Продовжуючи дивитися на сайті, я часто замислююся, а хто, властиво тут позитивні герої, а хто негативні? І не можу чітко відповісти на це питання. Здавалося б, самі негативні герої, у наслідку, роблять дуже гарні вчинки, а герої, здавалося б, позитивні — зовсім навпаки. Книги Індіанець Джо Індіанець Джо Індіанець Джо — головний лиходій роману Марка Твена «Пригоди Тома Сойера». Твердий і мстивий, він не гребує розкриттям могил і грабежом, любить випити. Він убиває доктора Робинсона, за те що його батько посадив Джо у в’язницю, при цьому звалює провину на свого товариша Мефа Поттера. Джерело: Роман «Пригоди Тома Сойера» Автор: Марко Твен Так само хоче помститися вдові Дуглас, знову ж за те, що її батько побив його. Ховаючись від правосуддя, індіанець Джо знаходить скарб.
Тім і Гек вистежують його, уважаючи що скарбом належить їм, випадково знаходять його лігвище й стають непрямими винуватцями його смерті Цитати із книзі про індіанця Джо «Слухай, Гек, я й інший голос довідався, це індіанець Джо. — Вірно, він самий, чортовий метис.
Це буде гірше нечистої сили, куди там! Чого це вони затіяли? Шепіт завмер, тому що троє чоловіків дійшли до могили й стояли тепер за кілька кроків того місця, де ховалися хлопчики — Отут, — сказав третій голос; людина підняла вище ліхтар, і при його світлі хлопчики довідалися молодого доктора Робинсона. Поттер і індіанець Джо везли тачку з мотузками й лопатами. Вони скинули вантаж на землю й почали розкопувати могилу. Доктор поставив ліхтар у головах могили, підійшов до трьох в’язів і сіл на землю, притулившись спиною до стовбура дерева. Він був так близько від хлопчиків, що до нього можна було доторкнутися рукою — Поквапитеся!
— сказав він неголосно. — Місяць повинна зійти з мінути на мінуту Щось проворчав у відповідь, Меф Поттер з індіанцем Джо продовжували копати. Якийсь час не чутно було нічого, крім скреготу лопат, що скидали землю й гравій. Звук був дуже одноманітний. Нарешті лопата із глухим дерев’яним стукотом ударилася об кришку труни, ще мінута або дві — і Поттер удвох з індіанцем Джо витяглися труну з могили.
Вони зірвали з його кришку лопатами, витяглися мертве тіло й грубо жбурнули його на землю. Місяць вийшов через хмари й освітив бліду особу небіжчика.
Тачка стояла напоготові, труп звалили на неї, прикрили ковдрою й міцно прив’язали мотузками. Поттер дістав з кишені великий складний ніж, обрізав кінець, що бовтається, мотузки й сказав: — Ну, усе готово, пан Шкуродер; от що, викладайте ще п’ятірку, а те кинемо тут це падло — От ця справа, так з ними й треба розмовляти! — сказав індіанець Джо. — Послухайте, що це значить? — сказав доктор. — Ви ж просили заплатити вперед, я вам і заплатив — Так, тільки є за вами й ще должок, — почав індіанець, підступаючи до доктора, що тепер піднявся на ноги. — П’ять років тому ви вигнали мене з кухні вашого папаши, коли я просив чого-небудь поїсти, і сказали, що я не за добром прийшов; а коли я заприсяг, що відплачу вам, хоча б через сто років, ваш папаша засадив мене у в’язницю, як бурлаку.
Ви думаєте, я забув? Недарма в мені індійська кров.
Тепер ви попалися, не підете так, зрозуміли? Він погрозив докторові кулаком.
Доктор раптом розмахнувся, і індіанець покотився на землю. Поттер упустив свій ніж і закричав: — Агов ви, не торкніть мого приятеля! — И в наступну мінуту вони з доктором схопилися врукопаш, топчучи траву й підриваючи землю каблуками.
