Історія всесвітньої літератури. 18 століття. Хлодовский Р. И. Історичні умови формування зрілої Освіти

Історія всесвітньої літератури. 18век.
Хлодовский Р. И. Історичні умови формування зрілої Освіти:

Джерело: Література Освіти )- М.: Наука, 1983-1994. - На титл. л. изд.: Історія всесвітньої літератури: в 9 т. Т. 5. - 1988. - С. 169-171.
Електронна публікація: ФеБ

трагедії Вітторіо Альфьери. Рубіж між ранньою й зрілою Освітою прочерчивается в Італії досить чітко.

У другій половині XVIII в. Італія пережила деякий літературний підйом, підготовлений працями Джанноне, Муратори, Гравини. У ній продовжувало розвиватися й міцніти національна самосвідомість.) драматурги, критики, мислителі другої половини XVIII в. Навіть проблематика творчості таких непримиренних супротивників нових ідей, яким був Карло Гоцци, багато в чому визначалася навкруги питань, піднятих просвітителями. Спільність ідейної платформи не виключала, однак, внутрішніх художніх протиріч. У літературі зрілої італійської Освіти співіснували різні творчі методи й стильові плини. Слідом за просвітительським класицизмом уже в 50-е роки XVIII в. сформувався просвітительський реалізм. До кінця століття в літературі Італії зародився предромантизм. Продовжувала існувати поезія рококо. У другій половині XVIII в. Італія на якийсь час стала знову великою літературною державою

Ріст національної самосвідомості припускав, як це часто бувало в історії, розширення культурних і літературних зв'язків з іншими європейськими країнами. Література Італії складалася під всі взаємодією, що підсилюється, нових філософських концепцій, що проникали в Італію з Англії й Франції. Протягом двадцяти років "Енциклопедія" Дrsquo;Аламбера й Дідро видавалася в Італії двічі (в 1758 і 1778 р.). Дуже серйозний вплив на ідеологію, і зокрема на естетику, італійської Освіти зробив Кондильяк. З 1758 по 1767 р. він викладав у Парме, і його учні перетворили це крихітне герцогство у свого роду центр італійського сенсуалізму. Ідеї Кондильяка виразно відчуваються в естетических концепціях не тільки Пьетро Верри й Беккарии, але також Альфьери, а в XIX в. - Фосколо, Мандзони й навіть Леопарди. Включення італійської літератури в идейно-естетическую систему західноєвропейської Освіти не означало стирання в ній чорт яскраво вираженої національної своєрідності. Широке поширення, що одержали в Італії другої половини XVIII в. ідеї англійських і французьких просвітителів, пояснюється насамперед тим, що в цей час у країні стала формуватися нова буржуазна інтелігенція. Вона сприймала ідеї Локка, Вольтера, Руссо як свої власні думки й бачила в них відповідь на ті актуальні проблеми сучасності, які ставило історичний розвиток Італії і її культури, що почала помалу звільнятися від пагубних результатів рефеодализации й Контрреформації. У зрілій італійській Освіті важливий і цікавий насамперед його національний аспект. Просвітителі Італії розчищали ґрунт для загальіталійської буржуазної революції, що прийняла в XIX в. форму національно-визвольної боротьби Рисорджименто. Завдання створення національної єдності знову, як у часи Макиавелли, стала для італійської інтелігенції пекуче-актуальної. Але тепер вона ще тісніше й непосредственнее перепліталася із проблемою подолання Середньовіччя у свідомості, у правових, соціальних і економічних відносинах

У другій половині XVIII в. Італія як і раніше не обробила ні з економічною відсталістю, ні з національною роздробленістю. Однак у цей час італійські держави почали поступово виходити з того стану національного заціпеніння, у якому вони перебували протягом попередніх двох сторіч. Уряду Неаполя, Тоскани, Ломбардії, Парми й деяких інших італійських держав виявилися змушеними встати на шлях так званого освіченого абсолютизму. В 70-е роки XVIII в. вони здійснили ряд економічних, юридичних і соціальних реформ, що ліквідували майже всюди в Італії кріпосну залежність селян і неотчуждаемость земель, що послабили внутрішні митні бар'єри і якоюсь мірою либерализировавших культурне життя (знищення церковної інквізиції, установлення в Тоскані відносної волі печатки й т.д.). Реформи ці, природно, не торкнулися основ існуючого ладу. Проте в Італії - особливо в Ломбардії й Тоскані - почали розвиватися капіталістичні відносини й сформувалася нова буржуазія. Саме вона створила класову базу ідеології зрілої італійської Освіти й значною мірою визначила його національні риси

На відміну від буржуазії французької італійська буржуазія другої половини XVIII в. не виступала від імені всього третього стану й не проявляла ні найменшої зацікавленості в створенні єдиного антифеодального фронту. Це позначилося на ідейних позиціях просвітительської інтелігенції, значну частину якої урядам найважливіших італійських держав удалося в 70-е роки залучити на свою сторону, зацікавивши її своїми реформами. У перетворенні в життя урядових реформ брали безпосередню участь такі видатні мислителі свого часу, як Пьетро Верри - у Ломбардії, Филанджери - у Неаполе, Караччоло - у Сицилії. Сполучнику влади й "філософів" чимало сприяла також антиклерикальна політика, що проводилася в другій половині XVIII в. більшістю італійських абсолютистських держав.) Одним з результатів його з'явився розпуск ордена єзуїтів (1773), сприйнятий просвітителями Італії як перемога світської влади над всесвітнім теократичним абсолютизмом. Незважаючи на це, католицька церква теж пробувала пристосуватися до віянь часу й навіть намагалася направити просвітительську думку по вигідному для себе шляхи (про що, приміром, свідчить творчість С. Беттинелли), але та роль, що католицизм грав у культурному житті Італії протягом попередніх двох сторіч, була їм безповоротно загублена. Уже в другій половині XVlIl в. в італійській літературі домінуючої виявляється мирський, світський напрямок, "конфронтуючому папству й прагнуче відстояти ідею італійської першості й світової місії в Італії незалежно від папства" (А. Грамши).

Сполучник між просвітителями й монархами не був в Італії занадто тривалим. Він почав розпадатися в 90-е роки, коли більшість італійських просвітителів розчарувалися в політику "освіченого абсолютизму".) які зложилися в окремих державах країни, що досить відрізнялися друг від друга як у політичному, так і в економічних відносинах. От чому в Італії другої половини XVIII в. зложилося кілька центрів просвітительського руху. Найбільші з них перебували в Неаполе, Венеції й Милане.


Загрузка...