Істомін Володимир Іванович, російський контр-адмірал

Володимир Іванович Істомін контр-адмірал \ (1809 —і 1855) Володимир Іванович Істомін, російський контр-адмірал, герой Севастопольської оборони 1854 —і 1855 р., народився в 1809 році в Пензенській губернії у дворянській сім’ї

В 1823 році В. И. Істомін надійшов на навчання в морський кадетський корпус, а в 1827 році закінчив його. Морська професія стала для нього самою головною справою життя

Ще в часи імператора Олександра I (прав. 1810 —і 1825 р.) греки почали війну з турками за своє звільнення. Європейські уряди, у тому числі й російське, співчували грекам і засуджували звірства турків, однак під впливом тенденцій «Священного сполучника»~\footnote{«Священний сполучник» був укладений у Парижу в 1814 р. з ініціативи російського імператора Александра~I між монархами практично всіх європейських держав (не примкнули лише турецький султан і тато римський) ; основними його положеннями були наступні: внести в політичне життя умиротвореної після наполеонівських воєн Європи стабільність, взаємні зобов’язання постійно перебувати у світі, робити один одному допомога й підтримку. } довго не зважувалися заступитися за заколотних греків проти їхнього правителя —і- турецького султана. Імператор Николай~I (прав. 1825 —і 1855 р.) , вступаючи на престол, застав відносини Росії з Туреччиною дуже недружелюбними, але все-таки він не бачив необхідності воювати з турками. Він погодився лише на те, щоб разом з Англією й Францією вжити дипломатичних заходів проти турецьких звірств і постаратися примирити султана із греками. І тільки до 1827 року стало ясно, що дипломатія тут неспроможна

До складу ескадри під командуванням контр-адмірала Гейдена, що відправилася в Середземне море на допомогу грекам у борь\-бе з турками, входили лінійні семидесятичетирехпушечние кораблі »Азов»$\! $, »Гангут»$\! $, »Олександр Невський» і »Иезекииль» і чотири фрегати: »Костянтин»$\! $, »Олена»$\! $, »Моторний» і »Кастор»$\! $, а також корвет »Гремящий». Вони являли собою значну силу

Лінійні \quad семидесятичетирехпушечние кораблі »Азов» і »Иезекииль» були побудовані на початку 1820-х років на Архангельській верфі. »Азов» будувався за планом і кресленнями %прославленого знаменитого інженера Курочкина. Щоб закінчити кораблі якнайшвидше, в Архангельськ відрядили пославленного російського флотоводця Михайла Петровича Лазарєва (1788 —і 1851) . Лазарєв чимало потрудився, уводячи різні вдосконалення в конструкцію »Азова». Він надавав особливого значення бойової моці корабля й найбільш зручному й раціональному плануванню внутрішніх приміщень. Таким чином, »Азов» став найбільш доконаним по своїх морехідних якостях, моці й внутрішньому пристрою кораблем російського військового флоту. Лазарєв був дуже задоволений »Азовом»$\! $, командиром якого він був призначений. Дуже ретельно він підбирав собі помошников з особисто відомих йому моряків. У числі їх виявилися прославлені згодом лейтенант П. ~С. ~нахимов, мічман В. ~А. ~корнилов і гардемарина В. ~И. ~истомин. Всі вони в досконалості засвоїли школу Лазарєва, його військово-морську тактикові

Другого жовтня 1827 року російській ескадрі вдалося з’єднатися в грецьких берегів (біля острова Занте) з англійцями й французами. Командування об’єднаним флотом трьох держав прийняв на себе старший у чині командуючий англійською ескадрою адмірал Едуард Кодрингтон, учень знаменитого адмірала Нельсона. Загальне число гармат у союзній ескадрі досягало 1300.

Турки зосередили в Наваринской бухті, що вдасться в західне узбережжя Мореи, величезний з’єднаний турецко-еги\-пет\-ский флот у складі трьох кораблів, двадцяти трьох фрегатів, двох корветів, п’ятнадцяти бригів і восьми брандерів із загальною кількістю гармат до 2300. Крім того, турки мали сильну артилерію в Наваринской міцності й на острові Сфактерия.

