Історія формування гремяченского колгоспу, повідана Шолоховим Епоха колективізації — один із самих суперечливих і сумних періодів в історії Росії, осмислити й оцінити який дотепер нелегко не тільки письменникам, але й історикам, соціологам, філософам. Однак пріоритет відкриття цієї теми належить, безумовно, літературі. Одним з перших звернувся до неї М. Шолохов у романі «Піднята цілина». Доля цієї книги не менш драматична, чим описана в ній трагедія селянства. Довгий час уважався, що «Піднята цілина» — добуток, що виражає безумовне прийняття політики партії в селі, але це зовсім не так. Від письменника не могло вкритися, що проведення колективізації супроводжувалося жорстокістю вдач, що людське життя поступово втрачало свою щиру цінність, а насильницька смерть перетворювалася у звичну справу. Сторінки роману буквально «залиті людською кров’ю». За вісім місяців життя в Гремячем Балці, відбитих автором, своєю смертю вмер тільки хутірський пастух Агей, інші були вбиті в ході колективізації й розкуркулювання.
Не випадково первісна назва «Піднятої цілини» було «З потім і кров’ю». Редакція журналу «Новий мир» змінила заголовок, роману було дане трактування, що не терпить багатозначності, але все це не змогло заглушити тривоги автора, глибоко сомневавшегося у виправданості крові й жертв, принесених в ім’я щасливого майбутнього. Шолохову нелегко було беззастережно прийняти навіть саму велику мету, якщо вона досягається нелюдськими засобами Розповідаючи історію гремяченского колгоспу, автор намагається бути об’єктивній і вірним історичній правді. Він прагне показати, як поступово міняється свідомість хуторян під впливом дійсності, що перетвориться, але не має права закривати ока й відвертатися побачивши жорстокості й людяності, що руйнується, навіть якщо вона необхідна для успіху колгоспного руху. Шолохову вдалося розкрити народне життя в цілому, у її єдиному пориві, і в той же час проникнути в схованки душі кожного окремого героя Сюжетна дія роману розвивається вкрай напружено. Письменник гранично точний у відтворенні хронології подій. Їхній відлік починається з появи в хуторі двох чоловік, від яких буде залежати подальша доля Гремячего Балки. Один з них — робітник, 25-тисячник, присланий проводити політикові партії в селі, а іншої — ворог, що намагається зірвати нові починання.
Як все просто: з однієї сторони вороги, з іншого боку — герої, готові віддати життя за велику справу. Однак соціальне протистояння — це тільки зовнішня сторона подій. Ми починаємо розуміти, що патологічна жорстокість властива не тільки білогвардійцеві Половцеву, що переживає агонію, що прекрасно усвідомлює своя приреченість, а тому випробовує звірину ненависть до нового життя й бажання задушити її в смертельній хватці. Не менш твердий і комуніст-фанатик Макар Нагульнов, що «за рідний соціалізм» готовий перестріляти з кулемета «тисячу… дідів, детишек, бабів» і вершить самосуд над Банником Здається, що з почуттям задоволення показує нам Шолохов ріст самосвідомості козацтва, радуючись разом з Давидовим побачивши того, з яким запалом Устин Рикалин кидається рятувати колгоспне сіно. Психологічно точно відтворить письменник характер Кіндрата Майданникова, що болісно переборює » жалість-гадюку до свого добра». Черги масових народних сцен, майстерно виписаних автором, розкриває нелегкий процес «революції в розумах», під час якого спостерігалися сплески озлобленості й припливи доброго розташування Але не всі так безхмарно, як може здатися при поверхневому сприйнятті описаних подій. Опір колгоспному будівництву неминуче виникає в душі майже кожного селянина. Деформується народна моральність.
Розумний хазяїн і гарний син Яків Острівне, що остаточно заплутався, переслідуваний Половцевим і власним страхом, морить голодом і доводить до смерті свою матір. Сп’янені вседозволеністю «борці за розкуркулювання» перетворюються в майже що мародерів, із захватом грабящих чуже добро. Втрачаються звичні патріархальні цінності, порушується рівновага в житті й душі. Але найстрашніша втрата — це втрата хліборобами почуття хазяїна. Напевно, не має потреби в додаткових коментарях свідомість людей, що вважали, що в дощ хазяїн орати не буде, а колгоспникам — треба! На жаль, беззастережними прихильниками колгоспу стають не звиклі працювати бідняки, що прикривають власне господарське неуцтво гаслами про виразку власності.
Доконаним абсурдом виглядає обвинувачення, пред’явлене Титові Бородіну: «…Почав багатіти, незважаючи на наше попередження. Працював день і ніч…» От і виходить, що «ворог» Яків Островнов приносить колгоспу не більше шкоди, чим багато будівельників нового життя, що не представляють, що таке селянська праця, але хоробро оперують революційними фразами. При всій чарівності характер діда Щукаря не може не викликати сторожкості: а чи не є його зневага до власності (хоча й не до кінця витримане: досить згадати, як він «уберіг» свою худорбу від усуспільнення) свідченням ліні й невміння по-справжньому працюватися Не ідеалізує Шолохов і тих, хто коштує на чолі колгоспного будівництва.
Дуже часто Давидов і Нагульнов керуються не людяністю, а класовою ненавистю. Макар Нагульнов, аскет і ригорост, що складається «весь із кутів», переконано заявляє: «Каби з кожної контри після одного удару наганом по голові по сорока пудів хліба вилітало, я б все життя тільки тим і займався, що ходив би так ударяв їх». Правда, іноді й у ньому прокидається людина з ранимою й незахищеною душею, що любить свою непутящу Лушку, що слухає спів півнів по ночах і завзято вивчаюча англійська мова чекаючи світової революції. Але Нагульнов намагається придушити в собі й сховати від інших ці «слабості». Давидов трохи м’якше, ніж секретар партосередку, але й пітерський робітник готовий бути жорстоким, якщо того вимагає революційна необхідність. Досить дивн і безглуздими виглядають спроби голови колгоспу керувати тим, про що він має досить неясне подання: адже Давидов здобуває перші пізнання в селянському господарстві, уже здійснюючи докорінний перелом у селі. Як мені здається, ближче всіх авторові «жалісливий» Андрій Разметнов.
Може бути, тому саме йому письменник залишає життя й право продовжити початі перетворення? Нелегко йде процес формування колгоспу. Не робить картина, намальована письменником, враження благополуччя. Неможливо дати остаточні відповіді на складні питання, підняті в романі, але книга Шолохова допомагає нам виробити мудре відношення до багатьом проблемам сучасності й, опираючись на вікові національні традиції й трагічний післяреволюційний досвід, побачити гідне людину майбутнє.