Ідейно-художній аналіз вірша «Село» А. С. Пушкіна Вірш «Село» було написано Пушкіним в 1819 році, у так званий «петербурзький» період його творчості. Для поета це було часом активної участі в суспільно-політичному житті країни, відвідування таємного сполучника декабристів, дружби з Рилєєвим, Луніним, Чаадаєвим. Найбільш важливими для Пушкіна питаннями в цей період були суспільний устрій Росії, соціальна й політична несвобода багатьох людей, деспотичність самодержавно-кріпосницької системи керування… Так, вірш «Село» поет присвячує проблемі кріпосного права, що хвилювала багатьох мислячих людей того часу. Вірш має двухчастную композицію: перша частина (до слів «…але думка жахлива…») являє собою ідилію, у той час як друга — політичну декларацію, відозву до сильних миру цього Село для ліричного героя — це, з одного боку, «пустельний куточок», якийсь ідеальний мир, де панують тиша й гармонія.
У цьому краї, «притулку спокою, праць і вдохновенья», герой знаходить духовну волю, віддається «творчим думам». Образи цієї частини вірша: «темний сад з його прохолоддю й квітами», «світлі струмки», «ниви смугасті», «у далечіні розсипані хати», «млини крилаті», — безсумнівно, романтизовані, що створює ідилічну картину спокою й умиротворення. Але зовсім інша сторона життя в селі відкривається нам у другій частині, де поет безжалісно викриває неподобство соціальних відносин, сваволя поміщиків і безправне положення народу. «Барство дике» і «рабство худе», основні образи цієї частини, втілюють «неуцтва вбивча ганьба», всю неправильність і нелюдськість кріпосного права. Ліричний герой ототожнюється із самим поетом, що називає себе «іншому людства», не приемлет цієї несправедливості й беззаконня, бажає «тривожити серця…» людей, оголюючи бешкетування поміщиків і безвихідність життя селян, мріє побачити «народ непригноблений» і «батьківщина волі освіченої».
Мир же, що оточує героя, повний жорстокості й насильства, мир, де одні «тяжкий ярем до труни тягнуть», а інші, «не бачачи сліз, не внемля стогону», «привласнили собі й праця, і власність, і час хлібороба», виглядає особливо бридко на тлі прекрасної, гармонічної природи, царства «щастя й забвенья». У такий спосіб створюється контраст між двома частинами вірша, що дозволяє з особою силою виявити ідею ущербності, неможливості існування кріпосного права Поетом використовується й безліч зображувально-виразних засобів мови. У першій частині вони створюють романтичну й умиротворену атмосферу: «ллється днів моїх потік», «млина крилаті», «озер блакитні рівнини», «мирний шум дібров», «тиша полів». А в другій частині образотворчі засоби використовуються поетом, щоб з найбільшою яскравістю викрити неподобство соціального ладу: «…насильницькою лозою», «далекий плуг», «змучені раби», «невблаганний власник». Крім того, останні сім рядків вірша наповнені риторичними питаннями й вигуками, тому що мають характер відозви до навколишньої, виражають збурювання ліричного героя і його небажання миритися з несправедливим пристроєм суспільства Розмір вірша — шестистопний ямб. Рима — як чоловіча, так і жіноча, як перехресна, так і кільцева: Привітаю тебе, пустельний куточок (жіноча), Притулок спокою, праць і вдохновенья (чоловіча), Де ллється днів моїх невидимий потік (ж.) На лоні щастя й забвенья (м.) (перехресна рима б-а-б).
Я твій — люблю цей темний сад З його прохолоддю й квітами, Цей луг, заставлений запашними скиртами, Де світлі струмки в чагарниках шумлять (кільцева рима б-б-а).