Індіанець Джо схопився на ноги, очі його зайнялися злістю, він підняв ніж Мефа Поттера, і, весь зігнувшись, крадькома, як кішка, став кружляти біля що б’ються, вичікуючи зручного випадку. Раптом молодий доктор вирвався з рук Поттера, схопив важку надгробну дошку з могили Вільямса й збив з ніг Мефа Поттера, і в ту ж мить метис устромила ніж по саму рукоятку в груди доктора. Той захитався й повалився на Поттера, заливаючи його своєю кров’ю; у цю мінуту на місяць набігли хмари й сховали страшну картину від переляканих хлопчиків, які кинулися бігти, у темряві не розбираючи дороги Коли місяць здався знову, індіанець Джо стояв над двома розпростертими тілами, споглядаючи їх. Доктор промурмотав чтото невиразне, зітхнув разів зо два й затих. Метис проворчал: — Із цим рахівниця покінчені, чорт би його взяв І він обібрав убитого. Потім вклав зрадницький ніж у розкриту праву долоню Поттера й сіл на зламану труну.» «Почувся дуже тихий голос, говорив індіанець Джо: — Чорт би її взяв!
Може, у неї гості? Світло горить до пізньої ночі — Я нічого не бачу Тепер говорив той обшарпанець, бурлака зі старого будинку. Серце Гека стислося від смертельного холоду: отож кому збирався мстити індіанець Джо! Першою думкою Гека було втекти.
Але отут він згадав, що вдова Дуглас завжди була добра до нього, а ці люди, може, збираються вбити її. Гек пошкодував, що в нього не вистачить хоробрості попередити вдову; він дуже добре знав, що не наважиться на це, — вони могли побачити його й схопити. Все це, і не тільки це, промайнуло в нього в голові за коротку мить між словами бурлаки й відповіддю індіанця Джо: — Тобі кущі заважають. Ну, дивися в цю сторону. Тепер бачиш, чи що?
— Так. Ну, звичайно, у неї гості. Кинь ти ця справа!
— Як! Кинути, коли я їду звідси назавжди? Коли, може, іншого випадку більше не буде? Ну, немає! Знов-таки говорю тобі, як не раз говорив: мені наплювати на її гроші, можеш їх забрати собі.
А от чоловік її до мене чіплявся, і не один раз це було; він же мене й посадив як бурлаку, коли був суддею. Так це ще не всі!
Куди там! Він велів мене відстьобати батогом — відстьобати на вулиці перед в’язницею, як негра! І все місто це бачив! Батогом! Розумієш ти це?
Він перехитрив мене й умер. Ну, зате вона мені заплатить! — Не вбивай її! Не треба! — Не вбивай? А хто говорить про вбивство? Його б я вбив, а її не збираюся.
Коли хочуть помститися жінці, її не вбивають — це ні до чого! Її спотворюють, рвуть ніздрі, обрубують вуха, як свині! — Господи, це вуж… — Тебе не запитують! Мовчи, поки ціло!
Я її прив’яжу до ліжка. Якщо мине кров’ю й умре, я отут ні при чому.
Плакати не стану. А ти, приятель, мені допоможеш, для того я тебе й взяв, одному мені не попоратися. Якщо будеш отлинивать — уб’ю!
Зрозумів? А якщо прийде тебе вбити, то вже і її заодно прихлопну — тоді, принаймні, ніхто не довідається, чия це робота.» «Коли двері в печеру відімкнули, у неясному сутінку очам усіх представилося сумне видовище. Індіанець Джо лежав мертвий на землі, припавши особою до дверної щілини, немов до останньої мінути не міг відірвати своїх тужних очей від світлого й радісного миру там, на волі. Тім був торкнутий, тому що знав із власного досвіду, що переніс цей нещасний. У ньому заворушилася жалість, але все-таки він випробовував величезне почуття полегшення й волі й тільки тепер зрозумів по-справжньому, наскільки гнітив його страх з того самого дня, коли він наважився виступити на суді проти кровожерливого метиса Мисливський ніж індіанця Джо лежав поруч із ним, зламаний навпіл. Важкий нижній брус дверей були весь порубані й порізаний, що коштувало індіанцеві чималих праць.
