Історія всесвітньої літератури. 18 століття. Тертерян И. А. Кадальсо

Історія всесвітньої літератури. 18век.
Тертерян И. А. Кадальсо

Джерело: Література Освіти )- М.: Наука, 1983-1994. - На титл. л. изд.: Історія всесвітньої літератури: в 9 т.

Т. 5. -1988. - С. 289-290.

-1782) був одним із самих розумних, яскравих і привабливих людей свого часу. Аристократ і воїн, кавалер військово-релігійного ордена Сантьяго, він був у той же час широко утвореним, сучасно мислячою людиною, що прекрасно говорила на трьох основних європейських мовах і объехавшим всій Європі. Кадальсо був одним з перших, якщо не першим, іспанським літератором, хто до загального захоплення французькою літературою приєднав інтерес до англійського, особливо до англійського предромантической, поезії. Загибель Кадальсо в бої при облозі Гибралтару обірвала його творчий шлях, але навіть у тім деякому, що він встиг написати, відбиті ідеї, зовсім нові для його іспанських сучасників.)"Дозвілля моєї юності", 1773). Була видана й поставлена на сцені його классицистическая трагедія "Дон Санчо Гарсия, граф Кастилії" (1771). У тім же 1771 р. він написав маленьку повість "Скорботні ночі", що, однак, не опублікував, тому що, по його вираженню, небо Мадрида не походить на небо Лондона. Написана під явним впливом "Нічних дум" Едуарда Юнга, ця повість, дійсно, суперечила всьому характеру тодішньої іспанської літератури й навряд чи могла бути зрозуміла й оцінена. Ряд біографів Кадальсо вважає, що у фабулі повести відбилася дійсно доконана Кадальсо спроба викрасти тіло своєї померлої улюбленої, знаменитої акторки Марії Ибаньес. Екзальтована любов героя повести, юнака Тедиато, невтримний розпач, у яке він упадає після смерті улюбленої жінки, його повна відчуженість від миру й замкнутість в "скорботному", похмурому, нічному світі, обмеженому цвинтарем, розмовами із гробарем, брязканням заступа об могильні плити, - все це уривалося дисонуючою нотою в ясну й раціонально-логічну мелодію класицизму. Кадальсо розумів, що його повість належить до якогось нового типу літератури, що покликана не переконувати й доводити, а впливати емоційно (недарма він фантазував, що хотів би надрукувати "Скорботні ночі" на чорному папері жовтими буквами).) Іспанії й провінціальності її інтелектуального життя. Кадальсо були глибше й дальновиднее, ніж палкі пропагандисти класицизму із кружка Моратина-Старшого. На відміну від них він розумів, що одним тільки пересадженням європейського досвіду не вдасться відновити велич іспанської культури, що необхідно рухатися вперед, не пориваючи страдицией.

В 1772 р. Кадальсо випустив невелику сатиричну книжку "Ерудити з нальоту". Вона складається із семи мовлень (по числу днів тижня) якогось професора, що обіцяє за тиждень перетворити своїх слухачів в універсальних ерудитів, що вражають світське суспільство поінформованістю у всіх областях знань. Лекції, присвячені по черзі поезії, філософії, праву, теології, математиці, складаються з набору ходових цитат, тривіальних думок, анекдотів про філософів і вчених і інших атрибутів поверхневої освіченості. Потім випливають листа колишніх учнів професори, що скаржаться на те, що, збройні ерудицією, вони все-таки попадають у різні смішні й принизливі ситуації. У цілому книжка може здатися необразливим висмеиваньем дилетантства й прикритого світським лиском неуцтва. Однак у деяких її частинах можна вловити й іншу, більше глибоку думку. У вступній лекції професора ерудиції можна почути легке глузування над великим підприємством століття - "Енциклопедією", що дійсно ставила завдання осягнути всю сучасну науку. Але ще важливіше, що отут виразно звучить глузування над наївною вірою в "освічене століття", що силою знання й переконання нібито здатне перебороти відсталість і морок попередньої історії людства. Кадальсо прозрівала ілюзорність просвітительської віри в розум і науку, хоча в загальному його мислення розвивалося в руслі просвітительської ідеології

Протягом десяти років Кадальсо працював над своїм основним добутком, опублікованим лише посмертно, - "Марокканськими листами" .

Уже із заголовка очевидний зв'язок задуму Кадальсо з "Перськими листами" Монтеск'є й, очевидно, з "Громадянином миру" Голдсмита. У листах трьох кореспондентів: арабського мудреця Бен-Белли, учня Газеля, посланого в Іспанію, і іспанця Нуньо, що подружився з Газелем, критикується як іспанська історія, так і сучасна дійсність - економічна відсталість країни, що збереглася від феодальних часів обласна роздробленість, космополітизм аристократії і її байдужість до народного блага, жалюгідний стан утворення й наук, панування схоластики ("вигнаної вже із всієї Європи й тільки в нашім куті нашедшей притулок") у філософії. Кадальсо по більшій частині міркує, але іноді хід його думки перебивається живою сценкою, випадної, але з яскраво обкресленим характером. Така зустріч Газеля з молодим дворянчиком, що виявляє собою закінчений зразок аристократичного хамства, неуцтва й упевненості у своїй безкарності

"Марокканські листи" містять безліч думок - про загальне добро, про рівність рас і народів, про перевагу державної політики, спрямованої на розвиток індустрії, над завойовницькою й ін., - породжених у контакті із просвітительською думкою епохи. Але іноді ця людина складної й глибокої думки начебто відмовляється від просвітительської ясності й оптимізму й з-під його пера вириваються фрази гіркі й похмурі, що перегукуються багато із чим, що буде сказано десятиліттями через: "Усюди у світі погано тому, хто народиться із краплею таланта, але в Іспанії - це одне із самих більших нещасть, які можуть трапитися з людиною".

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector