Твір по літературі: Ідейно-художня своєрідність повести «Двобій» З’явившись під час російсько-японської війни й в обстановці наростання першої російської революції, добуток викликало величезний суспільний резонанс, оскільки воно розхитувало один з головних підвалин самодержавної держави — недоторканність військової касти. Проблематика «Двобою» виходить за рамки традиційної військової повісті. Куприн зачіпає й питання про причини суспільної нерівності людей, і про можливі шляхи звільнення людини від духовного гніта, і про проблему взаємин особистості й суспільства, інтелігенції й народу. Сюжетна канва добутку побудована на перипетіях долі чесного російського офіцера, якого умови армійського казарменого життя змушують задуматися про неправильні відносини між людьми. Відчуття духовного падіння переслідує не тільки Ромашова, але й Шурочку. Зіставлення двох героїв, яким властиві два типи світорозуміння, взагалі характерно для Куприна. Обоє героя прагнуть знайти вихід з тупика, при цьому Ромашов приходить до думки про протест проти міщанського благополуччя й застою, а Шурочка пристосовується до нього, незважаючи на зовнішнє показне неприйняття. Відношення автора до неї двойственно, йому ближче «безрозсудна шляхетність і шляхетна безвільність» Ромашова. Куприн навіть відзначав, що вважає Ромашова своїм двійником, а сама повість багато в чому автобиографичная.
Ромашов- «природна людина», вона інстинктивно пручається несправедливості, але його протест слабшали, його мрії й плани легко валять, тому що вони незрілі й непродумані, найчастіше наївні. Ромашов близький чеховським героям. Але виникла необхідність негайної дії підсилює його волю до активного опору. Після зустрічі із солдатом Хлебниковим, «приниженим і ображеним», у свідомості Ромашова наступає перелом, його потрясає готовність людини піти на самогубство, у якому він бачить єдиний вихід з мученицького життя.
Щирість пориву Хлебникова особливо яскраво вказує Ромашову на дурість і незрілість його юнацьких фантазій, що мають метою лише щось «довести» навколишньої. Ромашов вражений силоміць страждань Хлебникова, і саме бажання співчувати змушує підпоручика вперше задуматися про долю простого народу. Втім, відношення Ромашова до Хлебникову суперечливо: розмови про людяність і справедливість мають відбиток абстрактного гуманізму, заклик Ромашова до жалю багато в чому наївний В «Двобої» Куприн продовжує традиції психологічного аналізу Л. Н.Толстого: у добутку чується, крім протестуючого голосу самого героя, що побачив несправедливість жорстокого й тупого життя, і авторський викривальний голос (монологи Назанского). Куприн користується улюбленим прийомом Толстого — прийомом підстановки до головного героя героя-резонера. В «Двобої» Назанский є носієм соціальної етики.
Образ Назанского неоднозначний: його радикальний настрій (критичні монологи, романтичне передчуття «светозарной життя», передбачення прийдешніх соціальних потрясінь, ненависть до способу життя військової касти, здатність оцінити високу, чисту любов, відчути безпосередність і красу життя) вступає в протиріччя з його власним способом життя. Єдиним порятунком від моральної загибелі є для індивідуаліста Назанского й для Ромашова втеча від усяких суспільних зв’язків і зобов’язань