Ионкис Грете. Від барокко — до класицизму

Ионкис Грете. Від барокко - до класицизму.

країни й ідеологічної підготовки буржуазних відносин.)"Освіта" має подвійне значення. У широкому змісті він означає освіту народу, прилучення його до культури. В 1770 році лише 15 % німців було грамотним, а в 1800 році число грамотних досягло 25 %. Тираж книг в 1000 екземплярів уважався цілком нормальним. Маси явно мали потребу в освіті.) ХVIII століття прославляли силу людського розуму. Усе, що не відповідало принципу розумності, що не сприяло добробуту народу, засуджувалося ними на знищення. Вони вірили в те, що ідеї можуть змінити мир, звідси їхньої надії на "освічену монархію". Просвітителі були історичними оптимістами, що свято вірили в суспільний прогрес

Попередники німецьких просвітителів у Європі

Цитаделлю Освіти була Франція, а його батьківщиною, батьківщиною просвітительського реалізму виявилася Англія, де вже на початку ХVIII століття були створені такі відомі нам з дитинства книги, як "Робинзон Крузо" Дефо й "Пригоди Гулливера" Свифта. Саме тому, що книги ці прийшли до нас у дитинстві, ми не замислювалися над їхньою філософською основою. Проте й Робинзон, і Гулливер якщо пам'ятати, що Кант і Фихте й почасти Гегель належать цьому сторіччю. Розмова про німецьку класичну філософію в нас спереду. А поки представимо зачинателів Освіти в Німеччині, імена яких нині належать історії

Иоганн Кристоф Готшед

Готшед (1700 - 1766) , "Матеріали для критичної історії німецької мови, поезії й красномовства" в 8-мі томах ( 1732-44), "Основоположення німецького стилю" (1748), "Мистецтво віршування" (1751) . Його діяльність позитивно позначилася на розвитку німецького театру. Серед доброчинних наслідків , моделлю для якої послужили п'єси англійського й французького драматургів, Готшед прославив цивільну доблесть римського республіканця, що не побажав пережити республіку й захоплення, що покінчило самогубством після, влади Юлієм Цезарем. Перша німецька п'єса мала успіх у глядачів, поки на сцені не з'явилися п'єси Лессинга. Саме Лессинг став батьком німецької Освіти. Він критикував Готшеда-Драматурга за пафосность і ходульність. Це він приклав руку до злого жарту, що, якби Катон воскрес і прочитав трагедію Готшеда, він удруге б покінчив ссобой.

Фрідріх Готлиб Клопшток) відкинув орієнтацію Готшеда на французький класицизм і призвав "поклонятися рідному дубу". Його дитинство пройшло в сільській місцевості, звідси його тонке почуття природи, що виявилося в юнацьких ідиліях, які цілком могли суперничати з "Ідиліями" (1756) Геснера, що так восхищали росіян сентименталістів

Серйозно й ґрунтовно вихований, юний Клопшток полюбив античну літературу й почитав класичну Грецію як колиска прекрасного. Старший син глибоко релігійного бюргера, він уважав, що німецькій душі ближче дух Біблії і Євангелія, що поет сприйняв переломленим через творчість обожненого їм англійського поета Мільтона. Орієнтуючись на його поему "Загублений рай", Клопшток в 1748 році опублікував перші десять пісень "Месії". Він трудився над цією епічною поемою все життя. Величезний добуток з 20 000 віршів, написане грецьким гекзаметром (віршований розмір "Илиади" і "Одиссеи"), розповідає про діяння Ісуса, його борошнах на хресті й піднесенні

У поемі діють Бог , "Соломон" (1764), "Давид" (1772). Клопштока почитали всі, але читали деякі. Шиллер гудив його за відвернену розважливість, а Ґете , що видав старогерманский епос "Нибелунги" і пісні середньовічних миннезингеров. Клопшток написав трилогію про легендарного вождя херусков Германі-Арминии, що здобув перемогу над римлянами ("Битва в Тевтобургском лісу", "Арминий і князі", "Смерть Арминия"). Німці в ній виглядали могутніми й чудовими. "Воістину ця картина була здатна розбудити самосвідомість націй", - писав Ґете не без іронії. Драми, однак, виявилися не сценичними, але хори бардів були чудові, їх поклав на музику Глюк ("Бардита").)

