Ілля Ілліч Обломов у романі И. А. Гончарова «Обломов» План 1. Вступ. Тема маленької людини в росіянці літературі 2. Коротка характеристика Обломова. Яким він кається на перший погляд 3. Біографія Обломова (дитинство з 9-ой глави сон Обломова) 4. Життя Обломова поза маєтком 5. Відносини Обломова Сольгой.
6. Одруження Іллі Ілліча 7. Заключние. Висновок: поганий або гарний Обломов?
Тема маленької людини відома в російській літературі з давніх часів. Її почав Карамзин своєю повістю «Бідна Ліза», у якій повествовалось про долю нещасної довірливої дівчини, що віддається любові й, віддана своїм звабником, гине, не знайшовши ні в кому розради або захисти. Далі на більше глибокому рівні цю тему розвиває Пушкін у повісті «Станційний доглядач» і романі «Євгеній Онєгін», Гоголь у повісті «Шинель» і т.д. Але найбільше докладно ця тема розкрита в романі И. А. Гончарова «Обломов». Чим же цікавий так рельєфно змальований Гончаровим герой?
Ілля Ілліч Обломов — поміщик середньої руки, «людина років тридцяти двох-трьох від роду, середнього росту, приємної зовнішності, з темно-сірими очами, але відсутністю всякої певної ідеї, усякої зосередженості в рисах особи». Тільки ця характеристика вже в другому абзаці роману може дуже багато сказати про зображуваного героя. Приємна зовнішність людини в самому, що називається розквіті сил малює нам людину, сповненої енергії, сил, готового до нових здійснень. Але цю ілюзію руйнує м’якість рис Обломова, казавшиеся «занадто зніженими для чоловіка» і зауваження автора — руху Обломова були ледачими, як у тільки що що проснулись послу обіднього сну кота. Але далі ми довідаємося, що «Лежання в Іллі Ілліча… було нормальним станом». Мало того, лежання було не просто станом, а основним заняттям.
Навіть кімнату свою, на перший погляд, багато прибрану, він не міг оформити зі смаком. Елементарний порядок, що супроводжує будь-якому житловому приміщенню, був відсутній: «… так усе запилилося, злиняло й взагалі позбавлене був живих Сєдов людської присутності». Дивно, не чи правда? Таке порушення логіки у вирисовке характеру автоматично ставить у нашій свідомості жирний хрест на Ілля Іллічі.
Начебто б, симпатична людина, а такий безнадійний ледар… Але не будемо квапити події. Для початку, з’ясуємо причини характерних рис Обломова, зазначених вище. А шукати будемо в джерелах, під час формування особистості — у дитинстві. Дитинство героя представлене в його сні (глава дев’ята). Його дитинство пройшло в Обломовке — благодарнейшем і спокойнейшем краю. «Все обіцяє там покійне, довгострокове життя до жовтизни волось і непомітну, сну подібну смерть». Ідеальне місце щоб виростити найдобрішу душу, який і є Ілля Ілліч. Але від спокою до ліні — піл кроку.
Все сімейство Обломових було саме перешли цю найтоншу грань — жили статечно, нічогісінько не роблячи. Життя їх мінялася тільки лише по сезонах, і те незначно. Їжа й сон — основні їхні заняття — «Це був якийсь всепоглинаючий, нічим непереможний сон. Щира подоба смерті». Та й що для них життя? -«ідеал спокою й бездіяльності, що порушується часом різними неприємними випадками, якось: хворобами, збитками, сварками й, між іншим, працею.
Вони зносили працю, як покарання, накладене ще на праотців наших, але любити не могли». Але мало того, що батьки самі нічого не робили, уважаючи вищим проявом щастя вічний спокій, так вони не давали й своїй дитині, мріючи зробити своє дитя щасливим. Вони й виховували сина соответствующе: « чиЗахоче чого-небудь Ілля Ілліч, йому варто тільки мигнути — вуж троє-четверо слуг кидаються виконати його бажання; чи упустить він що-небудь, чи дістати йому потрібно річ, так не дістане, чи принести що, чи збігати за чим, — йому іноді, як жвавому хлопчикові, так і хочеться кинутися й переробити все самому, а отут раптом батько й мати так три тітки в п’ять голосів і закричать: « Навіщо? куди! А Васько, а Ванька, а Захарка на що? Агов! Васько, Ванька, Захарка!
