Твір по літературі: Ідейно — композиційне значення діалогів князя андрія й пьера Роман Толстого <Війна й мир> містить значну філософську частину, що виражається різними способами. Філософія добутку <полифонична> . Автор не обмежується відступами. Він вкладає свої ідеї у вуста головних героїв, але намагається розкрити не тільки свій погляд на мир, але й інші можливі погляди. Герої книги відстоюють різні позиції, причому всі вони (позиції) зображені досить неупереджено. Основний філософський конфлікт виникає між двома головними героями — князем Андрієм і Пьером.
Виразити цей конфлікт не-можливо, використовуючи лише їхнє внутрішнє мовлення. Необхідно дійсне зіткнення, і в книгу вводиться діалог — розмова декількох осіб. Але в романі Толстого, як і в романі Достоєвського <Злочин і покарання>, діалог — це не просто акт мовного спілкування, це спроба злити різні погляди або зрозуміти, нарешті, яка точка зору вірніше. Із самого початку проводиться паралель князь Андрій — Пьер.
У них різні погляди на життя, різна доля, але вони дуже близькі один з одним. Виникає асоціація, що ґрунтується на іменах апостолів братів Петра й Анд-Рея. Петро приніс християнство в Європу, а Андрій — на Русь (також пророкував підставу Києва й т.д.).Зіткнення <західного> Петра (Пьера для більшої переконливості) і <східного> Андрія й розкриває автор. Товстої через образи цих героїв пропонує різні шляхи до однієї мети — щастю, причому й щастя вони розуміють по-різному. иалоги князя Андрія й Пьера з’єднують непоєднувані, здавалося б, полюса: Схід — Захід; будинок — політика, суспільство; споглядання — активність — ці поняття взаимопроникают друг у друга, взаємодіють, народжуючи ідеал. Діалоги князя Андрія й Пьера проходять через весь добуток, але поза ними вони майже не взаємодіють. Діалоги, з одного боку, створюють, можливо, найбільш важливу вісь добутку, а з іншого боку, підбивають підсумок прожитого відрізка життя й починають новий, повніше виражають їхній світогляд.
Уперше ми зустрічаємо князя Андрія й Пьера разом у салоні Ганни Павлівни Шерер. Вони перекидаються декількома фраза-мі, але ми бачимо близькі, дружні відносини по м’якій посмішці князя, по розмові в цілому. Теперішній діалог починається пізніше, коли, покинувши салон, друзі можуть звільнитися від необхідних умовностей, розкрити свою душу. Але діалог не будується.
Іде розмова про побутові проблеми, справи, кар’єр Пьера й одруженню. <Князь Андрій не цікавився, видимо, цими відверненими розмовами про вічний світ>. Але говорити про війну починають уже тут. Поки що це романтичні, наполеонівські мріяння князя Андрія, з радістю расстающегося із дружиною. Із цього діалогу ми бачимо князя Андрія до початку шукань і Пьера, що зрозумів, що треба щось робити, але що — не розуміючого. Князь Андрій їде на війну, але ніхто не думає про те, що на війні вбивають, — маленька княгиня переживає тільки тому, що їй прийде пожити в селі; Пьер, говорячи про вічний світ, намагається вирішити цікаве завдання. Перший діалог не відокремлює князя Андрія й Пьера від усього миру, роблячи їх святими, але розділяє їх між собою.
Для Андрія — це останній діалог світської частини життя. Між першим і другим діалогом проходить не так багато часу, але розмова в Богучарове відкриває нам зовсім нових героїв. Андрій бачив вічне небо Аустерлица, бачив безглуздість, жорстокість убивства, він спустошений, всієї його ідеї, мрії звалилися разом. У Пьера, навпроти, духовний підйом. Він захоплюється масонством, йому здається, що він осяг істину, і не розуміє, як можна в цьому прекрасному, повному схованого змісту світі бути нещасним. Між настільки різними, настільки разошедшимися людьми не може зав’язатися відверта розмова. Спершу діалог носить світський відтінок, але саме в цей час Пьер намагається зрозуміти омертвілу душу князя Андрія. Починається діалог про вбивство — чи можна вбивати взагалі.