Однак ця праця пропала даром, тому що зовні скеля утворила поріг, і з непіддатливим каменем індіанець Джо нічого не міг поробити; ніж зламався, тільки й усього. Але навіть якби не було кам’яного порога, ця праця пропала б даром, тому що індіанець Джо однаково не міг би протиснутися під двері, навіть вирізавши нижній брус.
І він це знав; він рубав брус тільки для того, щоб робити що-небудь, щоб як-небудь скоротати час і зайняти чим-небудь свій змучений розум. Звичайно в ущелинах стін можна було знайти з десяток недогарків, залишених туристами; тепер не було ні одного. Бранець відшукав їх і з’їв. Крім того, він ухитрився піймати кілька летучих мишей і теж з’їв їх, залишивши одні пазурі. Нещасний умер голодною смертю. Поблизу від входу піднімався над землею сталагміт, що виріс протягом століть із крапель води, які падали зі сталактита, що висів над ним.
В’язень відламав верхівку сталагміта й на нього поклав камінь, видолбив у цьому камені неглибоку ямку, щоб збирати дорогоцінні краплі, що падали через кожні три мінути з тужливою розміреністю маятника — по десертній ложці кожні двадцять четверта година. Ця крапля падала, коли будувалися піраміди, коли руйнували Трою, коли засновували Рим, коли розпинали Христа, коли Вільгельм Завойовник створював Великобританію, коли відправлявся в плавання Христофор Колумб, коли битва під Лексингтоне була свіжою новиною. Вона падає й тепер, і буде падати, коли все це стане вчорашнім днем історії, піде присмерком минулого, а там і в непроглядну ніч забуття. Невже геть усе має свою мету й своє призначення? Невже ця крапля терпляче падала протягом п’яти тисяч років тільки для того, щоб ця людська комашка вгамувала нею свою спрагу?
І чи не прийде їй виконати ще яке-небудь важливе призначення, коли пройде ще десять тисяч років? Чи не однаково. Багато, багато років пройшло з тих пор, як нещасливий метис видовбав камінь, щоб збирати в нього дорогоцінну вологу, але й дотепер туристи, приходячи любуватися чудесами печери Мак-Дугала, найбільше дивляться на цей зворушливий камінь і на цю повільно, що набухає краплю. Чаша індіанця Джо коштує першої в списку чудес печери: навіть «Палац Аладдина» не може з нею зрівнятися.» 133, > +1 #2 сергій 24.02.2011 08:03 отут про це було http://tormashki. net/ tormashkiny-novosti/503470-i-yeto-pravilno. html#comment +1 #1 сергій 23.05.2010 17:11 спасибі хлопців ну або админ дуже було треба доклат потрібний був 5 на літ — ру ну коротше спасибі велике/strong> Вільям Белл — персонаж серіалу «Грань» Давній партнер Уолтера Бишопа по лабораторії, нині глава «Мессив Дай…
Дубровский Андрій Гаврилович — другорядний герой роману Пушкіна «Дубровский» Дубровский Андрій Гаврилович — батько головного героя роману, Володимира А… Троекуров Кирила Петрович — герой роману Пушкіна «Дубровский» Троекуров Кирила Петрович — один з основних героїв роману Пушкіна Ду… Євгеній Базарів — герой роману «Батьки й діти» Дія роману відбувається влітку 1859 року. Моло… Євгеній Онєгін — характеристика героя Євгеній Онєгін — герой роману у віршах А. С.
Пушки… Капітан Джек Горобець Пірат Джек Горобець — колоритний, манірний пиратс… Electroklad.