Чого ви дивитеся, роззяви? От я вас!..» І не вдається ніяк Іллі Іллічу зробити що-небудь самому для себе. Після він знайшов, що воно й покойнее набагато, і вивчився сам покрикувати: «Агов, Васько, Ванька, подай те, дай інше! Не хочу того, хочу цього! Збігай, принеси!» А йому хотілося самому руху. Часом він навіть збігав з будинку в годинники загального забуття: «забирався в канал, рився, відшукував якісь корінці, очищав від кори і їв усмак, воліючи яблукам і варенню, які дає маменька». Але частіше він проводив годинники будинку в забутті, у якому змушували його прибувати батьки.
А який результат? «Шукаючі прояви сили зверталися усередину й никнули, в’янучи». І що ж виросло із цієї екзотичної рослини, викоханого в теплиці Обломовки? Дитя неабиякого віку, що сприймає винятково власні капризи, що підкоряється тільки ім. Звідки ж узялися нахабність і зарозумілість? Від лагідності. Виховува_ в Обломовке.
Ілля Ілліч нічого не вмів, сам це визнавав «я не знаю, що таке панщина, що таке сільська праця, що значить бідний мужик, що богатий; не знаю, що значить чверть жита або вівса, що вона коштує, у якому місяці й що сіяють і жнуть, як і коли продають; не знаю, чи багатий я або бідний, чи буду я через рік ситий або Буду жебрак — я нічого не знаю!.. Отже, говорите й радьте мені, як дитині…». Через осознавания своє незнання він був лагідний. Але це не заважало йому бити Захара за найменшу помилку, за будь-який відступ від його бажань. Але життя не залишає людей у їхньому тихому щасті. Вона посилає їм випробування. Обломова це випробування наздогнало у вигляді любові.
Але він не пройшов це випробування. Тип обломовского характеру, що формувався ще в праотцях Іллі Ілліча, у нього в крові. А як сприймали Обломови жінок, і взагалі людей? Людей працюючим із презирством називали «чорноробами». Жінок же вважали ляльками, не бачачи в них нічого крім забавної пригоди. Але як тільки вони зауважували, що перед ними жива людина зі своїми почуттями, вони зовсім губилися й відступали. Це добре видно на прикладі самого Іллі Ілліча. Що знайшла в ньому Ольга?
Людини із мріями. Розумного, хоч і не уклюжего. Вона полюбила його в порівнянні зі Штольцом, домалювавши його розпливчастий образ тінню шляхетності й чистоти емоцій. Відповідне почуття в Обломове не змусило себе довго чекати. Але що чекала Ольга від Обломова? Вона хотіла щастя, а він би не в змозі їй його дати в тім розумінні, у якому цього хотіла вона. Можливо, в Обломова був шанс, не будь він так погано вихований, переможи він свою природну лінь. Але йому все була лінь…
так уже він вихований. Як сказав Р. Киплинг — «Виховання — велика справа: їм вирішується доля людини». Це саме той випадок, коли виховання вирішило долю людини.
Якби Обломов дійсно хотів, і, не жалуючи себе, пустився у вир любові з головою, він би був з Ольгою. Адже справа вже йшла до одруження — Ольга хотіло лише. Щоб було місце, де вони буде жити, щоб Обломов улаштував свій маєток. Це була жертва, але Обломов не зміг її заплатити. Він віддав перевагу власному благополуччю щастю з Ольгою. Він спасував, як і всякий Обломовец.
Написав їй лист, у якому знищив себе з метою побачити страждання Ольги. І навіть приїхав побачити її «у цю критичну мінуту». Але не було в його листі нічого. Що могло б викликати замилування правдивим самобичуванням. Це б лише егоїзм.
Що й показала йому Ольга. Обломов злякався її проникливого розуму, не витримав конкуренції. Який же підсумок? Він женився на тій, що могла йому дати те, про що він мріяв — Пшеницина пестила й плекала його як рідна мати із блакитного дитинства Хто ж такий Обломов? Син ліні, бездіяльності. Такі люди були, є й будуть. Це ті самі коптильники неба, нічого не роблять ні для кого. Що знайшли для себе зміст життя лише задоволення власних низинних потреб. Немає нічого гірше егоїзму, смішного з егоїзмом.
Але якщо ця суміш ще й має влада… наслідки непередбачені. Хоча, такі люди становлять масу, опору для людей шукаючих і ініціативних. Важливо лише самому не бути таким.