Князь Андрій допускає поділ на <гарних> і <поганих>, на ті, кого можна вбивати й кого не можна. Пьер переляканий цими страшними словами, що нагадують нам теорію Раскольникова про <крові по совісті>. Князь Андрій опровергаетслова <надходь стосовно іншим так, як хочеш, щоб надходили стосовно тебе>. Князь Андрій говорить, що ми не можемо знати, що є зло для інших, тобто жити треба, прагнучи на щастя, яких у розумінні князя складається у відсутності каяттів совісті й хвороб.
Діалог про зло й щастя — один з найважливіших морально-етичних моментів добутку. У розмові з Пьером князь Андрій категорично затверджує, що ніколи більше не буде служити в російської армії. Таким чином, розмова в Богучарове грає значну композиційну роль і служить для подальшого розвитку сюжету, але найбільш важливий внутрішній, філософський зміст цього діалогу. У будь-якому діалозі можна краще зрозуміти себе, свої думки, і тут князеві Андрію необхідно виговоритися, він повинен вилити важкі свої думки, щоб розібратися в собі, а для Пьера це перевірка твердості його масонських ідей.
Пьер розпікає. Він, нарешті, вирішує розповісти про масонство. Він передчував, що князь Андрій одним словом, одним аргументом <упустить всі його ученье…>. По дорозі в Лисі гори починається новий діалог, точніше, монолог Пьера про масонство, про майбутнє життя й про добро й зло у світі й на землі. Монолог Пьера значний як частина його філософського розвитку і як частина філософії самого Толстого, але Андрій майже не слухає.
До філософських одкровень треба доходити самому, і ніхто словами не зможе передати суть навчання, одкровення. Але слова Пьера про Бога, про істину вже до кінця монологу розтоплюють серце князя Андрія. Він вслухується в зміст слів Пьера, вникає, але бачить далі, глибше масонської філософії. Слова Пьера відкривають йому свій новий шлях. Знову князь Андрій дивиться на небо й бачить те високе й вічне небо, у яке він дивився на Аустерлице, і знову на нього снисходит одкровення. Уже в другий раз у житті. Здається, що він заново осягає таємниці мирозданья. <Побачення з Пьером було для князя Андрія епохою, з якої почалася в зовнішності й та ж сама, але у внутрішньому світі його нове життя>, — підбиває підсумок розмови на переправі сам Толстой.
Наступна, малозначна зустріч відбувається на балі в Петербурзі, першому для Наташи. Там немає більших діалогів — тільки короткі фрази: Пьер просить князя Андрія запросити на танець Наташу. Остання фізична зустріч князя Андрія з Пьером відбувається напередодні Бородінського бою. Андрій боїться залишитися наодинці з Пьером — він почуває, що йому не призначене жити. Почуває це й Пьер. Знову розмова йде про вбивство — про війну. Про філософію війни й про філософію перемоги. Офіцери розуміють, що завтра вони переможуть за всяку ціну. Пьер зі страхом дивиться на чужого, озлобленого князя Андрія, що пропонує не брати полонених.
Але в Бородіно саме князь Андрій не робить жодного пострілу й персоніфікує святе військо, а Пьер духовно допомагає на батареї Раєвського. Знову ми бачимо протиріччя між князем Андрієм і Пьером. Князь Андрій призиває до непротивлення злу насильством, він призиває звернутися в себе, у сім’ю, а Пьер всіма силами намагається принести користь своєї армії. Він думає, що може зробити добро для Росії, займаючись політикою й т.п. Князь Андрій сподівається домогтися гармонії через внутрішній мир. Якщо він буде щасливий, якщо буде щасливі його сім’я і якщо кожний думає про особисте благо, то мир, нарешті, досягне гармонії. Пьер, незважаючи на свою фізичну неактивність, займається державними справами й т. п» Але ми так і не одержуємо відповіді, який шлях щирий.
Після смерті князя Андрія діалог його з Пьером не закінчується. Пьер згадує князя Андрія й спілкується з ним духовно. Князь Андрій не пішов повністю із цього миру. Це почуває і його син Николенька, що внутрішньо часто звертається до батька й, імовірно, продовжить його духовний пошук Отже, ідейно-композиційне значення діалогів князя Андрія й Пьера полягає в тому, що вони служать основною композиційною віссю добутку, діалоги допомагають героям краще зрозуміти себе, вони ділять їхнє життя на періоди пошуків життєвих мировоззрений, відбивають різні філософські плини. Зіткнення героїв дають можливість Толстому пояснювати й свої філософські погляди