Історія всесвітньої літератури. 18 століття. Михайлов А. Д. Вольтер до 1749 г

Історія всесвітньої літератури. 18век.
Михайлов А. Д. Вольтер до 1749 р.

Джерело: Література Освіти )- М.: Наука, 1983-1994. - На титл. л. изд.: Історія всесвітньої літератури: в 9 т. Т. 5. - 1988. - С. 106-112.
Електронна публікація: ФеБ

половині сторіччя, після появи своїх самих значних книг.)-1778), що прославився під псевдонімом Вольтер, став уособленням передової філософії й літератури свого часу не тому, що він був самий радикальний мислитель. Навпроти, погляду письменника, відзначені певною помірністю, по глибині й сміливості явно уступали поглядам таких його сучасників, як Дідро або Руссо. Тим часом прижиттєва слава й незаперечний авторитет Вольтера були закономірні і їм безперечно заслужені. Все його життя, особливості його темпераменту, система поглядів, основні риси таланта зробили його символом передової думки свого часу. Протягом свого довгого й бурхливого життя письменник, мабуть, не залишив без уваги жодного суспільні кола питання, що хвилювало. До того ж його сприйнятливість до чужих думок була воістину чудової, і Вольтер, пускаючи у звертання власні оригінальні думки, одночасно синтезував і популяризував чужі, вірно помічаючи їхні потенційні можливості. Він пропускав ці нові ідеї через свою свідомість, робив їх своїми й переказував яскраво, доступно й дотепно; як влучно сказав Пушкіна, у вольтерівських добутках "філософія говорила загальнозрозумілою й жартівливою мовою". Якщо Вольтер і не був глибоко оригінальним мислителем, то блискучим письменницьким талантом він володів повною мірою. Філософ, учений, політик, історик, він був насамперед письменником. Вся творчість Вольтера вирослася зі злиття передової ідеології й літературної майстерності. Однак не тільки сприйнятливість і оперативність так письменницький талант зробили Вольтера настільки популярним. Важливо було як те, які ідеї він пропагував, так і те, кому цю пропаганду він адресував. Відомо, що ідеї Вольтера тією чи іншою мірою влаштовували багатьох - і третьесословних інтелігентів, і фрондирующих аристократів, і самодержців, що філософствують. Письменник нерідко суперечив сам собі. Такі знамениті фрази, як "роздавити гадину" (тобто католицьку церкву) і "якби бога не було, його варто було б видумати", у його вустах симптоматичні. Іронія й скепсис Вольтера поширювалися навіть на передові ідеї, які він сам розділяв. Письменник зло знущався із церкви, викривав мракобісся, тиранію, релігійний фанатизм. Він висміював безпідставне марнославство аристократів, але сміявся й над самовдоволенням міщан. У народовладдя він не вірив і його безсумнівно страшився. Революційним і реакційним крайностям він прагнув протиставити щось третє - інтерес до передових наукових ідей, незалежність суджень, вільнодумство й антиклерикальность, дотепність до зухвалості і якийсь аристократизм духу, що і залучав до Вольтера настільки різних представників тодішнього суспільства. Його послідовників називали "вольтерьянцами", і це була й лайлива кличка, і досить утішна атестація. Через захоплення ідеями Вольтера пройшли багато хто його сучасники, майже всі мислителі й письменники декількох наступних поколінь - і якобінці, і Стендаль, і Байрон, і Пеллико, а в Росії - і Фонвізін, і Новиков, і Радищев, і всі декабристи й сучасники Пушкіна на чолі із самим поетом.) смілива, скільки бешкетна, нарочито епатировавшая устояні смаки й думки. Вольтер і почав з подібного "легкого віршування" (недарма його перші поетичні досвіди були схвалені такими майстрами цього жанру, як Шолье й Лафар), з їдких сатиричних віршиків і салонних епіграм. За одну з них він в 1717 р. на одинадцять місяців був посаджений у Бастилію.) перших місць у літературі того часу. Знаменна думка, що висловив Ґете в розмовах з еккерманом про дрібні вірші Вольтера, звернених до різних осіб: "Вони, без сумніву, належать до найкращих його речей. У них немає ні рядка, що не була б повна дотепності, ясності, веселості й принадності". Вольтер у віршах "на випадок" був не тільки життєрадісним і витонченим, але й що філософствує й повчає. Тому навіть його любовні вірші (звернені, наприклад, до г-же Дю Шатле) продиктовані не стільки серцем, скільки розумом. Поволі, як би невзначай він стосувався в них серйозних тим. Це був його жартівливий коментар до занимавшим його філософських, наукових і політичних питань. Звичні форми галантної лірики рококо він наповнював просвітительським змістом. Показово, що звертання Вольтера до жанрів классицистической лірики, до послання й оди, виявляє істотні зміни, які ці жанри перетерплювали під його пером. Відзначимо їх яскраву гражданственность і демократизм. Інші з них перетворювалися в маленькі філософські поеми. Так, в "Посланні до Урании" ("За й проти", 1722) Вольтер уперше досить чітко сформулював основні положення

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector