Історична основа «Слова об полицю Игореве» «Слово…» розповідає про похід на половців в 1185 році хороброго князя невеликого Новгород-Сіверського князівства Ігоря Святославовича. Події цього походу відбувалися наступним образом Не зговорившись із київським князем Святославом, Ігор, очертя голову, відправився в далекий похід на половців, замисливши дійти до берегів Чорного моря й повернути Русі далекі землі в Керченської протоки, що колись належали Чернігівському князівству Похід відбувся навесні 1185 року, у ньому, крім самого Ігоря, брали участь його сини й князь Святослав. У берегів Дінця військо Ігоря застало затьмарення, що вважалося на Русі ознакою нещастя, але Ігор зневажив повір’ю. В Оскола до війська приєднався його брат Всеволод. Застати половців врасплох не вдалося, тому що половці були готові до бою й збройні. Але Ігор порахував ганьбою повернутися додому без перемоги й пішов назустріч смерті.
Перше зіткнення з половцями було вдалим для військ Ігоря. Росіяни захопили обоз і полонених. На світанку наступного дня половецькі полки почали настання на росіян. Проти невеликого російського війська зібралася вся Половецька земля. Але й отут Ігор, произнеся підбадьорливе мовлення, наказав кінним спішитися, щоб пробиватися крізь полки ворога всім разом. Троє доби Ігор зі своїм військом пробивався до Дінця, був поранений у бої. Воїни були стомлені спрагою. Ранком допоміжні полки з осілих на Русі кочівників здригнулися.
Ігор, сподіваючись їх зупинити, поскакав за ними, але відстав. По дорозі назад він був узятий у полон половцями. Він бачив, як б’ється його брат Всеволод Поразка Ігоря мало нещасні наслідки для всієї Російської землі, тому що половці переконалися в слабості росіян князівств Не можна сказати, що в полоні до Ігоря ставилися погано, навпроти, він користувався відносною волею й пошаною. Один раз увечері Ігор біг, поки половці, стерегшие його, грали й веселилися, думали, що він спить. Князь перебрався через ріку, сіл на коня, приготовленого йому Лавром, і проїхав через половецький стан. Одинадцять днів Ігор пробирався до Дінця. І, нарешті, приїхав у свій рідний Новгород-Сіверський, де був зустрінутий срадостью. Літописці, як правило, тільки реєстрували події, і лише деякі з них зважувалися на оцінки окремих учинків князів. Але тільки автор «Слова…
» піднявся на висоту мудрих історичних узагальнень. Поема поступово забулася, і тільки наприкінці XVIII століття виявили єдино вцілілий список, і вона зазвучала з новою силою.