З’єднані ескадри Англії, Франції й Росії замкнули турецький флот у Наваринской бухті. Восьмого жовтня 1827 року відбувся знамените Наваринское бій. Кораблі союзників, не відповідаючи ворогові, увійшли в бухту, займаючи призначені позиції. Турки зустріли супротивників обстрілом з берега й з кораблів. Нищівні залпи »Азова» послужили прикладом для інших кораблів. Від безперервної канонади пороховий дим густим туманом застелив всю Наваринскую бухту. Артилеристи-Навідники виявилися у вкрай важкому положенні: видимість ослабшала, приціл був утруднений. Щоб ще більше ускладнити становище союзників і густіше огорнути димом бухту, турки спалили свої транспортні кораблі

%Дзенькає повітря від оглушливого хаосу звуків, сичать падаючі у воду ядра. %Море вогню викидається з обох бортів. Найбільше дісталося »Азову». Переконавшись, що корінь зла в ньому, турки поставили собі метою знищити російського флагмана будь-що-будь. »Азову» довелося битися одночасно з п’ятьома турецькими кораблями, що насідають на нього. Положення його ставало усе більше важким: борта його були зламані, палуба залита кров’ю, %розкидані по всій палубі упереміш із трупами убитих. від декількох розпечених ядер зайнявся борт. %Корабель мав безліч %підводних пробоїн, через які хльостала вода. %, весь бак розкиданий. А тим %часом усередині корабля десятки сокир працювали %над закладенням підводних пробоїн. »Азов» займав центральне місце в бої, але зате він і постраждав більше всіх судів з’єднаної ескадри. Щогли в нього були перебиті, а в корпусі насчиивалось 153 пробоїни, серед них сім на рівні ватерлінії. Незважаючи на важкі пробоїни, корабель не тільки продовжував вести бій, але й палив ворожі кораблі. %Не ослабивая ні на мінуту, триває бій. У подпалубное приміщення %зносять убитихч трупи забивають приміщення майже до подволока. Коли окончится %бій, їх отпоют і зрадять морському похованню, тобто, прив’язавши до ніг %трупа баласт, скинуть у море. % %Рівне о шостій годині дня на »Азові» пробили відбій. Бій був вуиграно. %Ворога осяг небачений в історії флоту при подібному співвідношенні сил розгром

Турецько-єгипетський флот, що перевершував флот союзників більш ніж у три рази, був знищений. Уцелело лише вісім корветів, шістнадцять бригів і двадцять три транспортних судна. Було висаджено й пущене до дна сімдесят бойових і вісім транспортних судів. Исходно турецькі кораблі були збройні 2106 знаряддями, а чисельність особового складу досягала 21960 чоловік, з яких убите й потонуло понад 8 тисяч. На російських судах вибуло з ладу біля трьохсот чоловік

»На честь достохвальних діянь начальників, мужності й безстрашності офіцерів і хоробрих нижніх чинів» поранений, обпалений »Азов» був визнаний гідним вищої морської військової нагороди —і він одержав кормовий Георгіївський прапор. Жоден вітрильний корабель російського флоту до цього ще не одержував його. Гардемарина Істомін, що служив на »Азові»$\! $, за доблесть у бої був зроблений у мічмани й нагороджений знайомий відмінності військового ордена. Протягом наступних декількох років »Азов» брав участь в операціях проти турецького флоту в Середземне море, у тому числі й у блокаді Дарданелл

Після Наваринской битви Туреччина стала готуватися до війни з Росією, що почалася в 1828 р. і закінчилася рішучою перемогою росіян в 1829 р. Був підписаний Адрианопольский мир, відповідно до якого, крім всіх інших умов \footnote{Згідно Адрианопольскому миру, до Росії відходив лівий берег нижнього Дунаю й східний берег Чорного моря; Молдавія, Валахія й Сербія, раніше зависившие від Туреччини, одержували внутрішню автономію; турецький уряд давав волю торгівлі росіянином у Туреччині й відкривало вільний прохід через Босфор і Дарданелли кораблям всіх дружніх держав; крім того, турками була визнана незалежність грецьких земель на півдні Балканського півострова (із цих земель в 1830 р. було утворене королівство Греція) . } Росія одержала право втручатися у внутрішні справи Туреччини \footnote{В 1833 р. турецький султан навіть вдався до допомоги Росії під час повстання проти нього єгипетського паші. На подяку за допомогу й захист султан уклав з Росією особливий договір, відповідно до якого зобов’язався замкнути Босфор і Дарданелли для військових судів всіх іноземних держав. }.

