Повість М. Е. Салтикова-Щедріна «Історія одного міста» являє собою цикл оповідань, не зв’язаних між собою сюжетом або тими самими героями, але об’єднаних в один добуток через загальну мету — сатиричного зображення сучасного Салтикову-Щедріну політичного пристрою Росії. «Історію одного міста» визначають як сатиричну хроніку. Дійсно, історії з життя міста Глупова змушують сміятися й нас, зараз, більш ніж через століття після смерті письменника. Однак цей сміх — це сміх над самими собою, тому що «Історія одного міста» — це, по суті, сатирична історія російського суспільства й держави, викладена у формі комічного опису. В «Історії одного міста» яскраво виражені жанрові риси політичного памфлету. Це помітно вже в «Описі градоначальников», особливо в описі причин їхньої смерті. Так, один був заеден клопами, іншої роздертий собаками, третій умер від обжерливості, четвертий — від псування головного інструмента, п’ятий — від натуги, силкуючись осягти начальницький указ, шостий — від старань у збільшенні народонаселення Глупова. У цьому ряді коштує й градоначальник Прищ, фаршировану голову якого відкусив проводир дворянства
Прийоми політичного памфлету посилені такими засобами художнього зображення, як фантастика й гротеск
чиЛедве не головною особливістю цього добутку, безумовно заз-луживающей уваги, є галерея образів градоначальников, що не піклуються про долю відданого їм у владу міста, що думають лише про власне благо й вигоду, або взагалі ні про що не думаючих, тому що деякі просто не здатні до розумового процесу. Показуючи образи градоначальников Глупова, Салтиков-Щедрін часто описує теперішніх правителів Росії, з усіма їхніми недоліками. У глуповских градоначальниках можна без праці довідатися й А. Меншикова, і Петра I, і Олександра I, і Петра III, і Аракчеева, непривабливу сутність якого показав письменник в образі Похмурий-Бурчеева, що правили в найтрагічніший час існування Глупова.
Але сатира Щедріна своєрідна тим, що вона не щадить не тільки правлячі кола, аж до імператорів, але й звичайної, пересічної, сірої людини, що підкоряється правителям-самодурам. У цій своїй сірості й неуцтві простий громадянин Глупова готовий сліпо коритися будь-яким, самим безглуздим і абсурдним наказам, безоглядно вірячи в царя-панотця. І ніде Салтиков-Щедрін так не засуджує начальниколюбие, чиношанування, як в «Історії одного міста». В одній з перших розділів добутку глуповци, що ще йменувалися головотяпами, збиваються з ніг у пошуках рабських оковів, у пошуках князя, що буде ними керувати. Причому шукають вони не будь-якого, а самого що ні на є дурного. Але навіть самий дурний князь не може не помітити ще більшу дурість що пришли поклонитися йому народу. Таким народом він просто відмовляється керувати, лише прихильно прийнявши данину й поставивши замість себе в градоначальники « злодія-новатора». У такий спосіб Салтиков-Щедрін показує бездіяльність російських правителів, їхнє небажання зробити що-небудь корисне для держави. Сатира Салтикова-Щедріна викриває поплічників государя, підлесників, що розкрадають країну й скарбницю. З особою силою сатиричний талант письменника виявився в главі, присвяченої Брудастому-Органчику. Цей градоначальник день і ніч писав «всі нові й нові спонуки», по яких «вистачали й ловили, еекли й пороли, описували й продавали». Із глуповцами він пояснювався тільки за допомогою двох реплік: «розорю!» і «не потерплю!». Саме для цього й була необхідна порожня посудина замість голови. Але апофеозом начальницького ідіотизму є в «Історії одного міста» Уг-Рюм-Бурчеев. Це сама лиховісна фігура у всій галереї глупозских градоначальников. Салтиков-Щедрін називає його й «похмурим ідіотом», і «похмурим пройдисвітом», і «тугохвостом до мозку костей». Він не визнає ні шкіл, ні грамотності, а тільки науку чисел, преподаваних на пальцях. Головна мета всіх його «праць» — перетворити місто в казарму, змусити всіх марширувати, беззаперечно виконувати абсурдні накази. По його задуму навіть наречені й наречені повинні бути одного росту й статури. смерч, Що Налетів, несе Похмурий-Бурчеева. Такий кінець ідіота-градоначальника сприймався сучасниками Салтикова-Щедріна як очисна сила, як символ народного гніву
Ця галерея всіляких пройдисвітів викликає не просто гомеричний регіт, але й тривогу за країну, у якій безголовий манекен може керувати величезною країною
Звичайно, літературний твір не може вирішити політичних питань, поставлених у ньому. Але те, що ці питання задані, означає, що хтось над ними задумався, спробував щось виправити. Беспощад-Ная сатира Салтикова-едрина схожа на гіркі ліки, необхідне для лікування. Ціль письменника — змусити читача задуматися про -льном неблагополуччя, про неправильний державний устрій Росії. Залишається сподіватися, що добутку Салтикова-Щедріна досягли мети, допомогли хоча б частково усвідомити помилки, хоча б деякі з них більше не повторювати