Ґете думав, що в Клопштока не було ні нахилу, ні здатностей для сприйняття й художнього відтворення почуттєвого миру, а отже, він був позбавлений существеннейших якостей поета взагалі. Проте 1748 рік, відзначений появою перших пісень "Месії", став для літератури Німеччини настільки ж епохальним, як 1848 рік для її політичної історії. Останні роки свого життя Клопшток прожив у Гамбурзі, де в його честь названі площа, вулиця й навіть тераса, де любив відпочивати письменник

Кристоф Мартін Виланд

Виланд (1733 - 1813) народився в сім'ї протестантського священика й одержав прекрасне утворення: юний шваб вивчав право й гуманітарні науки у вищій школі Тюбингена. Друг його батька Бодмер увів його в коло поетів і вчених, схильних до пиетизму. Пиетисти - секта в рамках протестантизму. Ґете знаходив цих людей "природними й наївними". Перші твори Виланда відрізняються релігійною повчальністю й старозавітною символікою: "Дванадцять моральних листів у віршах", "Випробування Авраама", "Листа покійних до залишених друзів".

Далі Виланд зайнявся перекладами, що підготувало поворот у його творчості. Він відкрив Шекспіра, і знайомство юних Ґете й Шиллера з англійським драматургом відбувалося по його прозаїчних перекладах. Переклади з давньогрецького й латинського, особливо з Аристофана й Лукиана, підвели його до видання "Комічних оповідань", фривольних і витончених любовних історій з життя античних богів

Роман "Історія Агатона" (1766) автор назвав філософським, він поклав початок новому жанру , вершиною якого згодом стане книга Ґете про Вільгельма Мейстере. Прекрасний душею й тілом, натхнений платоновскими ідеалами, вступає Агатон у великий мир. В Афінах зустрічає юнак софіста Гиппия, вустами якого автор викладає основні положення французького матеріалізму, яким він явно віддає перевагу перед християнським спіритуалізмом. Сиракузский тиран призначає його міністром при своєму дворі. Нарешті, Агатону вдається в супроводі гетери Данаи добратися до Тарента на півдні Італії, де він знаходить гармонію й щиросердечний спокій. У листі до друга Виланд зізнався, що в образі Агатона він зобразив самого себе й зробив його під кінець таким щасливим, яким йому самому хотілося бути

В 1772 році Виланд був запрошений у Веймар, де йому було довірено літературне виховання принца-доступника Карла Августа. Один раз принц, якому стояло вступити в права спадкування по досягненні чотирнадцяти років, поцікавився у вихователя, чому ж у такому випадку женитися він може лише у віці двадцяти років. Виланд зі сміхом відповів: "Країною легше керувати, ніж жінкою". Безсумнівно, до цього висновку привів його особистий досвід. Дружина Виланда, що народила йому чотирнадцять дітей, творів чоловіка не читалася

У Веймаре пройшов останній і самий значний період творчості Виланда. В 1773 році разом з поетом і філософом Якоби він заснував щомісячник "Німецький Меркурій", перше в Німеччині видання такого роду. У Ґете були всі підстави сказати, що вся верхня Німеччина зобов'язана Виланду почуттям стилю, а південна (особливо Відень) - своєї поетичної культурою

У Веймаре написана їм "Історія абдеритов" - гумористично-сатиричний роман про жителів грецького містечка, у якому легко проглядаються риси глухої німецької провінції. Інтерес до Шекспіра обернувся для Виланда великою удачею. Мало того що в комедії "Сон у літню ніч" він знайшов образ пануючи ельфів Оберона, він заразився вільним духом і чарівністю Шекспіра. Найвищим досягненням Виланда й став "Оберон" (1780). Почалося все з того, що під впливом молодого Ґете, що в 1775 році прибув у Веймар, Виланд написав кілька поетичних оповідань, з яких виросла жартівлива в стилі рококо поетична епопея, граціозна, почуттєва й дотепна. На мотиви "Оберона" Вебер склав однойменну оперу (1826).

Поступовий розвиток культури підготувало ґрунт для появи Ґете й Шиллера. Почавши із протесту, що бунтує (обоє примкнули до руху "Бура й натиск"), вони слідом за Лессингом вивели німецьку поезію із провінційної глушини на широкі простори світової культури.


Загрузка...