Зростання впливу Росії на Балканському півострові, втручання її в справи ослабілої Турецької імперії й політика імператора Миколи I, що вважав себе заступником балканських слов’ян і греків, почали сильно турбувати європейські уряди. В 1840 р. у Лондоні була скликана загальноєвропейська конференція, що встановила протекторат над Туреччиною п’яти держав: Англії, Франції, Росії, Австрії й Пруссії, після чого вплив Росії на Балканському півострові стало швидко падати. Туреччина охоче йшла під вплив Англії й Франції. \medskip В 1832 році В. ~И. ~истомин був переведений на Балтійський флот на фрегат »Марія». Але три роки через він повернувся на Чорноморський флот. В 1834 році його наставник М. ~П. ~лазарев був призначений головним командиром Чорноморського флоту й портів і перевів до себе видатних офіцерів —і Нахимова, Шестакова, Корнілова й інших. Всі ці офіцери були його улюбленими учнями, і вони задавали тон іншим морякам. У такий спосіб зложилася та блискуча школа чорноморських моряків, які так вирізнилися згодом у численних морських боях і під час знаменитої оборони Севастополя. На Чорному морі Істомін плавав на різних кораблях: люгере »Глибокий»$\! $, яхтах »Жвава» і »Пам’ять Євстафія»$\! $, лінійному кораблі »Варшава». В 1837 році Істомін був зроблений у лейтенанти й призначений командиром пароплава »Північна зірка». Потім він командував шхуною »Ластівка»$\! $, корветом »Андромаха» і фрегатом »Кагул». В 1840 році він допомагав капітанові другого рангу Корнілову в операції висадження десанту при Туапсе. З 1845 по 1850 рік В. ~И. ~истомин перебував у розпорядженні російського намісника на Кавказі. З 1850 року Істомін у чині капітана першого рангу був призначений командиром стодвадцатипушечного лінійного корабля »Париж» під прапором контр-адмірала Новосильского в складі ескадри віце-адмірала П. ~С. ~нахимова. \medskip Восени 1853 року, незабаром після Віденської конференції, Туреччина оголосила війну Росії, а флоти Англії й Франції з’явилися в Босфорі, як би загрожуючи Росії. На початку листопада 1853 року турецький флагман розташувався в Синопской бухті, напроти Феодосійської бухти. Синопская бухта —і прекрасна якірна стоянка, захищена від північних вітрів гористим півостровом, що має значний розмір і глибину, постачена молом і верфями, прикрита береговими батареями. Російське командування розуміло, яке важливе стратегічне місце займає Синоп. Це був турецький перевалочний пункт, транзитний порт, опорна база. Корнілов, що фактично був командуючим Чорноморським флотом після смерті в 1851 році М. ~П. ~лазарева, наказав рушити туди кораблі. Командувати операцією призначили Нахимова.

Нахимов чекаючи підкріплення з декількома судами блокував Синоп. Турецьке командування зробило більшу ошиб\-ку, заключавшуюся в тім, що при явній перевазі в чисельності й озброєнні не спробувало прорвати блокаду й завдати удару нечисленному супротивникові. Коли до Нахимову прийшла допомога, соотншение сил було наступним: п’ятсот двадцять стовбурів, включаючи берегові батареї, у турков і сімсот двадцять стовбурів у російської ескадри; у Нахимова шість із половиною тисяч людей проти чотирьох з половиною тисяч турков.

