Ингер А. Оливер Голдсмит

Ингер А. Оливер Голдсмит вони б, без сумніву, чимало тому подивувалися. Адже теперішнє визнання прийшло до нього, по суті, тільки після його передчасної кончини; лише тоді сучасники стали усвідомлювати, яким глибоким, тонким, витонченим і дивно різнобічним талантом він володів і як многим зобов'язаний йому англійська література.)"... навряд чи залишив який-небудь рід літератури незачепленим і прикрашав усе, що зачіпав". Слова ці найвищою мірою справедливі. Голдсмит і справді чи виявив не однакову обдарованість у драмі, лірику, епосі й журналістиці.) правилами жанрі, у якому так вільно проявляються індивідуальні схильності й смаки автора, а думки пояснюються прикладами з життя, історії й літератури й де так необхідна стислість, невимученість і афористична отточенность мови, зложився стиль прози Голдсмита, гнучкої й артистичної. З 123-х таких нарисів склалася його перша значна книга - "Громадянин миру, або Листа китайця" (1762), задум якої те саме що "Перські листи" Монтеск'є.)"Ніч помилок" - по справедливості вважається поряд з "Школою лихослів'я" Шеридана кращою англійською комедією XVIII століття. Його поетична спадщина дуже невелика (завдяки цій книзі радянські читачі вперше одержують можливість так повно з ним познайомитися), але поема "Покинуте село" була незабаром прилічена до класики, а без деяких його віршів дотепер не обходяться антології й хрестоматії англійської поезії. Нарешті, він написав тільки один роман, але це - "Векфилдский священик". Але ж, крім того, його перу належать біографії, історичні праці, рецензії й огляди літературних новинок і багато чого іншого.)"рослина, що занадто пізно розцвіла". Однак подібне траплялося й з іншими, але про Голдсмите не можна сказати побитої, але настільки необхідної художникові фрази: один раз ранком він прокинувся знаменитим. Після публікації поеми "Подорожанин" (1764) до нього прийшла популярність, багато хто знаходили його талановитим, і добутки його передруковувалися, і притім не один раз, але той же "Векфилдский священик" чотири роки пролежав у видавця, перш ніж той наважився його надрукувати, а "Ніч помилок" шанувалася деякими літераторами надто низинної й вульгарної. Думка цих людей виразив без натяків Орас Уолпол, що оголосив, що муза Голдсмита, очевидно, "припхалася із Саутверкского ринку й заялозила свій поділ у бруді до самих колін".) суджень ні про один предмет і що "коли він не тримав у руці пера, то не було на світі людини глупее його, а коли він писав, то не було - розумніше". Джонсонові вторить відомий англійський портретист того часу й один із друзів Голдсмита - сер Джошуа Рейнолдс, що запевняв, що письменник був неосвічений і пускався в міркування про речі, у яких мало розумів, що, перебуваючи в суспільстві, він будь-що-будь прагнув звернути на себе увага й готова був заради цього чи ледве не стояти на голові. Чого ж тоді було очікувати від людей не настільки проникливих?) для такої скромної й соромливої людини зарозумілість і зухвалість у звертанні саме із зарозумілими людьми. Але варто заглянути в його листи - і тоді починаєш розуміти, що це було наслідком марних спроб пристосуватися до навколишнього середовища, жити як усе, що Голдсмиту постійно доводилося насилувати себе й що його ескапади - не що інше, як спроби врятувати своє людське достоїнство.) і в той же час поетичної замисленості - відсутність світського лиску й тим більше "породи" відразу ж впадає в око. Однак за цією непоказною зовнішністю ховалася людина з дуже певною життєвою позицією й надзвичайно ясними етичними й естетическими поглядами, придбаними не в годинники академічних занять, а в буквальному значенні слова вистражданими за роки голодної бродяжницької юності й настільки ж голодні роки виснажливої літературної поденщини.) тупицею. Фантазер і непосида, боязкий і вразливий, він тяготився царившими там сірістю й мертвечиною, а також брутальністю й жорстокістю своїх наставників. Не маючи засобів, щоб платити за навчання, він, відповідно до правил, повинен був прислужувати багатим студентам, зносячи при цьому їхні глузування й презирство; не дивно, що він мріяв бігти звідти хоч в Америку. Після того, як він із гріхом навпіл закінчив коледж, родичі кілька разів збирали для нього гроші, намагаючись визначити його до якого-небудь місця, або відправляли вчитися, але, не добравшись до мети й розтринькавши гроші, він вертався назад без речей і без коня. Поступово за ним затвердилася репутація непутящого зайдиголови, а про його "дивацтва" і "чудностях" стали складатися легенди, тоді як він


Загрузка...