматової нероздільні. Здається, літературознавець Е. еткинд у книзі » Там, усередині» з надзвичайною точністю сформулював сутність творчості цих двох художників: «Єдність, що визначає поетику Блоку, зводиться до твердження двоемирия; крізь поетичний добуток, присвячений близькому, просвічує далеке: у такому розумінні — суть символістської поетики. Блоку далекі Бунін, Гумилев, Ахматова, тому що вони принципово «одномирні», — у всякому разі, вони були такими при житті Блоку»4]. Чи змінилося ахматовское розуміння вірша після відходу з життя її старшого сучасника? Імовірно, немає. «Одномирность» Ахматовій чітко видна в її зрілій творчості. При житті ж художники обмінялися своєрідними поетичними «візитками». Помнете? Я прийшла до поета в гості… «Краса страшна» — Вам скажуть… У цих віршах впадає в око збіг ритму. Чи випадково це? У кожному разі, навіть при близькості ритмічної, явно навмисної (відомо, що, ідучи 15 грудня 1913 року «з гостей», Ахматова «залишила Блоку його збірники — «щоб він їх надписав». На кожному поет написав просто: «Ахматовій — Блок». А от у свій третій тім лірики вписав відразу після її відходу складений мадригал: «»Краса страшна», — Вам скажуть…»», вона ж у відповідний лист Блоку вклала своє «Я прийшла до поета в гості»), вірш Блоку музично («Ви накинете ленивошаль іспанську на плечі…»), а ахматовское — скоріше «мальовничо», навіть «графично» («И малинове сонце Над кошлатим сизим димом…»). Однак це, напевно, єдиний випадок, коли поети з настільки різними голосами потрапили в унісон, тому що навіть якщо вони говорять про одне й те саме, те по-різному: те, що в Блоку виражено «музикою», в Ахматової ми почуваємо в «тонких психологічних переходах», схованих у підводному плині вірша. Що ж, увійдемо в їх «храми». Що ми побачимо? У будинку Блоку на стіні — мозаїка із зображенням » ангела-хоронителя»; на вівтар покладена «сніжна маска»; в ікони з ликом «Прекрасної Дами» молиться уклінний лицар; а от і людина з романтичними кучерями й томиком «італійських віршів» у руках; у входу висять фрески: на одній зображений «солов’їний сад», на іншій — «страшний мир». В «храмі» Ахматової: босоногий хлопчик; «біла зграя» лебедів; черниця, що перебирає «чіткі». «Чіткі» і «Страшний мир» — два символи «готичних храмів» поетів. Саме в «Четках» і «Страшному світі» — циклах віршів Ахматовій і Блоку — перебувають обрані мною «Увечері» і «У ресторані». На перший погляд, ці добутки схожі: їхні сюжети, у цілому, близькі, ситуації, місце, час і навіть образи виявляють подібність. Але все це лише «плоть і кров» віршів. Я ж спробую, всупереч застереженню Блоку, розгадати деякі їх «анатомічні» секрети, проникнути за завісу таємниці поетичного тексту. І смішно, і смутно… Приклади того, як не потрібно писати, теперішні «перлини» мовлення «знавців» російської мови. Витримки з письмових робіт абітурієнтів і школярів, фрагменти інтернет-ресурсів — у рубриці Компанія СЗЦС пропонує оптом і в роздріб. Дріт зварювальна: х15ю5 ніхром х20н80 від СПЕЦСПЛАВ; на замовлення