18 листопада 1853 року відбувся Синопское бій. Двома колонами (ліву вів на »Парижу» Новосильский, праву —і Нахимов) ескадра ввійшла в бухту. Тактика Нахимова полягала в тім, щоб вести бій з максимально близької дистанції. Російським кораблям була дана команда не відкривати вогонь до повного зближення із супротивником. Бій почався в першій половині дня. Корабель »Париж»$\! $, яким командував капітан першого рангу В. ~И. ~истомин під прапором контр-адмірала Новосильского при настанні на ворога йшов поруч із кораблем »Імператриця Марія» і слідом за ним зайняв місце по диспозиції. Відкривши страшний вогонь по турецькій батареї, по двадцатидвухпушечному корветі » Поло-Сефид» і по пятидесятишестипушечному фрегаті »Дамиад»$\! $, він підірвав корвет. %в одна година п’ять мінут пополудні. У той час повз нього дрейфував адміральський фрегат » Ауни-Аллах». »Уразивши його поздовжніми пострілами й відкинувши на берег »Дамиад»$\! $, корабель »Париж» потруїв ланцюг, витягнув шпринт і став бити по двухполосному шестидесятичетирехпушечному фрегаті »Низамие». О другій годині фок і бізань-щогли »Низамие» були збиті, а фрегат сдрейфовало до берега, де він незабаром зайнявся. Тоді »Париж» відкрив вогонь по турецької батарее~\cite[стор. ~323]{[Nakhimov]}».

Користуючись чисельною перевагою й умілим командуванням, російські судна громили турецькі. Колір турецьких фрегатів і корветів (сім фрегатів і три корвети) , а також пароплав на Синпоском рейді були спалені вщент. Останнім і до останнього бився »Диамад». Нерухливий, лежачий на мілині, придавлений іншим, уже мертвим, фрегатом, пятидесятишестипушечний »Диамад» пручався, поки його не змусили замовкнути стодвадцатипушечние »Париж» і »Три Святителі». Містечко Синоп був наполовину зруйнований — берегові турецькі батареї (усього їх було чотири) стояли прямо в місті. Перемога коштувала російським силам 37 убитих і 230 поранених. Багато офіцерів одержали підвищення. Так, Істомін одержав після Синпоской~битви~звание~контр-адмирала.

Після Синопской битви англійська й французька ескадри вийшли з Босфору в Чорне море, уже не приховуючи, що мають намір допомагати туркам. Наслідком цього був відкритий розрив Росії з Англією й Францією. %Імператор Микола I (1825 -%1855) побачив, що за Туреччиною коштують більше грізні вороги, і став готуватися до %захисту на всіх російських границях. До довершення зла, навіть і ті держави, які %не оголосили прямої війни імператорові Миколі, саме Австрія й Пруссія, %виявляли несприятливе для Росии настрій. Таким чином, Росія виявилася одна, без союзників, проти могутньої коаліції. %збуджуючи до себе співчуття ні європейських урядів, ні європейського %суспільства

До осені 1854 року головним театром воєнних дій виявився Крим і, зокрема, Севастополь. У цьому місті перебувала головна стоянка російського чорноморського флоту; союзники розраховували, взявши Севастополь, знищити російський флот і всі військово-морські сили Росії на Чорному морі. У вересні 1854 року на західному березі Криму біля міста Євпаторія висадилося значну кількість французьких, англійських і турецьких військ (більше 60 тисяч) , під прикриттям величезного флоту (89 бойових кораблів і 300 транспортних судів) . Російські війська в Криму нараховували всього 33 тисячі солдатів (під командуванням князя Меншикова, а потім князя Горчакова) . Перед висадженням союзників флот, що стояв на севастопольському рейді, складався із чотирнадцяти кораблів, семи фрегатів, одного корвета й двох бригів, а крім всіх цих вітрильних судів було ще одинадцять пароплавів. Російський флот мав гарну артилерію, що зробила б жорстокий опір усякому нападу на Севастополь із моря. Однак флот ворога включав багато парових судів і тому був досконаліше й сильніше російського, що состояли в основному з вітрильних кораблів. Тому, через явну перевагу ворожих сил, російським судам не можна було наважитися на бій у відкритому морі. Довелося захищатися Всевастополе.

