Ідейно-художній аналіз вірша «Село» А. С. Пушкіна Пушкін

Ідейно-художній аналіз вірша «Село» А. С. Пушкіна Вірш "Село" було написано Пушкіним в 1819 році, у так званий "петербурзький" період його творчості. Для поета це було часом активної участі в суспільно-політичному житті країни, відвідування таємного сполучника декабристів, дружби з Рилєєвим, Луніним, Чаадаєвим. Найбільш важливими для Пушкіна питаннями в цей період були суспільний устрій Росії, соціальна й політична несвобода багатьох людей, деспотичність самодержавно-кріпосницької системи керування... Так, вірш "Село" поет присвячує проблемі кріпосного права, що хвилювала багатьох мислячих людей того часу. Вірш має двухчастную композицію: перша частина (до слів "...але думка жахлива...") являє собою ідилію, у той час як друга - політичну декларацію, відозву до сильних миру цього Село для ліричного героя - це, з одного боку, "пустельний куточок", якийсь ідеальний мир, де панують тиша й гармонія.

У цьому краї, "притулку спокою, праць і вдохновенья", герой знаходить духовну волю, віддається "творчим думам". Образи цієї частини вірша: "темний сад з його прохолоддю й квітами", "світлі струмки", "ниви смугасті", "у далечіні розсипані хати", "млини крилаті", - безсумнівно, романтизовані, що створює ідилічну картину спокою й умиротворення. Але зовсім інша сторона життя в селі відкривається нам у другій частині, де поет безжалісно викриває неподобство соціальних відносин, сваволя поміщиків і безправне положення народу. "Барство дике" і "рабство худе", основні образи цієї частини, втілюють "неуцтва вбивча ганьба", всю неправильність і нелюдськість кріпосного права. Ліричний герой ототожнюється із самим поетом, що називає себе "іншому людства", не приемлет цієї несправедливості й беззаконня, бажає "тривожити серця..." людей, оголюючи бешкетування поміщиків і безвихідність життя селян, мріє побачити "народ непригноблений" і "батьківщина волі освіченої".

Мир же, що оточує героя, повний жорстокості й насильства, мир, де одні "тяжкий ярем до труни тягнуть", а інші, "не бачачи сліз, не внемля стогону", "привласнили собі й праця, і власність, і час хлібороба", виглядає особливо бридко на тлі прекрасної, гармонічної природи, царства "щастя й забвенья". У такий спосіб створюється контраст між двома частинами вірша, що дозволяє з особою силою виявити ідею ущербності, неможливості існування кріпосного права Поетом використовується й безліч зображувально-виразних засобів мови. У першій частині вони створюють романтичну й умиротворену атмосферу: "ллється днів моїх потік", "млина крилаті", "озер блакитні рівнини", "мирний шум дібров", "тиша полів". А в другій частині образотворчі засоби використовуються поетом, щоб з найбільшою яскравістю викрити неподобство соціального ладу: "...насильницькою лозою", "далекий плуг", "змучені раби", "невблаганний власник". Крім того, останні сім рядків вірша наповнені риторичними питаннями й вигуками, тому що мають характер відозви до навколишньої, виражають збурювання ліричного героя і його небажання миритися з несправедливим пристроєм суспільства Розмір вірша - шестистопний ямб. Рима - як чоловіча, так і жіноча, як перехресна, так і кільцева: Привітаю тебе, пустельний куточок (жіноча), Притулок спокою, праць і вдохновенья (чоловіча), Де ллється днів моїх невидимий потік (ж.) На лоні щастя й забвенья (м.) (перехресна рима б-а-б).

Я твій - люблю цей темний сад З його прохолоддю й квітами, Цей луг, заставлений запашними скиртами, Де світлі струмки в чагарниках шумлять (кільцева рима б-б-а).