Так почалася знаменита Кримська кампанія. У Севстополі було всього шістнадцять тисяч матросів і солдат —і- на кожний з них доводилося чотири ворожих солдати. Крім того, Севастополь був військово-морською, а не сухопутною міцністю. Важкі пушки його берегових батарей (усього налічувалося тринадцять батарей, на яких перебувало 611 знарядь) дивилися в море, а з боку суши місто не був укріплений. На північній стороні була лише вибудувана у свій час »тоненька стінка в три обтесаних цеглинки»$\! $, як її отруйно називали моряки. Знарядь, призначених захищати північну сторону, було всього 198, причому скільки-небудь великих було дуже мало. На Малаховім кургані, у центрі позиції, перебувало всього п’ять знарядь, всі середнього калібру (восемнадцатифунтовие) . Військові інженери Тотлебен, Ползиков, Мельников спроектували ряд земляних споруджень (бастіонів і батарей), які замінили собою суцільну кріпосну стіну. Ці бастіони були споруджені зусиллями матросів і солдат, яким допомагали жителі міста

Оборона Севастополя була доручена морякам під командуванням адміралів Корнілова, Нахимова й Істоміна. Вони вирішили затопити кілька бойових кораблів при вході в Севастопольську бухту, щоб унеможливити вторгнення в неї з моря. З повідомлення Корнілова: »По наказі його світлості князя Олександра Сергійовича Меньшикова, кораблі: »Три святителі»$\! $, »Уриил»$\! $, »Селафил»$\! $, »Варна»$\! $, »Силистрия» і фрегати: »Флора» і »Сизополь» затоплені в тутешньому фарватері»~\cite[тім 2, стор. 137]{[Tarle]}. Затоплення судів почалося на світанку одинадцятого вересня. Пушки та інше озброєння з кораблів були перенесені на берегові зміцнення. Російські моряки палили свої судна з важким серцем, вони розуміли, що це змушена міра. Вони намагалися робити це повільно, щоб мати можливість у будь-який момент зупинити затоплення кораблів, якщо з’явиться хоча б невелика надія, що російська армія на суші відкине ворога від Севастополя. Однак главнококмандующий князь Меньшиков (не військового, що мав навіть, утворення) , з перших же днів считавший оборону Севастополя безнадійної, командував нечисленною російською армією \footnote{яка, до того ж, була погано підготовлена до війни: у наших солдатів були гладкостовбурні рушниці старого зразка, з яких напевно можна було потрапити в мету з відстані не більше ста двадцяти метрів, тоді як війська союзників були збройні нарізною зброєю, що стріляла в п’ять—шість разів далі. } так, що союзники продовжували наступати, а російська армія зазнавала поразки за поразкою (Альма, Инкерманн) і відступала усе далі від Севастополя. У місті був залишений зовсім слабкий гарнізон (вісім резевних батальйонів і невелика кількість матросів) .

Однак важливо було не тільки зміцнити місто, але й підтримати в його захисниках волю до перемоги. Звертаючись до матросів і солдатів, адмірал Корнілов говорив: «На нас лежить честь захисту Севастополя, захисту рідного нам флоту. Будемо битися до останнього! Якщо хто з начальників накаже бити відбій, заколіть такого начальника… Якщо б я наказав ударити відбій, не слухайте, і той негідник буде, хто не вб’є мене». На відміну від головнокомандуючого князя Меншикова або тодішнього військового міністра князя Долглрукого, Корнілов, Нахимов, Істомін, Тотлебен уважали оборону Севастополя справою особистої честі. Серед солдатів і матросів вони користувалися великою любов’ю й повагою. Діяльність цих чудових людей після відходу від Севастополя Меньшикова з армією була самої активною. Невідомо, коли вони їли й спали. Їх можна було бачити всюди —і на будівництві зміцнень, на бастіонах, у лазаретах, у солдатських казармах (Істомін, зокрема, очолював комісію. що перевіряла, у яких умовах живуть матроси й притягнуті для будівництва зміцнень люди) . Працювати їм доводилося в надзвичайно тяжких умовах. Не вистачало самого необхідного, навіть лопат для риття окопів

Сьомого вересня 1854 року вищу владу по обороні міста було вирішено ({\it не за наказом головнокомандуючого Меншикова, що бросили Севастополь напризволяще, а самими адміралами}) вручити генерал-ад’ютантові В~. А. ~корнилову, що призначив П. ~С. ~нахимова главноначальствующим над флотом і морськими батальйонами у випадку своєї відсутності в Севстополі, а на випадок тривоги на Північній стороні командуючим призначався контр-адмірал Істомін. %Ворог почав настання, обложений Севастополь запекло %захищався. На бомбардування ворога росіяни відповідали такий %же бомбардуванням із сотень знарядь. Підійшовши до Севастополя, ворог почав посилено обстрілювати місто й зміцнення, щоб потім кинутися на штурм. Але севастопольські артилеристи відповідали влучним вогнем із сотень знарядь і наносили супротивникові така втрата, що він не наважувався штурмувати бастіони. Перше випробування було витримано із честю. Правда, радість севастопольців була затьмарена загибеллю адмірала Корнілова. Він був смертельно поранений 5 жовтня 1854 року, коли верхи об’їжджав бастіони Малахового кургану. Істомін, що командував там і сам весь день находившийся під страшним вогнем, просив Корнілова не приїжджати до нього на бастіон, але той не послухався. Останні слова Корнілова, звернені до захисників міста, минулого: »Відстоюйте ж Севастополь! » Штурми відбивалися з розпачливою мужністю. Направивши свої сили проти самого південного (»четвертого») бастіону, ворог не мав ніякого успіху; тоді союзники перенесли свої атаки на східну частину зміцнень, на Малахів курган

Облога Севастополя тривала 350 днів. Місто було сильно зруйноване бомбардуваннями. Росіянином не вдавалося стягти до Севастополя більші сили й вибити ворога з його укріпленого табору. Підтримувати далекий Севастополь і постачати його боєприпасами й продовольством без гарних доріг і морського шляху було дуже важко. Пороху й снарядів не вистачало, у бастіонах панував напівголодний режим. У військовому інтендантстві процвітало злодійство. Військовий міністр Довгорукий проявляв стосовно обложеного Севастополя повну байдужість і бездіяльність. Але гарнізон Севастополя не падав духом і діяв з незвичайною мужністю \footnote{Імператор Микола за мужність і стійкість наказав уважати щомісяця служби в Севстополі за рік. Із шістнадцяти тисяч моряків, що були в Севстополі на початку облоги, залишилося в живі всього вісімсот чоловік }. Сили захисників Севастополя танули. Щодня ворожий вогонь виводив з ладу до 1000 чоловік. З початку оборони Севастополя в 1854 році контр-адмірал Істомін командував четвертою оборонною дистанцією Малахового кургану (Корниловский бастіон) — одним з найдужчих укріплених пунктів. Він витримував ураганний вогонь і кількаразові штурми супротивника. Малахів курган був ключем до Севастополя, його необхідно було втримувати будь-що-будь, тому що з висоти кургану ворог міг би бачити все місто, легко міг би ввійти в нього й з тилу взяти всі інші його зміцнення

Незважаючи на те, що адмірал був поранений і контужений, він продовжував керувати боями. За відвагу й самовідданість, проявление при обороні Малахового кургану, В. ~И. ~истомин був нагороджений орденом Святого Георгія третього ступеня

7 березня 1855 року, коли адмірал Істомін вертався зі знову спорудженого навпроти Корниловского бастіону Камчатського люнета до себе на курган, ворожим ядром йому відірвало голову. П. ~С. ~нахимов, що вважав цю втрату, як і втрату Корнілова, незамінної, наказав означити те місце на бастіонах, де був убитий Істомін. Високо оцінюючи ту роль, що Істомін грав при обороні Севастополя, Нахимов поступився йому місце в склепі Владимирського собору в Севстополі радом зі священними для російського флоту прахами адміралів М. ~П. ~лазарева й В. ~А. ~корнилова, що він беріг для себе

Бухгалтерська організація супровід.